Cправа № 201/4747/14ц

Провадження № 2/201/1230/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді - Браги А.В.,

при секретарі - Громницької М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - авдоката Сватенко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу №201/4747/14ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, - орган опіки Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про надання дозволу на виїзд за межі України особі, яка не досягла повноліття, -

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_4, в якій остання, з урахуванням уточнень, просила суд дозволити їй, без згоди батька, відповідача, оформити проїзний документ ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; надати дозвіл на тимчасовий виїзд до Італії ОСОБА_5 з матір'ю, без згоди та супроводу другого з батьків - ОСОБА_6, влітку - період літніх канікул, з 01 червня по 30 серпня щороку та з 20 грудня по 30 січня щороку, строком на три роки; надати дозвіл на тимчасовий виїзд до Болгарії до оздоровчого табору під час літніх шкільних канікул, за згодою позивача, у супроводі третіх осіб (педагогів КЗО НВО №28) без згоди та супроводу другого з батьків - ОСОБА_6

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_4 посилається на те, що з 17 липня 2004 року по 05 серпня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають спільну дитину - доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на теперішній час проживає разом з позивачем. Відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям та станом здоров'я. За період з 2010 по 2013 роки відповідач перешкоджає позивачу в можливості оздоровити доньку за межами України. Такі дії відповідача обмежують можливості доньки та негативно впливають на неї. При цьому відповідач жодного разу не виявив бажання самостійно організувати відпочинок та оздоровлення дитини. Матір позивача проживає в країні Італія та перебуває там на законних підставах, має стабільний дохід та постійне місце реєстрації. З метою відпочинку та оздоровлення доньки, а також для того, щоб донька мала можливість бачитись зі своєю бабусею, позивач має намір разом з донькою тимчасово виїжджати за межі України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в позові та згідно доказів наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтвердив необхідність виїзду шестирічної дитини на межі України, умови проживання дитини поза межами країни, її безпеку та захищеність. Окрім того, батько дитини вважає, що позивач має намір виїхати разом з донькою до іншої країни на постійне місце проживання, проти чого він категорично заперечує.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності та врахувати висновок Органу опіки Жовтневої районної у м. Дніпропетровську, втілену у висновок виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 23 березня 2015 року, відповідно до якого було була встановлена доцільність виїзду дитини до країн Італії та Болгарії на відпочинок та оздоровлення.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 17 липня 2004 року між відповідачем ОСОБА_6 та позивачем ОСОБА_7 (дівоче прізвище) був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 17 липня 2004 року (а.с. 89 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_6 року народилась ОСОБА_5, батьком якої є ОСОБА_6, матір'ю - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14 листопада 2007 року (а.с. 7 том 1).

06 грудня 2010 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було присуджено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 05 травня 2010 року, до досягнення дочкою повноліття, допустивши негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у розмірі місячного платежу (а.с. 9 - 11 том 1).

25 липня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська шлюб, зареєстрований 17 липня 2004 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (актовий запис № 417) було розірвано (а.с. 13 том 1).

Відповідно до довідки голови квартального комітету від 04 квітня 2014 року, ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_5 проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 14 том 1).

Згідно наданої виписки з медичної карти ОСОБА_5 від 29 березня 2013 року, дитині після поверхневої травми голови та забою м'яких тканей лівої тімянної області рекомендовано уникати фізичної перенапруги, психоемоційних стресів, переохолодження, тривалого находження без головного убору під відкритим промінням сонця у спекотний період року (а.с. 16 том 1).

Відповідно до виписки з історії розвитку дитини ОСОБА_5, датованої 10 листопада 2014 року та підписаної лікарем ОСОБА_8, ОСОБА_5, з урахуванням наявних захворювань, потребує постійне спостереження спеціалістів, проведення противорецидивної терапії (2 рази на рік), оздоровлення у спеціалізованих лікувальних закладах (з корекцією морського та гірського мікроклімату); систематичне заняття в басейні для плавання; консультації та корекції психоматичного статусу у психолога та невропатолога (а.с. 189 том 1).

Згідно листа начальника Управління - служби у справах дітей Дніпропетровської міської ради від 23 червня 2014 року, 11 червня 2014 року відбулося засідання комісії з питань захисту прав дитини при Органі опіки та піклування Ленінської районної у місті ради на якому, зокрема розглядалось питання про доцільність подорожі до Італії доньки ОСОБА_5, за результатами розгляду якого, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті ради вважає, що виїзд дитини за кордон відповідає інтересам дитини, але відповідно законодавства України можливий тільки у разі надання нотаріально засвідченої згоди батька дитини або на підставі рішення суду (а.с. 193 том 1).

Відповідно до висновку виконавчого комітету Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради від 23 березня 2015 року, виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради вважає, що тимчасові виїзди до Італії малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_4, без згоди та супроводу батька ОСОБА_6 в період літніх канікул з 01 червня по 30 серпня щороку та з 20 грудня по 30 січня щороку, строком на три роки; тимчасові виїзди ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Болгарії до оздоровчого табору під час літніх шкільних канікул у супроводі педагогів КЗО НВО № 28 без згоди та супроводу ОСОБА_6 - відповідають інтересам малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 237 - 238 том 1).

Окрім того, при первісному розгляді справи судом під головуванням судді Демидової С.О., в судовому засіданні, в якості свідка була допитана мати позивача ОСОБА_9, яка є бабусею ОСОБА_5 Так, свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір'ю позивача та бабусею ОСОБА_5. На даний час проживає та працює в Італії на законних підставах. Відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, а також перешкоджає у її виїзду за межі України. Метою виїзду дитини за кордон - є її оздоровлення (а.с. 70, 87 - 89 том 1).

На підтвердження правомірності перебування матері позивача на території Італії, останньою було надано суду посвідку на проживання для іноземців, видану ОСОБА_9 та дійсну до 03 квітня 2017 року (а.с. 186 - 187 том 1).

Відповідно до характеристики учениці 1-В класу КЗО НВО ¹ 28 ОСОБА_5., дитина навчається у 1-В класі НВО № 28 з вересня 2014 року. Виховується у неповній сім'ї. Стан здоров'я задовільний. Мати - ОСОБА_4 приділяє достатньо уваги вихованню та розвитку дитини, слідкує за її здоров'ям, зовнішнім виглядом. Приймає активну участь у житті навчального закладу, є головою батьківського комітету класу. З початку навчання і по сьогоднішній день батько ОСОБА_5 на батьківські збори не з'являється, шкільні дитячі свята не відвідує, взагалі не знайомий з педагогічним колективом та класним керівником (а.с. 192 том 1).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та іншими нормативно - правовими актами.

Згідно зі ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Постановою Верховної ради Української РСР № 789-XII від 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ст. 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Нормами Принципу 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року встановлено, що дитині законом, або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батьки мають рівні права обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 2 ст. 155 СК України).

Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України.

Відповідно до ст. 313 ЦК України передбачає, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон громадян України та їх дітей встановлено, зокрема, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України» від 21 січня 1994 року та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Виходячи зі змісту ст. ст. 1, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянин України має право виїхати з України. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Відповідно до п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітніми за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Вирішуючи позовні вимоги по суті та задовольняючи їх в частині надання дозволу на виїзд дитини ОСОБА_4 за межі країни, суд виходив з наступного.

Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача, батько ОСОБА_5, відповідач по справі, своєї згоди на її виїзд не надає, посилаючись на те, що відсутня необхідність виїзду шестирічної дитини за межі України, доцільність таких виїздів, та вважає, що відмовляючи в наданні дозволу на виїзд дитини, він піклується насамперед про свою малолітню доньку. Батько дитини вважає, що позивач має намір виїхати разом з донькою до іншої країни на постійне місце проживання, проти чого він категорично заперечує.

Вирішуючи питання доцільності виїзду дитини за межі країни суд виходив з того, що остання за станом здоров'я перебуває на обліку у гастроентеролога, ЛОРа, невролога, ортопеда, окуліста та з урахування стану здоров'я ОСОБА_5 лікарями було рекомендовано оздоровлення в спеціалізованих лікувальних закладах з корекцією морського і гірського мікроклімату, систематичні заняття плавання тощо. Заявлені лікарями рекомендації в повній мірі відповідають характеристикам оздоровлення та відпочинку в країні Італії. Окрім того, як було встановлено судом (під головуванням судді Демидової С.О.), в Італії на правових підставах проживає рідна бабуся дитини з чоловіком, ОСОБА_9, яка в судовому засіданні, при її допиті у якості свідка пояснила, що має реальну можливість забезпечити онучці та її матері належні умови проживання, оздоровлення та відпочинку в країні її мешкання.

До того, впродовж всього розгляду даної справи судом, ані відповідач, ані його представник не надали суду жодних доказів того, що батьком здійснювалися будь - які заходи щодо оздоровлення та відпочинку дитини, зокрема на території України. Також стороною відповідача в обґрунтування поданих заперечень на позов не було заявлено будь - яких інших альтернатив заявленому позивачем відпочинку для дитини.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Також, суд критично відноситься до тверджень відповідача, що позивач намагається виїхати з дитиною на постійне місце проживання за межі України, оскільки останнім не було надано суду жодних доказів на підтвердження реальності таких намірів позивача. Окрім того, дозвіл на виїзд за межі України дитини, що надається судом, має тимчасовий характер, з конкретним визначенням відповідного проміжку часу та території перебування та згідно правових аспектів не пов'язаний зі зміною постійного місця проживання громадянами України.

Суд, при прийнятті рішення, оцінюючи причини за яких відповідач заперечує проти можливості надання дозволу на виїзд дитини за межі України, вважає їх сумнівними та не переконливими. Так, ризики з якими він пов'язує необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відповідачем не доводяться належними та допустимими доказами, а також суперечать власним інтересам дитини, оскільки обмежують її в можливості оздоровлення, лікування, розширення кругозору та розвитку.

Окрім викладеного, суд при прийнятті рішення по справі виходив з того, що конфліктна ситуація, яка має місце між батьками малолітньої дитини не може впливати на обсяг прав ОСОБА_5, штучно звужуючи її права на розвиток, лікування, відпочинок.

Вирішуючи по суті позовні вимоги суд приходить до висновку про те, що виїзд дитини за межі України відповідає її інтересам та є доцільним з точки зору її оздоровлення, виховання та розвитку, а також приймаючи до уваги, що немотивована відмова батька у наданні необхідної для цього згоди створює невиправдані перешкоди в оформленні належних документів для виїзду дитини за кордон, в зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими в частині надання дозволу на виїзд дитини ОСОБА_4 до країн Італії та Болгарії.

Більш того, враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 спрямовані на захист прав та інтересів неповнолітньої дитини. Ненадання батьком дитини дозволу на виїзд за кордон дочки для її оздоровлення та відпочинку, а також духовного розвитку є обмеженням у даному випадку прав дитини, зокрема на покращення рівня життя останньої.

В заявлених позовних вимогах ОСОБА_4 просила суд надати дозвіл на виїзд дитини ОСОБА_5 до країн Італії та Болгарії строком на три роки. Вирішуючи означені позовні вимоги суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленого строку дії дозволу на виїзд малолітньої ОСОБА_5 за межі країни, оскільки зазначений термін, на думку суду, є досить тривалим та за даний проміжок часу можуть суттєво змінитися обставини по справі, що наразі є сприятливими для можливості виїзду дитини за кордон. Окрім того, у відповідності до вимог ст. 3 ЦПК України, суд захищає порушені, оспорені або невизнані права позивача. Відповідач не дає своєї згоди на виїзд ОСОБА_5, зокрема з підстав її малолітнього віку, проте така відмова існує зараз, а не в майбутньому, зокрема в 2016 - 2017 роках, з огляду на що суд не вважає за можливе захистити права позивача та малолітньої дитини на майбутнє, оскільки останні ще не порушуються відповідачем, а відтак підстави захисту цивільних прав відсутні.

Щодо обраного позивачем способу захисту її прав та прав малолітньої дитини в частині оформлення проїзних документів на останню, суд вважає такий спосіб захисту належним та необхідним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно ст. ст. 2, 4 п. 2 Закону України документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України, зокрема дитини, під час перебування за її межами, є проїзний документ дитини.

Оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Проїзний документ дитини видається органами внутрішніх справ за місцем проживання.

У відповідності до п. 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, оформлення паспорта /проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей). За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

З наведених норм витікає, що судове рішення про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька є підставою для звернення до відділу у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб для видачі проїзного документі та до консульської установи для отримання відповідного дозволу.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа, - орган опіки Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про надання дозволу на виїзд за межі України особі, яка не досягла повноліття.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає, що судові витрати у справі, які були понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_4

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60 - 61, 88, 128, 212 - 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, - орган опіки Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про надання дозволу на виїзд за межі України особі, яка не досягла повноліття у цивільній справі №201/4747/14ц, - задовольнити частково.

Дозволити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди батька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, оформити проїзний документ малолітньої дитині ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд до Італії малолітній дитині, - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір'ю - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди та супроводу другого з батьків - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, влітку - в період літніх канікул, з 01 червня 2015 року по 30 серпня 2015 року та з 20 грудня 2015 року по 30 січня 2016 року.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд до Болгарії до оздоровчого табору під час літніх шкільних канікул в період з 01 червня 2015 року по 30 серпня 2015 року, за згодою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, у супроводі третіх осіб (педагогів КЗО НВО № 28) без згоди та супроводу другого з батьків, - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5.

В решті вимог, - відмовити.

Судові витрати у справі покласти на ОСОБА_3, стягнувши з останнього на користь ОСОБА_1 122,00 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя : А.В. Брага