ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015Справа №910/7462/15-г

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»

про стягнення 8429,76 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Герасименко Р.І. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - Відповідач) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 8429,76 грн., оскільки Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не повністю відшкодував Позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП.

У судове засідання 13.05.2015 Відповідач своїх представників не направив, хоча про призначення засідання Відповідача було повідомлено заздалегідь, що вбачається з вчиненої повноважними представниками сторін розписки у минулому судовому засіданні.

Натомість від Відповідача 27.04.2015 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в дане судове засідання через участь у іншому судовому засіданні.

Разом з цим суд зазначає, що Відповідач, як учасник судового процесу не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого іншого представника згідно з ч.ч. 1 - 5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами, оскільки про призначення судового засідання на 13.05.2015 Відповідачу було відомо заздалегідь.

Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Суд також приймає до уваги, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, та Відповідачем не обґрунтовано підстав необхідності прийняття його представником особистої участі в судовому засіданні.

Крім того, Відповідач не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) надати, якщо вважав за потрібне, будь-які додаткові пояснення та/або докази заздалегідь до судового засідання в письмовому вигляді через канцелярію суду, направити поштою, кур'єром тощо.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача. Судом також не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні, тому суд переходить до розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, що приймали учать у судових засіданнях, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2012 по пров. І.Дубового та на перехресті вул. Кооперативної в м. Харкові була скоєна ДТП, а саме відбулося зіткнення автомобіля «Опель», д.р.н. К3394КР, яким керував Київський О.С., з автомобілем «Мітсубіши», д.р.н. АХ6598СЕ, яким керував Туболев С.С., та з автомобілем «Шкода Фабія», д.р.н. АА0539ЕХ, яким керував Бушмин Ф.І. Причинами ДТП стало те, що водій Київський О.С., керуючи автомобілем «Мітсубіши», д.р.н. АХ6598СЕ, не надав дорогу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Мітсубіши», д.р.н. АХ6598СЕ, що призвело до подальшого зіткнення з автомобілем «Шкода Фабія», д.р.н. АА0539ЕХ, чим Київський О.С. порушив п. 16.11 ПДР України. Дані обставини підтверджуються довідками ДАІ про обставини ДТП, копії яких містяться у матеріалах справи.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Мітсубіши», д.р.н. АХ6598СЕ (Застрахований автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить ПрАТ «Колос» на праві власності, був під керуванням Туболева С.С. на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування, копія якого залучена до справи (далі - Договір добровільного страхування).

На підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування, враховуючи рахунок-фактуру ремонтного СТО Застрахованого автомобіля від 11.06.2012 (35310,60 грн.), Позивачем було складено страховий акт, відповідно до якого Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 34320,60 грн. на користь вказаного ремонтного СТО.

При цьому, закон не зобов'язує страховика запитувати згоду вигодонабувача на виплату страхового відшкодування на відновлення Застрахованого автомобіля, та матеріали справи не містять доказів, що вигодонабувач за Договором страхування заперечував проти виплати Позивачем суми страхового відшкодування на ремонтне СТО Застрахованого автомобіля для відновлення останнього, та оскільки відновлення пошкодженого майна (Застрахованого автомобіля) не суперечить ні інтересам вигодонабувача, ні страхувальника за вказаним договором, і Відповідачем не доведено протилежного.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як убачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм автомобіля «Опель», д.р.н. К3394КР, Київським О.С., під час експлуатації вказаного автомобіля, і його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено залученою до матеріалів справи постановою районного суду.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність Київського О.С., як особи, яка експлуатує автомобіль «Опель», д.р.н. К3394КР, на законних підставах, була застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) № АВ/1442800 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000 грн., франшиза - 510 грн. Отже, Відповідач є особою на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля «Опель», д.р.н. К3394КР, на час ДТП.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Хоча вищевказаними Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, на що також вказує Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, однак відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при здійсненні відшкодування обов'язковим є врахування зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Проте всупереч указаній нормі Закону, Позивачем у наданому суду розрахунку не враховано встановленого Звітом № 23/05/12 від 15.05.2012 коефіцієнту зносу 0,4835, а також не спростовано його перед судом належними засобами доказування та/або не доведено іншого розміру коефіцієнту зносу (у т.ч. нульового).

З огляду на наведене, суд не визнає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок відшкодування, оскільки, хоча Позивач і обґрунтовано виходив з фактично понесених витрат на відновлення Застрахованого автомобіля, проте необґрунтовано не врахував коефіцієнту фізичного зносу деталей автомобіля, що впливає на зменшення розміру відшкодування.

Отже, у даному випадку, враховуючи вимогу ст. 29 Закону, необхідно виходити з встановленої Звітом № 23/05/12 від 15.05.2012 вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля (25890,84 грн.), з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (0,4835), оскільки більшу вартість відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, через ігнорування Позивачем коефіцієнту зносу деталей, ним перед судом усупереч ст. 33 ГПК України не було доведено.

При цьому суд враховує, що наведені у вказаному Звіті матеріли, деталі та роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими Застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в довідках ДАІ та фотознімках пошкоджень автомобіля, та протилежного перед судом не доведено.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України «Про страхування»).

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АВ/1442800 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000 грн.) та в межах суми, право на вимогу якої перейшло до Позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (34320,60 грн.), але виходячи з встановленої Звітом вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (25890,84 грн.), та за мінусом франшизи (510 грн.), та отже в сумі 25380,84 грн.

Відповідачем було ще до звернення Позивача до суду з даним позовом виплачено йому 25380,84 грн. матеріальної шкоди, завданої страхувальником Відповідача внаслідок ДТП, що також визнається самим Позивачем, а тому, оскільки згідно вищенаведених в рішенні суду мотивувань права Позивача на більшу суму (+8429,76 грн.) відшкодування матеріальної шкоди Позивачем перед судом доведено не було, тому суд відмовляє в задоволенні позову про стягнення додатково 8429,76 грн. до вже виплаченої Відповідачем суми страхового відшкодування.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.05.2015

Суддя Сташків Р.Б.