ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

03.02.09

Справа №2а-3988/08/6

 

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Латиніна Ю.А.,

при секретарі Усковій О. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 

    , 

за позовом   Прокурора Совєтського району АР Крим   в інтересах особи  ОСОБА_1.   

до   Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районноїдержавної адміністрації АР Крим             

про стягнення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної РеспублікиКрим звернувся з позовом прокурор Совєтського району АР Крим в інтересах особи ОСОБА_1 з вимогами до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської райдержадміністрації АР Крим (далі - Управління) про стягнення разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи до Дня Перемоги в сумі 2920,00 грн. Позовні вимоги ґрунтуються на ч.5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” відповідно до якого інвалідам війни II групи має щорічно до 5 травня виплачуватись разова допомога у розмірі восьми  мінімальних пенсій за віком, але відповідач виплатив позивачу разову допомогу у розмірах, передбачених Законом України  “Про Державний бюджет на 2007 рік”, а саме, 360грн. Різниця між фактично виплаченою відповідачем сумою разової допомоги та сумою, передбаченою Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” складає 2920,00грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав заперечення на адміністративний позов у яких позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях. Справу просить розглянути за відсутністю представника Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної державної адміністрації АР Крим.

Прокурор у судове засідання 03.02.09 не з'явився, будь-яких клопотань на адресу суду не направив.

Справа розглядається на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -  

ВСТАНОВИВ:

 

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 року до ветеранів війни належать : учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Частина 5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 року передбачає, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня  здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам -за місцем отримання пенсії, а особам, які не є  пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання (ст.17-1  зазначеного Закону).

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Згідно з копією безтермінового і дійсного на свій території України посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 3).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної державної адміністрації АР Крим вих. від 11.09.2008 р. № 1287/01-9 ОСОБА_1виплачена разова грошова допомога до Дня Перемоги згідно Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” як інваліду війни ІI групи у 2007 році у сумі 360,00 грн. (а. с. 4, 5).

Положення ч. 3 ст. 2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 року передбачають, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Незважаючи на відповідні положення ч. 3 ст. 2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дія ч. 5 ст. 13 відповідного закону на 2007 року зупинялась.

Статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам II групи становить 360 грн.

З'ясовуючи  питання про можливість застосування до спірних правовідносин  Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України  не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України  гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої  держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 3 статті 2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх. 

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про Державний бюджети на 2007 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, встановлення зазначеним Законам України розміру виплат щорічної разової грошової  допомоги інвалідам війни в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Залишивши незмінним зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування ветеранів війни.

Стаття 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Стаття 22 Конституції України наголошує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ), окремі положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, в тому числі ст. 29 і пункт 13 статті 71 зазначеного вище Закону, яким зупинено на 2007 рік дію ч. 5 статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, визнано такими, що не відповідають Конституції України, і положення даних норм втрачають чинність. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнанні неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Суд приймає до уваги, що зазначене рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, що визнана неконституційною. Рішення Конституційного Суду України обов'язкові до виконання на території України, остаточні і не може бути оскаржені.

Таким чином, судом встановлено, що відповідно до частини 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV разова грошова допомога інвалідам війни 2 групи за 2007 рік дорівнює 3280,48 гривень   (406 грн. + 406 грн. х 1%) х 8.

Судом встановлено, що позивачем за 2007 рік отримана частина разової грошової допомоги інвалідам війни в сумі 360,00 гривень.

Таким чином, відповідачем недоплачена позивачу частина одноразової грошової допомоги інвалідам 2 групи за 2007 рік в сумі 2920,48 гривень.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги інвалідам війни.

З огляду на вищевикладене, прокурор та позивач у справі обґрунтовано дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.   

Відповідач у відзиві на позов наполягає на застосуванні до спірних правовідносин ст. 99, 100 КАС України.

Статтею 99 КАС України  встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у  статті 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Початок перебігу строку давності стягнення заборгованості по зазначених виплатах  починається з 30 вересня  відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги (ч.4 ст.17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”). Прокурор звернувся до суду 08 жовтня 2008 року, тобто з пропущенням річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів. Поважності причин пропуску строку прокурор, позивач суду не надали. 

За таких обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.  

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено у судовому засіданні 03.02.2009 року.

Постанова складена у повному обсязі 06.02.09 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

 Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

 

Суддя                                                                Латинін Ю.А.