Справа №22-1419 Категорія- Ц-33

Голов, в 1 інст.- Наумов СВ. Доповідач-Василевич B.C.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 січня 2006 року                                                                      м.Рівне

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді-Василевича B.C. Суддів:Демянчук СВ., Гордійчук С.О. при секретарі Колесовій Л.В. з участю відповідачки ОСОБА_1, позивачки ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апе­ляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду від 8 червня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку,    усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

Рішення Корецького районного суду від 8 червня 2006 року задоволе­но частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод   в   користуванні   земельною  ділянкою  та  відшкодування моральної шкоди.

Визнано за позивачкою право власності на земельну ділянку, що знаходиться біля будинку позивачки.

Зобов"язано відповідачку ліквідувати дерева, що стоять на межі земельних ділянок сторін. Стягнуто з відповідачки на користь позивачки 182 грн. витрат, понесених позивачкою на встановлення межі.

В задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В поданій на вказане рішення апеляційній скарзі відповідачка доводить про його незаконність та необґрунтованість через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права і невідповідність висновків суду матеріалам справи.

Справа була розглянута за її відсутності. Про день розгляду справи вона завчасно не була повідомлена. Повістку про виклик до суду отримала лише 6 червня 2006 року, тобто в день судового засідання.

По цій причині не змогла підготуватись до судового засідання та укласти договір з адвокатом про надання правової допомоги.

Справа була розглянута 8 червня 2006 року з ухваленням рішення, але повістки про виклик до суду на цей день вона теж не отримувала.

Судом не враховано, що в 1991 році позивачка самовільно знесла існуючу дерев"яну огорожу, поставивши взамін металеву сітчату із зміщенням в сторону її (відповідачки) земельної ділянки.

Жодних претензій про відшкодування витрат, понесених на встанов­лення огорожі вона не пред'являла. Доказів про її вартість суду теж не надала, а тому у суду не було підстав для компенсації позивачці половини вартості цієї огорожі.

Вважає необгрунтованим висновок суду про чинення позивачці перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом ліквідації дерев, які ростуть на належній їй - відповідачці земельній ділянці.

По наведених підставах просить про скасування рішення з ухваленням нового про відмову в позові.

В судовому засіданні відповідачка та її представник адвокат ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали.

Позивачка апеляційну скаргу заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін,адвоката ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Як видно з матеріалів справи та як це встановлено судом, на межі суміжних земельних ділянок сторін ростуть дерева та кущі, які затіняють земельну ділянку позивачки.

Відповідно до ч.І ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусудніх земельних ділянок завдається найменше незручностей ( затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Цих вимог закону відповідачка не дотримує. Дерева та кущі, що ростуть на межі, затіняють земельну ділянку позивачки, чим чиняться їй перешкоди у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням - вирощуванням городини.

Оглянувши земельні ділянки з виїздом на місце їх знаходження, суд переконався в наявності дерев, що затіняють земельну ділянку позивачки, тому обгрунтовано зобов"язав відповідачку їх ліквідувати.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про підставність вимог щодо компенсації витрат на встановлення огорожі, оскільки відповідно до ст. 10 ЦК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів/їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і які повинні довести ті обставини, на які вони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Розмір витрат на встановлення огорожі позивачка не довела.

До того ж   ч.З ст. 106 Земельного кодексу України суд застосував безпідставно,   оскільки   огорожа  позивачкою   була   встановлена  до введення в дію цього Кодексу, а тому положення про те, що власники земельних ділянок несуть витрати на встановлення суміжних меж у рівних частинах не підлягає застосуванню.

Окрім того, це стосується тільки власників земельних ділянок, а не землекористувачів.

Сторони власниками земельних ділянок не являються.

Неправильним є рішення і в частині визнання права власності на земельну ділянку, оскільки це право відповідачка не оспорює. Між сторонами існує спір лише щодо межі, але вимог про її відновлення чи усунення перешкод в користуванні частиною земельної ділянки позивачка не заявляла.

В зв"язку з цим рішення в частині задоволення вимог про визнання права власності на земельну ділянку та стягнення компенсації за половину вартості огорожі підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права не заслуговують на увагу.

Відповідачка отримала повідомлення про виклик до суду на 16 травня 2006 року, але не з"явилась.

Повістку на 6 червня 2006 року вона хоча і не завчасно, але отримала, проте не повідомила суд про причини неявки.

Тому суд вправі був ухвалити заочне рішення.

На підставі наведеного, керуючись п.2 ч.І ст.307, ст.ст. 309,313, 316 ЦПК України,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корецького районного суду від 8 червня 2006 року в частині визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку та стягнення з відповідачки половини, понесених позивачкою, витрат на встановлення огорожі скасувати і в задоволенні цих вимог відмовити.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.

Головуючий суддя-Судді: