УКРАЇНА
Харківський апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27 листопада 2006 року Адміністративна справа № АС - 41/261-06
Колегія суддів у складі: головуючого (судді доповідача) Лащенко Л.Д., судді Гончар Т.В., судді Погребняк В.Я.
При секретарі –Андросовій О.В.
За участю представників сторін:
Позивача –Барабицька Я.М. (дов. № 10657/10/10-013 від 03.10.2006 року).
Перший відповідач –не з’явився.
Другий відповідач - не з’явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ( вх. 3554 Х/2-6 від 02.10.2006 р.) позивача, ДПІ у Червонозаводському р-ні м. Харкова на Постанову господарського суду Харківської обл. від 22.08.2006 року по справі № АС-41/261-06
За позовом:
Державною податкової інспекції у Червонозаводському р-ні м. Харкова
До ПФ «Разноторг»м. Харків
До ТОВ «Укрпромагросервіс»смт. Нова Водолога
Про визнання угоди недійсною
Встановила:
18 січня 2005 року позивач –ДПІ у Червонозаводському р-ні м. Харкова подав позов до Приватної фірми «Разноторг»та ТОВ «Укрпромагросервіс»про визнання недійсним, укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу № 24\11-10 від 24 листопада 2003 року. Свою вимогу, про визнання договору недійсним, позивач обґрунтовував тим, що вказаний договір був укладений сторонами в супереч інтересам держави та суспільства, у зв’язку з чим на підставі ст.. 49 ЦК УРСР в редакції 1963 року (яка втратила чинність з 01.01.2004 року) договір повинен бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає Закону України «Про підприємства в Україні»від 27.03.1991 року ( який втратив чинність з 01.01.2004 року) в частині ліцензування окремих видів діяльності підприємств, та у зв’язку з тим, що вказаний договір не відповідає вимогам податкового законодавства в частині формування валових витрат та формування податкового кредиту звітного періоду. Право на подання такого позову до суду позивач обґрунтовує повноваженнями наданими йому п.11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2005 р. (суддя Яризько В.О.) в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позивачем наявності умислу та мети спрямованої на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства в діях посадових осіб відповідачів.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Харківської області від 24.02 2005 року залишено без змін за тих самих підстав.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційна скарга ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова була задоволена частково. Рішення господарського суду Харківської області від 24.02 2005 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2005 року скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Вищий адміністративний суд України звернув увагу судів на те, що при новому розгляді справи необхідно уточнити підстави заявленого позову з огляду на те, що з 01.01.2004 року Цивільний кодекс Української РСР 1963 року втратив чинність. Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, не містить такі публічно - правові наслідки укладання недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Новим Цивільним кодексом України не передбачені такі правові наслідки, як стягнення в доход держави одержаного однієї чи обома сторонами за угодою. За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, який набрав чинності з 1.01.2004 року, кодекс має зворотню дію у часі, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Одночасно, Вищий Адміністративний суд звернув увагу суду першої інстанції на необхідність надання оцінки підставам складання ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова податкових повідомлень-рішень № 0000152350/0 та № 0000162350/0 від 24.02.2004 року відносно ПФ «Разноторг».
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 червня 2006 року було призначено справу до розгляду в суді першої інстанції та було запропоновано позивачу надати суду правове та документальне обґрунтування заявленого позову з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.05.2005 року.
У поданому 01.08.2006 господарському суду Харківської області правовому обґрунтуванні позовних вимог позивач виклав тіж самі підстави і обставини визнання договору недійсним, які були викладені у позові та знову просив суд визнати недійсним договір № 24/11-10 таким, що не відповідає вимогам закону, суперечить інтересам держави за ознаками ст. 49 ЦК УРСР і стягнути в доход держави грошові кошти одержані за вказаним договором.
Постановою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2006 року (суддя Мінаєва О.Н.) позов задоволено, керуючись ст.. 49 Цивільного кодексу УРСР. Визнано угоду у формі договору № 24/11-10 від 24.11.2003 року укладену між ПФ «Разноторг»та ТОВ «Укрпромагросевіс» недійсною на підставі ст..49 ЦК УРСР 1963 року.
Позивач –ДПІ У Червонозаводському районі м. Харкова не погодився з Постановою господарського суду Харківської області, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційний суд змінити Постанову господарського суду Харківської області від 22 серпня 2006 року та застосувати наслідки визнання угоди недійсної передбачені статтею 49 ЦК УРСР 1963 року.
Відповідачі, сторони за договором № 24/11-10 від 24.11.2003 року –ПФ «Разноторг»та ТОВ «Укрпромагросервіс», у судові засідання Харківського апеляційного господарського суду не з’явилися, повістки про час і місце проведення засідань Харківського апеляційного господарського суду були направлені на адресу вказаних осіб, однак були повернені поштою у зв’язку з відсутністю відповідачів за адресою, яка є в матеріалах справи та у зв’язку з тим, що строки зберігання кореспонденції сплинули. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними в матеріалах справи доказами.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, перевіривши надану в постанові суду їх юридичну оцінку, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, апеляційний суд встановив, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення. Постанова господарського суду Харківської області від 22.08.2006 року у справі АС-41/261-06 підлягає скасуванню, позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
В січні 2005 року позивач –ДПІ у Червонозаводському р-ні м. Харкова подав позов про визнання недійсним договору купівлі продажу № 24\11-10 від 24.11.2003 року, укладеного між Приватною фірмою «Разноторг»та ТОВ «Укрпромагросервіс». У якості правової підстави визнання договору недійсним позивач послався на невідповідність вказаного договору ч.1 ст. 8 Закону України «Про підприємства в Україні»від 27.03.1991 року, який на час подання позову втратив чинність у зв’язку з набранням чинності з 01.01.2004 року Господарського кодексу України та на встановлені позивачем, як контролюючим органом, під час перевірки своєчасності правильності та повноти сплати податків Приватною фірмою «Разноторг», порушення податкового законодавства. Своє право на подання позову позивач обґрунтовував наданими йому п. 4 ст. 10 та п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повноваженнями щодо здійснення контролю за наявністю у суб’єктів підприємницької діяльності ліцензій та на подання позовів про визнання угод недійсними. Викладаючи в позовній заяві, а потім і у додатковому правовому обґрунтуванні заявлених позовних вимог обставини, які йому стали відомі під час перевірки платника податків –першого відповідача у справі, та які свідчили про порушення платником податків ПФ «Разноторг»податкового законодавства України, контролюючий орган –позивач у справі вважає, що договір купівлі продажу № 24\11-10 від 24.11.2003 року суперечить інтересам держави та просить суд визнати його недійсним за ознаками ст.. 49 ЦК УРСР, у тому числі стягнути в доход держави грошові кошти одержані за наслідками укладеної угоди. Тобто, застосувати під час прийняття судового рішення норму права, яка втратила чинність. Вищий адміністративний суд України під час розгляду касаційної скарги позивача звернув увагу позивача на вказану обставину та при новому розгляді справи запропонував уточнити позовні вимоги з урахуванням законодавства України, яке регулює вказані правовідношення, та яке діяло (застосовувалось судом) на час подання позову до суду та на час прийняття судового рішення при новому розгляді справи. Оскільки, позивач наполягає на розгляді поданого позову виключно на підставі норм законодавства України, яке втратило чинність колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом договору купівлі –продажу № 24\11-10 від 24.11.2003 року був продаж племінного стада за ціною 1 060 000,00 грн. за кожну голову без врахування ПДВ в кількості 12 голів на загальну суму 15 264 000,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 20% на загальну суму 2 544 000,00 грн. Пункт 2.2. договору встановлює, що покупець –ПФ «Разноторг»розраховується з продавцем за придбане у власність племінне стадо шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, або іншим шляхом за домовленістю. Будь-яких доказів наявності зміни вказаної умови договору, тобто наявності домовленості про заміну розрахунку грошовими коштами на інший порядок розрахунків, ні позивач, ні відповідачі суду не надали.
Щодо предмету продажу, а саме продаж племінного стада, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що господарська діяльність певного виду підлягає ліцензуванню тільки у випадку, якщо сама діяльність не суперечить інтересам держави і суспільству, але законом передбачено одержання дозволу (ліцензії) з метою додержання певних кваліфікаційних, організаційних, технологічних та інших вимог для провадження такого виду господарської діяльності. Пункт 66 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності передбачає наявність ліцензії на здійснення операцій пов’язаних з відчуженням племінних (генетичні) ресурсів невласного виробництва для відтворення. Разом з тим, відсутність ліцензії сама по собі не є ознакою здійснення діяльності, яка суперечить інтересам держави і суспільства та тягне за собою наслідки нікчемності правочинів, укладених у зв’язку зі здійсненням такої діяльності.
Діючий Цивільний кодекс України у ч.1 ст. 227 встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним за заявою особи, якій спричинено шкоду внаслідок укладання такого правочину. Оскільки, суб’єкти владних повноважень, зокрема податкові органи, не є сторонами за правочином для них не наступають правові наслідки недійсності правочину встановлені у Цивільному законодавстві України, відповідно контролюючи органи не можуть бути позивачами у спорі про визнання такого договору недійсним. У разі встановлення факту здійснення господарської діяльності, яка потребує ліцензування без відповідної ліцензі, у контролюючого органу виникає право застосування до порушника того закону, який встановлює відповідальність за здійснення господарської діяльності без відповідного дозволу (ліцензії).
Щодо наявності порушення платником податку –ПФ «Разноторг»податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час здійснення документальної перевірки приватної фірми «Разноторг»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.11.2003 року по 01.01.2004 року (Акт перевірки № 76\235\25180115 від 24.02.2004 року) контролючим органом, позивачем по справі, встановлено, що ПФ «Разноторг»здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі Статуту зареєстрованого Розпорядженням виконавчим комітетом Харківської міської ради від 31.10.1997 року, реєстраційна справа № 984 (1.20), Статутний фонд визначено у розмірі 10 грн. 00 коп., перший відповідач зареєстрований як платник податків, у тому числі як платник податку на додану вартість, має три поточні рахунки в різних банківських установах. За місцезнаходженням вказаним в установчих документах платник податків не знаходиться, фактичне місцезнаходження платника податків (за актом перевірки) –м. Харків вул.. Шевченко 317. виробничих приміщень та складських приміщень ПФ «Разноторг»не має.
У листопаді-грудні 2003 року ПФ «Разноторг»заявило від’ємне значення по податку на додану вартість у розмірі 2540492 грн., яке у т.ч. виникло внаслідок укладання договору купівлі-продажу № 24\11-10 від 24.11.2003 року. Як зазначено у Акті № 76\235\25180115 від 24.02.2004 року про результати документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ Приватною фірмою «Разноторг»у листопаді 2003 року ПФ «Разноторг»оприбуткувала на підставі накладної на придбання № 24\11-2 від 24.11.2003 року по балансовому рахунку «основні засоби»племінне стадо в кількості 12 голів на суму 12 720 000 грн. Під час перевірки платника податку фактична наявність племінного стада ні на ПФ «Разноторг», ні на підприємстві, на яке племінне стадо ніби-то було передано на зберігання, не встановлено, як не встановлено і відображення у податковому та бухгалтерському обліку господарських операцій пов’язаних зі зберіганням племінного стада. Витрати по утриманню «племінного стада»платником податків не відображались, розрахунки з особою (особами), які утримували стадо не здійснювались. За відсутності самого предмету договору –«племінного стада», та за наявності податкової накладної № 3444 від 24.11.2003 року отриманої від ТОВ «Укрпромагросервіс» на суму 12 720 000 грн. 00 коп., в якій зазначено в розділі номенклатура поставки «Племінне стадо»в кількості 12 голів та сума податку на додану вартість у розмірі 2 544 000 грн. 00 коп., ПФ «Разноторг»відносить до податкового кредиту з податку на додану вартість 2 544 000 грн. 00 коп.
Докази виконання ПФ «Разноторг»свого обов’язку по договору № 24\11-10 від 24.11.2003 року в частині оплати грошовими коштами продавцю племінного стада за ціною 1 060 000,00 грн. за кожну голову у кількості 12 голів на загальну суму 15 264 000,00 грн., з урахуванням ПДВ та докази сплати продавцю для зарахування до державного бюджету України податку на додану вартість у розмірі 20% на загальну суму 2 544 000 грн. 00 коп., платник податку –ПФ «Разноторг»суду не надав, контролюючий орган, позивач по справі під час перевірки повноти та правильності відображення податкових зобов’язань та податкового кредиту за вказаним договором таку сплату не встановив та відповідно розрахунки між сторонами ніби-то проводились шляхом “передачі векселя”. Однак, проведення розрахунків векселями вказаним договором не передбачено, підстави передачі векселів у Акті прийому-передачі від 08.12.2003 року між ПФ «Разноторг» та «Укрпромагросервіс»не визначені, облік векселів на загальну суму 15 264 000 грн. 00 коп. в якості власних активів Приватної фірми «Разноторг», якими вона мала б можливость розраховуватися за своїми зобов’язаннями не встановлено.
Стаття 202 ЦК України (в редакції 2003 року) та ст. 41 ЦК України (в редакції 1963 року) визначають правочин (угоду), як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Ті ж самі вимоги до чинності угоди були притаманні і попередній редакції ЦК України, а саме: -
Зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, іншим нормативним актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Реальним настанням наслідків обумовлених договором, є відповідно до умов договору передача у власність і отримання у власність ПФ «Разноторг»12 голів племінного стада та оплата продавцю «Укрпромагросервіс»обумовленої в договорі грошової суми у розмірі 15 264 000 грн. 00 коп. у тому числі 2 544 000 грн. 00 коп податку на додану вартість для перерахування вказаної суми продавцем до державного бюджету України.
Колегія суддів звертає особливу увагу на ту обставину, що при сплаті податку на додану вартість реальний та формальний платник цього податку не співпадають. Реальним платником податку на додану вартість є особа, яка купує (набуває) товари, роботи, послуги, тобто фактичний покупець (споживач), саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку до державного бюджету України продавцями товару, робіт, послуг. Саме такі дії узгоджуються з визначенням терміну “Платник податків” наданому в п.п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про ПДВ”, за яким платником податку є особа, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету сум податку, що сплачується покупцем, або особа, що вивозить (пересилає) товари на митну територію України.
Позивач не надав, ні контролюючому органу, ні суду доказів сплати своєму продавцю –ТОВ «Укрпромагросервіс», податку на додану вартість за ніби-то придбане від нього «племінне стадо». Видача, передача векселя не є доказом, який свідчить про виконання платником податку (покупцем) свого обов’язку по сплаті податку на додану вартість продавцю (особі, яка утримує і перераховує до державного бюджету України вказаний податок), оскільки, за всіх обставин вексель є лише документом, який свідчить про обов’язок особи заплатити визначену в ньому грошову суму та не свідчить про її сплату.
Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України “Про ПДВ” бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету, у зв’язку з надмірною сплатою податку. Якщо при придбанні товарів сума ПДВ не сплачена платником податку, то не може існувати і бюджетної заборгованості перед покупцем товару.
Нормами Конституції України встановлюються основні принципи існуючого суспільного ладу.
Стаття 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України “Про систему оподаткування” закріплюється обов’язок кожної особи подавати до державних податкових органів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів та сплачувати належні суми податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Доказів оплати податку на додану вартість, в зв’язку придбанням «племінного стада», ні позивач, ні відповідач суду не надали, як не надали і доказів перерахування ТОВ «Укрпромагросервіс»до державного бюджету України суми ПДВ отриманої від ПФ «Разноторг». Разом з тим, як встановлено Актом перевірки № 76\235\25180115 від 24.02.2004 року Приватна фірма «Разноторг»за листопад 2003 року заявила до відшкодування з державного бюджету України грошової суми у розмірі 2 540 492 грн. 00 коп. Враховуючи, що відповідно до п.1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” позивач не мав права на бюджетне відшкодування, такі дії свідчать про укладання договору № 24\11-10 від 24.11.2003 року з метою незаконного заволодіння коштами державного бюджету України.
Стаття 228 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, встановлює правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, у тому числі у сфері сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Отже, недійсність правочину, який порушує публічний порядок встановлюється законом. У даному випадку має місце порушення конституційного обов’язку сплачувати податки, та мають місце ознаки правопорушення у вигляді посягання на заволодіння державним майном у вигляді незаконного отримання з державного бюджету грошових сум. Нікчемний правочин не потребує доведення його недійсності у судовому порядку, під час розгляду спору про право цивільне, оскільки при вчиненні дій відбувається порушення виключно публічно-правових приписів, то і наслідки таких дій встановлюються не Цивільним кодексом, а окремими публічними законами, у даному випадку Кримінальним кодексом України.
Враховуючи, що відповідно до вимог закону «Про податок на додану вартість»та ст.ст.203, 228 ЦК України договір № 24\11-10 від 24.11.2003 року є нікчемним, позивач –ДПІ у Червонозаводському р-ні м. Харкова обґрунтовує свій позов про визнання угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам Закону України «Про підприємства в Україні»та невідповідністю договору № 24\11-10 від 24.11.2003 року ст.. 49 Цивільного кодексу УРСР і просить суд стягнути в доход держави грошові кошти одержані за наслідками укладеної угоди, вказані нормативні акти припинили свою діяльність на території України на час звернення позивача з позовом до суду, доказів руху грошових коштів за вказаним договором позивач суду не надав, за таких обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позову і застосування норм права, які втратили чинність. За таких обставин, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, Постанова господарського суду Харківської обл. від 22.08.2006 року по справі АС-41\261-06 підлягає скасуванню, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 196, п. 3 ст. 199, 202, п. 3 ст. 205, 207, 209, 211, 212 Кодексу Адміністративного судочинства України, судова колегія,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 22.08.2006 року по справі № АС-41\261-06 скасувати.
У задоволенні позову відмовити.
Дана Постанова набирає чинності з дня її проголошення.
Сторони мають право на дану Постанову подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу № АС-41\261-06 направити до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя Лащенко Л.Д.
Суддя ГончарТ.В.
Суддя Погребняк В.Я.