СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
31 січня 2007 року | Справа № 20-11/184 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Видашенко Т.С.,
Дугаренко О.В.,
секретар судового засідання Наконечний О.В.
за участю представників сторін:
позивача: Трофімової Галини Іванівни, довіреність № 11 від 09.10.07, Відкрите акціонерне товариство "Побутрадіотехника";
позивача: Золотухіна Єгора Леонідовича, довіреність № 12 від 09.01.07, Відкрите акціонерне товариство "Побутрадіотехника";
відповідача: не з'явився, Севастопольська міська державна адміністрація;
3-ї особи: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради;
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Побутрадіотехника" на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 07.11.2006 у справі № 20-11/184
за позовом відкритого акціонерного товариства "Побутрадіотехника" (вул. Репіна, 19,Севастополь,99053); (м. Севастополь, вул. Ревякіна, 49, 99009)
до Севастопольської міської державної адміністрації (вул. Леніна, 2,Севастополь,99011)
3-тя особа Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)
про визнання недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 495-р від 21.04.2006 "Про затвердження актів міської міжвідомчої комісії за обстеженням технічного стану житлових будинків (приміщень)"
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду м.Севастополя від 07.11.2006 року у справі № 20-11/184 у задоволенні позову відкритого акціонерного товариства „Побутрадіотехніка” про визнання недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 495-р від 21.04.2006 року „Про затвердження актів міської міжвідомчої комісії за обстеженням технічного стану житлових будинків (приміщень)” відмовлено.
При прийнятті постанови, суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі існують орендні правовідносини строком до 04.10.2011 року, предметом яких є квартира № 53 в будинку № 16 по вул. Аксютина у м.Севастополі, а також прийшов до висновку, що прийнятті відповідачем спірного розпорядження не порушує прав відкритого акціонерного товариства „Побутрадіотехніка” як орендаря.
Не погодившись з постановою господарського суду м.Севастополя, відкрите акціонерне товариство „Побутрадіотехніка” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
30.01.2007 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про зміну апеляційної скарги у порядку статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі з урахуванням змін, полягають у тому, що судом першої інстанції вірно встановлено наявність орендних правовідночин між сторонами, однак не прийнято до уваги, що збоку позивача, за згодою орендодавця - відповідача, мало місце здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого приміщення на суму, що перевищує 25% його вартості. У звязку з цим, ВАТ „Побутрадіотехніка” вважає, що воно, відповідно до пункту 51 Закону України „Про державну программу приватизації на 2000-2002 роки”, набуло право на приватизацію орендованого нежитлового приміщення, а прийняття збоку Севастопольської міської державної адміністрації спірного розпорядження №495-р від 21.04.2006 року про переведення орендованих приміщень до категорії житлолих порушує його права як орендаря, а також право на подальшу приватизацію.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, причину неявки не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були сповіщені належним чином ухвалами та повістками від 18.01.2007 року. Факт належного сповіщення підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників Севастопольської міської державної адміністрації та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради.
Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процессуального права, судова колегія приходить до висновку, що постанова господарсьокого суду м.Севастополя від 07.11.2006 року підлягає скасуванню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 08.02.1996 року між відкритим акціонерним товариством “Побутрадіотехніка” та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської районної держаної адміністрації (правонаступником якої являється Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) було укладено договір оренди № 1601, предметом якого, відповідно до пункту 1.1, з`явилось нежитлове приміщення - квартира № 53 в будинку № 16 по вул. Аксютина.
12.10.1999 року між відкритим акціонерним товариством “Побутрадіотехніка” та Севастопольською міською державною адміністрацією було укладено новий договір оренди № 484-99, відповідно до умов якого, приміщення за адресою: м.Севастополь, вул. Аксютина, 16 передаються в оренду позивачеві строком до 12.10.2004 року, про що свідчить акт прийому –передачі від 12.10.1999 року.
Протоколом розбіжностей до договору оренди № 482-99 від 12.10.1999 року строк дії договору було змінено та встановлено новий строк –до 04.10.2005 року (том 1 а.с.16).
Суду не надавалось доказів припинення дії договору оренди. На момент розгляду справи в суді позивач продовжує користуватись орендованими приміщенням, кожного місяця здійснює орендну плату відповідно до платіжних доручень № 579, № 590, №525, № 478, № 67, № 124, № 168, які виставляються відповідачем, тобто сторони виконують орендні зобов`язання: позивач користується наданим йому майном, відповідач отримує орендну плату.
У звязку з цим, є вірним застосування судом першої інстанції норм пункту 1 статті 764 Цивільного кодексу України, згідно з якою, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Також є правомірним посилання на частину 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
За таких обставин, між сторонами у справі фактично продовжуються орендні правовідносини строком до 04.10.2011 року, тобто на шість років –відповідно до первісного строку дії договору. Предметом договору оренди також є нежитлове приміщення - квартира № 53 в будинку № 16 по вул. Аксютина.
Відповідно до пункту 5.3 договору оренди № 484-99 від 12.10.1999 року, орендар має право з письмового дозволу Орендодавця здійснювати переобладнання, перепланування, реконструкцію, технічне переоснащення, здійснювати інші поліпшення майна, які тягнуть за собою особливості господарської діяльності орендаря.
Судовою колегією також встановлено, що наказом начальника Управління з питань майна комунальної власності № 213 від 28.04.2004 року позивачеві було надано дозвіл на здійснення за власний рахунок невідокремлюваних поліпшень орендованого нежитлового приміщення згідно з кошторисною документацією на суму 24054,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судчинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Судова колегія вважає, що позивачем належним чином доведено факт здійснення за власний рахунок невідокремлюваних поліпшень орендованого нежитлового приміщення на суму 7843,40 грн. та у якості доказів надано наступні матеріали: Аудиторський висновок про фінансування ремонтних робіт ВАТ „Побутрадіотехніка” орендованого приміщення по вул. Аксютіна, 16 (а.с.18), а також перелік первісних бухгалтерських документів, що підтверджують фінансування зазначених робіт (том 1 а.с.19).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Законом України "Про державну програму приватизації" №1723-111 від 18.05.2000 року затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. Чергова Державна програма приватизації до 2007 року не затверджувалась, тому норми Державної програми приватизації на 2000-2002 роки є чинними для даних правовідносин.
Відповідно до статті 51 Закону України "Про державну програму приватизації" №1723-111 від 18.05.2000 року, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що право позивача приватизувати орендоване приміщення у порядку, визначеному чиним законодавством України передбачено пунктом 5.2 договору оренди № 484-99 від 12.10.1999 року. Дана обставина залишена без уваги судом першої інстанції.
Господарським судом м.Севастополя також не надано належної оцінки тому факту, що рішенням Севастопольської міської ради № 637 від 04.03.2003 року було затверджено перелік об`єктів комунальної власності (у тому числі нежитолві будівлі, приміщення та споруди, що знаходяться в оренді) які підлягають приватизації шляхом продажу за викупом, на аукціоні, за конкурсом (том 1 а.с.96 –зворот).
Із змісту вказаного рішення вбачається, що нежитлове приміщення площею 50,4 кв.м. розташоване за адресою: вул. Аксютіна, 16, що орендується відкритим акціонерним товариством „Побутрадіотехніка”, підлягає приватизації за конкурсом.
Доказів того, шо зазначене вище рішення Севастопольської міської ради № 637 від 04.03.2003 року скасовано або у встановленому законом порядку визнано недійсним суду не надавалось.
Відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Тому, рішення Севастопольської міської ради № 637 від 04.03.2003 року про затвердження переліку об`єктів комунальної власності які підлягають приватизації є обов`язковим, у тому числі для Севастопольської міської державної адміністрації.
З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2006 року Севастопольською міською державною адміністрацією винесено розпорядження № 495-р “Про затвердження актів міської міжвідомчої комісії за обстеженням технічного стану житлових будинків (приміщень)“, яким орендовані позивачем приміщення фактично віднесені до категорії житлових.
Відповідно до статті 6 Житлового кодексу України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Частиною 6 статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (в редакції від 14.01.2006 року) встановлено, що з прийняттям рішення про включення об'єкта до одного з переліків, зазначених у частині першій цієї статті (тобто прийняття при прийнятті рішення про продаж об`єкту за конкурсом або на аукціоні), стосовно нього припиняється дія норм Господарського кодексу України у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, що приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу органу приватизації.
Приймаючи до уваги ті факти, що договір оренди нежитлового приміщення № 484-99 від 12.10.1999 року є чинним, орендоване спірне приміщення використовується відкритим акціонерним товариством „Побутрадіотехніка” під майстрерню, метою діяльності вказаного товариства, згідно з пунктом 3.1 його Статуту, є здійснення виробничо-господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, тобто підприємнницька діяльність, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії Севастопольської міської державної адміністрації по переведенню примішення по вул. Аксютіна, 16 до категорії житлових спрямовані на односторонню зміну умов договору оренди щодо статусу орендованого примішення –нежитлове (пункт 1.1 договору) та вимог Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки орендовані позивачем на підставі умов договору оренди № 484-99 від 12.10.1999 року приміщення визначені як нежитлові та надані для здійснення підприємницької діяльності, переведення їх до статусу житлових можливо лише по закінченню строку орендних відносин між сторонами.
У даному випадку, визначення статусу орендованого позивачем приміщення як житлового або нежитлового має суттєве значення, оскільки тягне певні наслідки. Так, переведення спірного приміщення до статусу житлового позбавляє орендаря, в силу зазначеної вище статті 6 Житлового кодексу України, можливості використання орендованого приміщення у власній підприємницькій діяльності та, як наслідок, позбавляє його можливості приймати участь у приватизації орендованого приміщення, при тому, що право на приватизацію набуто позивачем на підставі умов договору оренди –пункту 5.2 та норм чинного законодавства України.
Частиною 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комуналнього майна” передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.
На підставі викладеного, судова колегія не може погодитись з висновком господарського суду м.Севастополя про те, що оскаржуваний акт - розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 495-р від 21.04.2006 року “Про затвердження актів міської міжвідомчої комісії за обстеженням технічного стану житлових будинків (приміщень) не порушує права позивача лише в силу того, що він користується орендованим приміщенням.
Перевівши спірне приміщення з категорії нежитлових до категорії житлових, Севастопольська міська державна адміністрація також вийшла за межі наданих її повноважень та фактично змінила зміст рішення Севастопольської міської ради № 637 від 04.03.2003 року про затвердження переліку об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації та яким спірне орендоване приміщення, як нежитлове, віднесено до таких, що підлягають приватизації.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв`язку з цим, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 495-р від 21.04.2006 року суперечить рішенню Севастопольської міської ради № 637 від 04.03.2003 року про затвердження переліку об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, який виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він не суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права та інтереси.
Судом першої інстанції також не прийнято до уваги, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, відповідачем не надано суду належних доказів правомірності винесеного розпорядження № 495-р від 21.04.2006 року, при тому, що обов`язок доказування покладений саме на нього.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 2 статті 16 Цивільного кодексу України зазначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єктів владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов`язання відповідача –суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що, під час розгляду даної справи, господарським судом м.Севастополя неповно досліджено обставини справи та допущено порушення норм матеріального права.
Стосовно факту винесення Севастопольською міською державною адміністрацією розпорядження № 734-р від 05.07.2006 року „Про дозвіл на проведення ремонту в квартирі № 53 по вул. Аксютіна, 16 з подальшим наданням громадянину Колеснику А.М.” (том 1 а.с. 155-157) судова колегія вважає за необхідне зазначити, що постановою господарського суду м.Севастополя від 13.12.2006 року у справі № 20-11/275 було задоволено позов ВАТ „Побутрадіотехніка” до Севастопольської міської державної адміністрації, зазначене розпорядження № 734-р від 05.07.2006 року визнано недійсним.
Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу Адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 198 п.1, 202 п., 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Побутрадіотехніка” задовольнити.
2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 07 листопада 2006 року у справі № 20-11/184 скасувати.
3. Позов відкритого акціонерного товариства “Побутрадіотехніка” задовольнити.
4. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 495-р від 21.04.2006 року „Про затвердження актів міської міжвідомчої комісії за обстеженням технічного стану житлових будинків (приміщень)”.
5. Повернути відкритому акціонерному товариству “Побутрадіотехніка” з Державного бюджету Ленінського району м.Севастополя (р/р 26001301610, код 24035598) 88,40 грн. держмита.
6. Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м.Севастополь, вул. Леніна, 2) на користь відкритого акціонерного товариства “Побутрадіотехніка” (99015, м.Севастополь, вул.Репіна, 19) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
7. Господарському суду міста Севастополя видати накази.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Т.С. Видашенко
О.В. Дугаренко
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.