Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.04.2015 Справа №607/20985/14-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Черніцької І.М.

при секретарі Борисевич І.А.

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача -

Головенько К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», третя особа -Тернопільська міська рада про визнання укладеним з 01.08.2012 року договору про надання послуг, визнання розірваним договору про надання послуг з 06.12.2012 року та визнання права позивача з 06.12.2012 року на відключення квартири від системи централізованого опалення, постачання гарячої води,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного територіального - галузевого об'єднання «Львівська залізниця», який 29.04.2015 року уточнила, та просила: 1.визнати укладеним з 01.08.2012 року договір про надання послуг з централізованого опалення квартири між БУ-2, як виконавцем з однієї сторони, та власниками квартири, як споживачами, з другої сторони, на умовах типового договору, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630; 2.визнати розірваним з 06.12.2012 р. договір про надання послуг з централізованого опалення квартири від 01.08.2012 р. через невиконання БУ-2 умов договору; 3.визнати з 06.12.2012 р. право позивача на відключення квартири від системи централізованого опалення та встановлення системи автономного (індивідуального) опалення квартири за згоди інших співвласників квартири та мовчазної згоди Тернопільської міської ради.

Позивачка вказала, що вона, а також ОСОБА_3, ОСОБА_4 є співвласниками квартири за АДРЕСА_1.

Станом на липень 2012 року квартира була під'єднана до централізованого теплопостачання, послуги з якого надавались відокремленим підрозділом «Управління будівельно -монтажних робіт і цивільних споруд №2» ДТГО «Львівська залізниця» на підставі Договору, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3 01.08.2008року.

25.10.2012 рок, як зазначає позивачка, їй стало відомо про написання 25.07.2012 року ОСОБА_3 заяви про припинення дії Договору та відключення квартири від мережі централізованого опалення .

Відмова ОСОБА_3 від користування послугою з теплопостачання з 01.08.2012 року здійснена з порушенням п.2.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, а тому така заява не підлягала задоволенню.

Крім того, інші споживачі не заявляли про свій намір припинити користуватись вищезазначеною послугою, а навпаки мали намір продовжувати користуватись даною послугою.

Отже, дії відповідачів по відключенню квартири від централізованого опалення, як вважає позивачка, були незаконні, оскільки теплопостачальні організації не мають права відмовити споживачу в укладенні договору і вони повинні були укласти договір з іншими споживачами квартири.

Крім того, станом на 01.08.2012 року по відношенню до квартири не було здійснено будь-яких дій, які б припиняли чи обмежували надання послуги з теплопостачання у квартиру, а тому послуга з теплопостачання не була припинена і продовжувала надаватись БУ- 2, а споживачі квартири продовжували її приймати у стані перерви на міжопалювальний період.

Таким чином, як зазначила позивачка, правові відносини з теплопостачання продовжувались існувати.

У серпні 2012 року БУ- 2 здійснило відключення Будинку, однак заява ОСОБА_3 стосувалась лише квартири, дозвіл на відключення дає лише міська рада як балансоутримувач будинку, а не мешканці.

Таким чином, БУ- 2 здійснило відключення одноосібно за власною ініціативою і без належного повідомлення як вимагається законом, що призвело до порушення прав позивачки по відношенню до квартири та будинку.

Посилаючись на наведене, позивачка просила задовольнити позов.

У судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги, зіславшись на доводи викладені у позові.

Представник відповідача позов не визнала і пояснила, що відключення квартири позивачки від централізованого опалення відбулось за заявою основного квартиронаймача, відповідно до вимог закону. У задоволенні позову просила відмовити.

Судом установлено, що з 26.06.2003 року будинок відомчого житлового фонду по АДРЕСА_1, в якому проживає позивачка, передано у комунальну власність міста від управління будівельно -монтажних робіт і дистанції цивільних споруд № 2 Львівської залізниці. При цьому, зовнішні мережі теплопостачання і гарячого водопостачання до житлових будинків залишились на балансі будинкоуправління управління будівельно - монтажних робіт і цивільних споруд № 2.

Співвласниками квартири за АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, часка кожного з яких складає по 1/3, що стверджується свідоцтвом про право власності на житло від 02.11.2006 року, виданим Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації.

01.10.2008 року укладено договір між БУ- 2 ДТГО "Львівської залізниці" та ОСОБА_3 про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, який передбачає надання послуг власнику (наймачу, орендарю) ОСОБА_3 та членам його сім'ї, а всього трьом особам.

25.07.2012 року ОСОБА_3 звернувся до начальника БУ- 2 з заявою про обрізку батарей опалення в його квартирі і припинення нарахування за тепло з 01.08.2012 року

08.08.2012 року ОСОБА_3 звернувся до начальника БУ- 2 з заявою про виділення котла для влаштування автономного опалення, у якій одночасно зобов'язався виготовити технічну документацію та змонтувати систему опалення за власний рахунок.

30.08.2012 року позивачка та її мати ОСОБА_4 письмово повідомили БУ- 2 про свою незгоду на відключення квартири від мережі централізованого опалення.

13.12.2012 року позивачем укладено договір з ПП "Комфорт- Еко -Сервіс" за участю ПП "Наш дім", на балансі якого перебуває будинок, на проведення робіт з влаштування індивідуальної системи опалення.

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», треті особи Тернопільська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування збитків та моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідач без її згоди та без дотримання вимог закону відключив будинок , в якому знаходиться її квартира, від системи централізованого опалення, чим заподіяв її збитки.

Рішенням Тернопілького міськрайонного суду від 26.11. 2013 року вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» в користь ОСОБА_1 5328,14 грн. матеріальної та 1000 грн. моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20.02.2014 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26.11. 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», треті особи Тернопільська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди відмовлено.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення учасників удового розгляду справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

В силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не

інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно

до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог ст.901 ЦК УКраїни за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог ч.3 цієї ж статті у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Положеннями ст.653 ЦК України встановлено правові наслідки зміни або розірвання договору. Так, згідно ч.ч.2, 3 цієї статті у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень Закону України «Про житлово - комунальні послуги» укладення договору на надання житлово - комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Однак, відсутність такого договору не є підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.

Пунктом 29 Договору, укладеного між ОСОБА_3 та БУ- 2 ДТГО "Львівська залізниця" передбачено право дострокового розірвання договору у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови Споживача від користування послугами виконавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 25.07.2012 року звернувся до начальника БУ- 2 з письмовою заявою про відмову від послуг централізованого опалення (обрізки батарей опалення в його квартирі) і припинення нарахування за тепло з 01.08.2012 року, а також для виділення йому 09.08.2012 року котла для влаштування індивідуальної системи опалення.

Дана обставина стверджується наявністю заяви ОСОБА_3, визнання позивачкою факту написання такої заяви ОСОБА_3 та рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 14.02.2014 року, яким також встановлено вищезазначений факт.

Крім того, рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 14.02.2014 року встановлено, що зобов'язання між сторонами Договору від 01.10.2008 року про надання послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 припинилось у зв'язку з його розірванням згідно заяви ОСОБА_3 від 25.07.2012 року.

Згідно вимог ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищезазначене рішення апеляційного суду Тернопільської області набрало законної сили, а тому в силі ст.14 ЦПК України є обов'язковим для виконання.

Вказаний факт також визнала у судовому засідання позивачка, яка пояснила, що починаючи із серпня 2012 року будь-яких послуг від відповідача не отримувала та оплати не здійснювала.

Крім того, сама позивачка у своїй позовній заяві ствердила, що будинок за АДРЕСА_1, в якому знаходиться її квартира був відключений в серпні 2012 року.

Таким чином, зобов'язання про надання послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 між сторонами припинилось, оскільки Договір від 01.10.2008 року був розірваний та послуги з теплопостачання не надавались.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання укладеним з 01.08.2012 року договору про надання послуг з централізованого опалення квартири між БУ-2, як виконавцем з однієї сторони, та власниками квартири, як споживачами, з другої сторони, на умовах типового договору, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630 та його розірвання з 06.12.2012 року через невиконання умов Договору слід відмовити.

Суд не приймає до уваги посилання позивачки на те, що послуги по теплопостачанню не припинялись, оскільки фактично до грудня місяця не відбувся демонтаж батарей та їх від'єднання в точках розподілу квартири, оскільки даний факт (демонтаж, від'єднання) сам по собі не може бути доказом надання послуг з теплопостачання.

Крім того, рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 14.02.2014 року встановлено, що зобов'язання між сторонами припинились, а сама позивачка не заперечила факту відключення будинку в цілому від централізованого опалення в серпні 2012 року.

Суд не приймає до уваги посилання позивачки на те, що про відключення квартири вона взнала лише в листопаді 2012 року як безпідставні і такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, заявою позивачки від 30.08.2012 року, 26.10.2012 року про незгоду на відключення, її поясненнями про відключення будинку в серпні 2012 року.

Суд не приймає до уваги доводи позивачки про порушення відповідачем вимог ч.4 ст.16 ЗУ "Про житлово - комунальні послуги" в частині неповідомлення через засоби масової інформації про припинення надання послуг її (споживача) як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки таке положення стосується перерв у наданні послуг виконавцем згідно умов договору, а в даному випадку з часу написання 01.08.2012 року вищезгаданої заяви ОСОБА_3, договір припинив свою дію, у зв'язку з чим на час початку опалювального сезону (жовтень 2012 року) у відповідача не виникло законного обов'язку повідомляти позивача про припинення надання послуг з теплопостачання.

Згідно зі вимогами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положення ст.12 ЦК України, передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Вимогами ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх ніх посадових і службових осіб.

Таким чином, під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Із зазначених позивачкою предмету та підстав позову вбачається, що позивачка просила визнати її право на відключення квартири від системи централізованого опалення та встановлення системи автономного (індивідуального) опалення квартири з 06.12.2012 р. за згоди інших співвласників квартири та мовчазної згоди Тернопільської міської ради.

Суд вважає, що такі вимоги не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог позивачки про визнання укладеним з 01.08.2012 року договору про надання послуг з централізованого опалення квартири між БУ-2, як виконавцем з однієї сторони, та власниками квартири, як споживачами, з другої сторони, на умовах типового договору, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630; визнання розірваним з 06.12.2012 р. договору про надання послуг з централізованого опалення квартири від 01.08.2012 р. через невиконання БУ-2 умов договору та визнання з 06.12.2012 р. право позивача на відключення квартири від системи централізованого опалення та встановлення системи автономного (індивідуального) опалення квартири за згоди інших співвласників квартири та мовчазної згоди Тернопільської міської ради слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 213, 215, 226, 292, 294 ЦПК України, ст.ст. 12,15, 16, 651, 653, 901, 907 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», третя особа -Тернопільська міська рада про визнання укладеним з 01.08.2012 року договору про надання послуг, визнання розірваним договору про надання послуг з 06.12.2012 року та визнання права позивача з 06.12.2012 року на відключення квартири від системи централізованого опалення, постачання гарячої води і встановлення автономного опалення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .

Головуючий суддяІ. М. Черніцька