Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня  2009 р.                                                          Справа № 61/33-08

Колегія суддів у складі

головуючого судді Шепітько І.І., судді Бондаренка В.П., судді  Лакізи В.В.

 при секретарі Сємєровій М.С.

 за участю представників сторін:

позивача –Молочко Н.Г. за дорученням № 1373 від 12.03.2008 року          

відповідача –Мякота О.Ю. за дорученням б/н від 10.11.2008 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 197Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 23 грудня 2008 року по справі  

за позовом відкритого Комунального підприємства «Міський інформаційний центр», м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта», м.Харків

про стягнення 21909,29 грн. та зобов’язання вчинити певні дії

встановила:

       

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 грудня 2008 року (суддя Рильова В.В.)  позов задоволено. Стягнуто з ТОВ „Алта" на користь КП „Міський інформаційний центр" заборгованість за щомісячне користування місцем за Договором № 5614 від 19.12.2005р. у розмірі 2551,03 грн.; пеню за неповну сплату платежів за Договором № 5614 від 19.12.2005р. у розмірі 590,03 грн.; пеню за розміщення спеціальної конструкції без отримання дозволу на місці, що знаходиться у комунальній власності за період з 19.12.2005р. по 17.01.2006р. за Договором № 5614 від 19.12.2005р. у розмірі 468,23 грн.; штраф за прострочення повернення місця за Договором №5614 від 19.12.2005р. у розмірі 18300,00 грн., а також 305,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зобов'язано ТОВ „Алта" повернути Комунальному підприємству „Міський інформаційний центр" на підставі акта лрийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій за адресою: м. Харків, пр. Леніна - вул. Данилевського.  

       Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 24 грудня 2008 року скасувати в частині стягнення 18300 грн. штрафу та зобов’язання повернути місця та прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити. Вказує на те, що 15.12.2006 року між ФОП Чобот С.О. та ТОВ «Алта»укладено Договір № 15/12-1 про надання послуг автовишки та 20.12.2006 року виконавцем були надані послуги щодо демонтажу розтяжки. Також зазначає, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради № 1060 від 06.12.2006 року позивач не мав можливості надавати ТОВ «Алта»в користування місце за адресою: пр.Леніна - вул.Данилевського. Крім того, відповідач стверджує, що позивачем пропушений строк позовної давності, встановлений п.2 ст.258 ЦК України.

         Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 24 грудня 2008 року  залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що відповідач в порушення п.5.1 та п.5.2 Договору №5614 від 19.12.2005 року не повернув позивачеві місце за актом прийому –передачі. Також зазначає, що посилання відповідача на рішення Харківської міської ради № 1060 від 06.12.2006 року безпідставне, оскільки п.1 цього рішення набрав чинності 01 січня 2007 року, тобто після припинення дії спірного Договору. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не звертався до суду першої інстанції до винесення ним рішення із заявою про застосування позовної давності.

 Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

         Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи 19 грудня 2005 року між КП „Міський інформаційний центр" (КП) та ТОВ „Алта" (користувач) укладено Договір №5614 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкції (а.с. 17).

         Відповідно до п.1.1. Договору КП „Міський інформаційний центр" надає ТОВ „Алта" в тимчасове платне користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, зазначені у Додатку №1, а саме: за адресою: м.Харків, пр-т. Леніна - вул. Данилевського (а.с.20).

         У п. 3.2.1. Договору зазначено, що КП зобов'язується передати Користувачу місця на підставі Акту прийому-передачі згідно з переліком, зазначеним у Додатку №1.

Згідно з п. 3.4.6. Договору Користувач зобов'язується здійснювати платежі в порядку, передбаченому п.4 Договору. Згідно п. 4.1. Договору розмір плати за користування місцями складає 483,84 грн. на місяць, у т.ч. ПДВ.

У п. 4.2. Договору зазначено, що з дня укладання цього Договору і до отримання дозволу (дозволів) на розміщення зовнішньої реклами на спеціальних конструкціях, які встановлюються на місцях, наданих за Договором (в період дії пріоритету на місце), Користувач щомісячно вносить плату за користування всіма місцями за Договором у розмірі 25 % відсотків від суми, передбаченої п. 4.1. цього Договору, що складає 120,96 грн., з ПДВ.

Відповідно до п. 4.4. Договору плата за фактичне користування місцями, зазначеними у Додатку №1, до укладення цього Договору за період з 21.11.2005 року по 18.12.2005 року здійснюється протягом трьох банківських днів з дня укладення Договору та складає 442,22 грн. (з ПДВ).

Пунктами 4.5, 4.6 договору сторонами узгоджений порядок розрахунків, який здійснюється шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок позивача без виставлення рахунка-фактури авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

         З Акту прийому-передачі місць, які перебувають у комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій від 19 грудня 2005 року вбачається, що на виконання п. 3.2.1. Договору КП „Міський інформаційний центр" передало, а ТОВ „Алта" прийняло згідно Додатку №1 одне місце, що знаходиться за адресою: м.Харків, пр-т. Леніна - вул. Данилевського (а.с.19).

         З Повідомлення № 2917 від 25.01.2007 року вбачається, що у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати за надане у користування місце, позивач звернувся з вимогою щодо погашення заборгованості у 5-ти денний строк та повернення місця за актом прийому-передачі. Також відповідача попереджено, що у разі невиконання вимоги, позивач буде змушений звернутися до господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості, пені та штрафних санкцій ( а.с.23,24).

         Відповідач в порушення умов Договору та взятих на себе зобов’язань, не перерахував у повному обсязі оплату за надане у користування місце.

         З поданого до позовної заяви розрахунку суми боргу вбачається, що відповідно до п. 4.1. Договору заборгованість відповідача по оплаті за користування місцями за липень-грудень 2006 року складає 2551,03 грн.( а.с.14-16).

Відповідно до п.1 ч.2. ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

   У ст.193 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

        Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

       Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

       Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.            

       Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем,  заборгованість за щомісячне користуванням місцем за Договором № 5614 від 19.12.2005 року у розмірі 2551,03 грн. відповідачем не погашена.

        На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом Харківської області обґрунтовано задоволені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за період з липня 2006 року по грудень 2006 року у розмірі 2551,03 грн.

        Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасну та неповну сплату платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 590,03 грн.  виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

         Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів  за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених р.4 Договору, Користувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого (або не повністю сплаченого)  платежу за кожен день прострочення.

        Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України для  окремих  видів  вимог  законом  може  встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік  застосовується,  зокрема,  до вимог  про стягнення неустойки (штрафу, пені);

        Позивачем відповідно до вимог чинного законодавства проведено розрахунок пені за період з 24.10.2007 року по 24.10.2008 року, розмір якої складає 590,03 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов"язок по сплаті заборгованості у встановлений договором термін, колегія суддів вважає  позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 590,03 грн. такими, що відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правомірно задовольнивши позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 590,03 грн., господарський суд помилково послався на ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 468,23 грн. за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до п. 3.4.2. Договору Користувач зобов'язується не розміщувати спеціальні конструкції на місцях, переданих у користування за цим Договором, до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку.

Згідно з п.6.3 Договору у разі порушення зобов'язань, передбачених підпунктом 3.4.2 п.3.4 розділу 3 Договору, Користувач сплачує КП пеню у розмірі плати за користування місцями, встановленої п.4.1 цього Договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобов'язань.

З Акту встановлення   спеціальної   конструкції  для   розміщення зовнішньої реклами від 13 грудня 2005 року, підписаного представниками сторін, вбачається, що Користувач встановив спеціальну конструкцію  за адресою: пр. Леніна –вул. Данилевського 21.11.2005 року без укладення договору про надання в користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій( а.с.22).

З Довідки про встановлення пріоритету від 13.12.2005 року вбачається, що ТОВ «Алта» встановлено пріоритет на розміщення спеціальної конструкції на три місяці (а.. с. 21).

З Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради № ЗО від 18.01.2006 року „Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами" вбачається, що Дозвіл на розміщення зовнішньої реклами ТОВ «Алта»надано з 18.01.2006 року ( а.с.26).

Відповідачем не заперечується факту розміщення реклами до отримання дозволу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У п. З ст. 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач в порушення вимоги п.3.4.2 п.3.4 Договору розмістив спеціальну конструкцію до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку, у зв’язку з чим господарським судом обґрунтовано стягнуто пеню за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу за період з 19 грудня 2005 року по 17 січня 2006 року у розмірі 468,23 грн.

Що стосується вимог про стягнення штрафу за прострочення повернення місця за Договором № 5614 від 19.12.2005 року колегією суддів встановлено наступне.

Пунктом 2.1 договору встановлено строк дії договору з 19 грудня 2005 р. по 31 грудня 2006 р.

Відповідно до п.п. 5.1. Договору протягом 3-х днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1.,8.3 Користувач зобов’язаний звільнити надані в користування місця і передати їх КП. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем на підставі Актів прийму-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

Відповідач вказує на те, що він виконав умови Договору щодо повернення у встановленому порядку місця, посилаючись на те, що 20.12.2006 року розтяжка  демонтована на підставі Договору № 15/12-1 про надання послуг автовишки від 15.12.2006 року, укладеного між ФОП Чобот та ТОВ „Алта".

Проте, з п.п.5.2 Договору № 5614 від 19.12.2005 року вбачається, що місця вважаються фактично повернутими «КП»з моменту підписання Актів прийому-передачі. При цьому демонтаж спеціальних конструкцій і приведення території місць у належний стан (прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється відповідачем самостійно за власний рахунок.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач після демонтажу конструкції 21.12.2006 року, місця за Актом прийому-передачі у встановлений Договором строк не повернув, актів приймання-передачі відповідно до п. 5.1, 5.2 вказаного договору на складав, доказі на підтвердження письмових звернень до позивача про підписання актів приймання-передачі суду не надав.

Відповідно до п. 6.2. договору у разі прострочення повернення місць, наданих у користування, відповідач має сплатити позивачу штраф у розмірі 50 грн. за кожний день затримки повернення кожного місця.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення штрафу за прострочення повернення місця за Договором №5614 від 19.12.2005 року у розмірі 18300,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги, що Договір № 5614 від 19 грудня 2005 року припинив свою дію 31 грудня 2006 року, а акти прийому-передачі у встановленому договором порядку та строки сторонами не складено, відповідно до пункту 5.2 договору місця вважаються такими, що фактично не повернуті КП «Міський інформаційний центр».

За таких обставин, позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача повернути на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності та було надано відповідачу для розміщення спеціальних конструкцій за адресою: м. Харків, пр. Леніна - вул. Данилевського також підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради № 1060 від 06.12.2006 року позивач не мав можливості з 06.12.2006 року надавати ТОВ «Алта»в користування місце за адресою: пр. Леніна - вул. Данилевського, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки п.1 вказаного рішення, яким викладено у новій редакції таблицю визначення можливості розміщення спеціальних конструкцій, набрав чинності 01 січня 2007 року, тобто після закінчення дії Договору 31.12.2006 року..

         Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.

Колегія суддів вважає, що відповідач при розгляді апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції не надав доказів у підтвердження апеляційної скарги.

На   підставі   наведеного,   колегія   суддів   дійшла   висновку,   що   рішення господарського суду Харківської області від 23 грудня 2008 року прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1ст. 103, ст. 105 ГПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23 грудня 2008 року у справі № 61/33-08 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                   Шепітько І.І.  

                                суддя                                                  Бондаренко В.П.

                      суддя                                                   Лакіза В.В.

Постанову підписано 05 березня 2009 року