Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2006 року Справа 11/294-06
Колегія суддів у складі: головуючого судді В.В.Афанасьєва,
судді А.І.Бухана,
судді М.В.Гагіна,
при секретарі Парасочці Н.В.
позивача - Ярьоменко Р.Р.
відповідача - Гвоздик О.І., Євглевського В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вхідний № 3831Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 03.10.06 по справі № 11/294-06
за позовом відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», місто Київ, в особі філії ВАТ КБ «Надра»Харківського регіонального управління (місто Харків)
до товариства з обмежеоню відповідальністю Агентство комплексної безпеки «Стелс»(місто Харків)
про стягнення 192000,00 грн.
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 03 жовтня 2006 року по справі №11/294-06 (суддя Черленяк М.І.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач з даним рішенням господарського суду не погодився і у апеляційній скарзі просить його скасувати, посилаючись при цьому на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Разом з тим його представник до судового засідання через канцелярію суду подав клопотання по залучення до матеріалів справи додаткових документально обґрунтованих пояснень, які на його думку можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої ним апеляційної скарги.
Відповідач просить прийняте по справі рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому він зазначає, що господарський суд Харківської області належним чином дослідив усі матеріали справи та дав правильну правову оцінку обставинам спору. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі доводи сторін, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що:
21 липня 2005 року між позивачем (замовник) та відповідачем (охорона) був укладений договір про охорону об’єкту № 6-07/05. Відповідно до п. 1.1. договору замовник передає, а охорона приймає під охорону «об’єкт». При цьому під «об’єктом»відповідно до преамбули договору сторони розуміють майно у вигляді озимої пшениці 2005 року, в заставі у замовника по договору застави № 6/3/2005/980/3/460 від 04.02.2005 року, що знаходиться за адресою: Харківська область, Кегичівський район, с. Лозова. Договір відповідно до п. 8.1. в редакції додаткової угоди від 01.08.2005 року вступає в дію з моменту підписання сторонами договору та діє до закінчення строку охорони. Закінченням строку охорони є підписання акту зняття об’єкту з під охорони.
При укладенні договору сторони встановили також наступні умови: періодом охорони є час з моменту прийняття об’єкту під охорону до його зняття з охорони замовником. Охорона фактично приймає об’єкт під охорону та починає його охорону і свою діяльність з моменту підписання акту прийняття об’єкту під охорону, зняття об’єкту з охорони оформлюється актом зняття об’єкту з охорони, які є невід’ємною частиною договору (п. 1.3. договору); обов’язком охорони є організація та забезпечення охорони об’єкту, прийнятого під охорону від розкрадання, про факт порушення цілісності охоронюваного приміщення або завдання шкоди охорона повідомляє замовника та органи внутрішніх справи ( п. 2.1. договору); охорона несене матеріальну відповідальність в результаті незабезпечення охорони, вчиненими шляхом крадіжки або розбійного нападу, завдану пожарами або в силу інших причин з вини працівників охорони ( п. 4.1. договору).
26.07.2005 року між сторонами підписаний акт прийняття об’єкту під охорону. При цьому, в акті не вказана кількість, якість, предмету застави, що переданий під охорону інші ідентифікаційні ознаки, які б виділяли цей об’єкт від іншого зерна, що зберігається на току. При підписанні договору та в подальшому замовник не передав охороні копію договору застави інші документи, які свідчили про арешт зерна виконавчою службою (відповідно до акту опису й арешту майна від 26.07.2005 року накладено арешт за озиму пшеницю у кількості 1 318 480 кг.). Замовник не повідомляв охорону про рух зерна (ввіз та вивіз) з току або на тік. Відповідач не брав на відповідальне зберігання арештоване виконавчою службою зерно, що підтверджується актом опису й арешту майна, в якому про таке не зазначено.
Таким чином, такі фактичні обставини справи дають підстави дійти висновку, що відповідач прийняв під охорону загальну кількість зерна на току ПСП «Злагода»забезпечивши його охорону від крадіжок та розбійного нападу.
В період дії договору з 28.07.2005 року по 07.08.2005 року ПСП «Злагода»за погодженням з позивачем вивезла з току на хлібоприймальні пункти 1 402, 065 т. зерна. Цього факту не спростовує і позивач. Факт вивезення зерна підтверджується зошитом відповідача про вивіз зерна із об’єкту, в якому зазначалася дата вивозу, державний номер автомобілю, обсяг зерна, пункт призначення та номер накладеної. Зошит вівся відповідачем в добровільному порядку за власною ініціативою. Таким чином, кількість вивезеного зерна, більша ніж кількість зерна арештованого та описаного виконавчою службою на користь позивача як предмета застави. В зв’язку з чим, твердження представника позивача, що відповідачеві було відомо про кількість, якість предмету застави, оскільки саме в день арешту зерна був підписаний акт прийняття об’єкту під охорону –є необґрунтованим та не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.
Станом на 08.08.2005 року кількість зерна, що залишилася на току складала 752, 770 т. 20 та 21 серпня 2005 року керівник ПСП «Злагода»видав із току своїм працівникам на паї та в рахунок заробітної плати зерно у кількості 438 тон зерна, з яких: 216 500 т в рахунок заробітної плати 260 працівникам господарства; 221 500 т. на паї 65 працівникам.
Про факт видачі зерна відповідач терміново повідомив позивача листом від 22.08.2005 року № 111, при цьому вказавши помилково, що видано зерна не 438 т, а 480 т. Також відповідач повідомив Кегичівське РО УМВД заявою від 23.08.2005 року про видачу зерна керівником підприємства, допустивши в заяві також помилку в кількості зерна (вказав 480 тон, фактично видано 438 т.). Листом від 25.08.2005 року № 113 відповідач повідомив позивача про направлення заяви до правоохоронних органів.
За результатами розгляду заяви відповідача винесена постанова № 358 від 23.10.2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи. Як вбачається із змісту постанови в діях директора ПСП «Злагода»відсутній склад злочину.
Таким чином, при розгляді справи встановлено, що видача зерна здійснена відкрито та фактів крадіжки зерна не встановлено.
Матеріали справи також свідчать, що за весь період дії договору охорони сторони щомісячно підписували акти виконаних робіт, тому числі і після вчинення директором ПСП «Злагода»дій по видачі зерна у кількості 438 тон (а.с. 24-29). Відповідно до актів приймання - передачі виконаних робіт сторони при їх підписанні зафіксували, що претензій одне до одного не існує. 27 лютого 2006 року між сторонами підписаний акт зняття об’єкту з охорони, в якому зафіксовано, що сторони претензій одна до одної не мають. З моменту підписання акту від 27.02.2006 року договір охорони припинив свою дію.
Такі обставини дають підстави суду стверджувати, що відповідач належним чином виконав умови договору зберігання, вина відповідача у видачі із току 438 тон зерна директором ПСП «Злагода»- відсутня, оскільки умовами договору не передбачений обов’язок охорони забороняти або не допускати вивіз, виніс зерна із току, ввіз зерна на тік, якщо це здійснюється відповідно до відповідних документів (накладних) та безпосередньо власником току. Саме при таких умовах і було вивезено зерно у кількості 1 402 065 т., які позивач не вважає порушенням умов договору охорони, а вважає лише порушенням умов про видачу 480 тон (позовна заява в цій кількості зерна заявлена враховуючи допущену помилку відповідачем у листі на адресу позивача та міліції, не виправлена під час розгляду справи).
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 року збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою для стягнення збитків, є наявність у діях відповідача складу цивільно-правового правопорушення у вигляді збитків, зокрема, що відповідач діяв протиправно, наявність майнової шкоди та причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, а також вина відповідача.
Розглядаючи питання про доведеність позивачем наявності в діях відповідача складу цивільно-правового правопорушення у вигляді збитків у сумі 192000,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка. Відповідач виконав належним чином умови договору охорони. Відсутній прямий причинний зв’язок та вина відповідача.
При таких обставинах, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та залишив його без задоволення.
Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів в основному відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, через що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об’єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Наведені позивачем у обґрунтування своєї апеляційної скарги доводи по 11 пунктам не підтверджені матеріалами справи та засновані на власному довільному тлумаченні як умов укладеного між сторонами договору, так і тексту судового рішення.
Позивач дійсно не підтвердив факту передачі відповідачу конкретного майна ( а саме відповідної кількості озимої пшениці врожаю 2005 року/ за збереженість якого мав би нести відповідальність відповідач.. Так само позивач не надав належних та допустимих доказів того, що саме неналежними діями відповідача йому було завдано збитки, які не погашені його боржником іншим чином.
Разом з тим проведений колегією суддів системний аналіз документів, наявних у матеріалах справи, свідчить про те, що господарський суд Харківської області правомірно відмовив в задоволенні позову.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 03 жовтня 2006 року у справі №11/294-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя В.В.Афанасьєв
суддя А.І.Бухан
суддя М.В.Гагін