ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 48/21-47/166 | 05.02.09 |
За позовом Донецького державного науково - дослідного та проектного інституту
кольорових металів
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Обімет»(підприємство з
іноземними інвестиціями)
Про стягнення 186 803,55 грн.
Суддя Станік С.Р.
Представники:
Від позивача не з’явився
Від відповідача не з’явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення суми боргу в розмірі 175 152,60 грн. (з врахуванням індексу інфляції), 11650,95 грн. 3% річних, а також витрат по сплаті державного мита - 1868,03 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу-118,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2008 № 48/21 позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2008 № 48/21 змінено, а саме:позовні вимоги задоволено частково і присуджено до стягнення з ТОВ «Обімет»(підприємства з іноземними інвестиціями) 28300,00 грн. заборгованості по виплаті дивідендів, 3792,20 грн. індексу інфляції та 848,99 грн. 3% річних, а також пропорційно судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2008 № 48/21 Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2008 № 48/21 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 - скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що судами попередніх інстанцій не було повно та обєктивно досліджено обставини справи, дано помилкову юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Згідно резолюції Голови Господарського суду міста Києва справу № 48/21 передано на новий розгляд судді Станіку С.Р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2008 суддею Станіком С.Р. було прийнято до нового розгляду справу № 48/21-47/166 та призначено на 16.12.2008.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2008 розгляд справи було відкладено до 14.01.2009, ухвалою від 14.01.2009 –до 27.01.2009, а ухвалою від 27.01.2009 до 05.02.2009.
Ухвалою Голови Господарського суду міста Києва від 15.01.2009 було продовжено строк вирішення спору у справі № 48/21 –47/166 на один місяць.
Представник позивача в судове засідання 05.02.2009 не з’явився, але в минулому судовому засіданні позивач надав заяву про можливість розгляду справи без участі його представника. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є одним із засновників відповідача, має частку у його статутному капіталі в розмірі 5,5%, що в еквіваленті складає 1 258 097,00 грн.,і відповідно до умов Статуту має право на отримання дивідендів. За весь період діяльності відповідача позивач не отримував суми дивідендів, хоча рішеннями загальних зборів учасників товариства вони нараховувались. Як зазначав позивач, відповідач своїм гарантійним листом № 23 від 24.02.2004 визнав наявність станом на 01.10.2002 заборгованості перед позивачем по виплаті дивідендів в сумі 129 455,00 грн., зобов’язувався її погасити, але не виконав своє зобов’язання по виплаті дивідендів в розмірі 129 455,00 грн. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для задоволення позову.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, але відповідач через канцелярію Господарського суду міста Києва подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника за наявними в справі матеріалами. Просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач у відзиві посилався на те, що гарантійний лист № 23 від 24.02.2004 не підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 129 455,00 грн. саме з виплати дивідендів; належні докази нарахування відповідачу дивідендів в сумі 129 455,00 грн. також відсутні, оскільки позивачем на підтвердження наявності заборгованості були надані лише копії протоколів загальних зборів учасників, оригінали позивачем надані не були, і відповідач заперечував їх наявність. Також, відповідач заявив про застосування до вимог позивача трирічного строку позовної давності, що згідно статті 80 Цивільного кодексу УРСР, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин, є підставою для відмови у позові.
У відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Таким чином, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно пункту 5.5 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором 30.07.1998, частка позивача - Донецького державного науково-дослідного та проектного інституту кольорових металів у статутному фонді складала 5,5%.
Пунктом 4.2 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором 30.07.1998, встановлено, що кожен із засновників товариства має право приймати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати його долю (дивіденди).
Відповідно до копії протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, який було долучено позивачем до матеріалів справи, до порядку денного було включено третім питанням розподіл дивідендів за І квартал 1999 року результатами обговорення якого було прийнято рішення про перерахування учасникам дивіденди у встановлених розмірах, а також порядку та строки, визначені законодавством України, зокрема Донецькому державному науково-дослідному та проектному інституту кольорових металів –13300,00 грн. (прибуток до перерахування після сплати податку на прибуток). На зазначеному протоколі наявні підписи усіх учасників зборів та проставлено печатки підприємств - учасників.
Відповідно до копії протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 12.10.1999, який було долучено позивачем до матеріалів справи, до порядку денного було включено питанням другим розподіл дивідендів за звітний квартал, за результатами обговорення якого було прийнято рішення про перерахування учасникам дивіденди у встановлених розмірах, а також порядку та строки, визначені законодавством України, зокрема Донецькому державному науково-дослідному та проектному інституту кольорових металів –15000,00 грн. (прибуток до перерахування після сплати податку на прибуток 30%). На зазначеному протоколі наявні підписи усіх учасників зборів та проставлено печатки підприємств –учасників.
Також, позивачем до матеріалів справи долучено копію протоколу від вересня місяця 1999 року (без зазначення конкретної дати) погодження результатів фінансово-господарської діяльності ТОВ «Обімет»(ПІІ) за 2 квартал 1999 року, у порядку денному якого зазначено питання перерозподілу дивідендів за звітний квартал, по якому зазначено, що розподіл прибутку за другий квартал 1999 року відносно позивача складає 21300,00 грн. Зазначений протокол не підписано усіма учасниками та не посвідчено печатками усіх підприємств –учасників, на зазначеному протоколі наявні печатки лише двох учасників.
Відповідно до гарантійного листа відповідача № 23 від 24.02.2004, відповідач повідомляв позивача про те, що кредиторська заборгованість ТОВ «Обімет»(ПІІ) перед Донецьким державним науково-дослідним та проектним інститутом кольорових металів станом на 01.02.2004 складає 129 455,00 грн. У зв’язку з тим, що підприємство з 01.10.2002 не проводить виробничу діяльність, змінився склад засновників, а тому погасити кредиторську заборгованість не є можливим. Початок виробничої діяльності планується у 2004 році, виходячи з викладеного, відповідач зобов’язався погасити заборгованість до кінця поточного року.
Згідно претензії позивача № 01-08/03-1649 від 22.12.2006, направленої відповідачу, позивач зазначав про те, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість по сумі нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно в розмірі 129 455,00 грн., що підтверджується гарантійним листом відповідача № 23 від 24.02.2004. А тому позивач просив відповідача погасити зазначену заборгованість у розмірі 129 455,00 грн. зазначена претензія була отримана відповідачем 25.12.2006.
Як зазначав позивач у позові, відповідач заборгованість в розмірі 129 455,00 грн. нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно –не погасив.
Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства»вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Статтею 59 Закону України «Про господарські товариства»визначено, що до компетенції загальних зборів учасників входить зокрема затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.
Згідно статті 4 Закону України «Про господарські товариства»товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.
Умовами пункту 4.1 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що кожний з учасників товариства має право брати участь у перерозподілі прибутку і отримувати долю прибутку від діяльності товариства.
Згідно пункту 8.1 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), вищим органом товариства є збори учасників.
П.п. к) п. 8.7 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), до виключної компетенції зборів віднесено затвердження річних результатів діяльності, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків.
Таким чином, судом встановлено, що у Статуті відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що до компетенції загальних зборів учасників входить лише порядок розподілу прибутку (дивідендів), але строк їх виплати - не визначено, не наділено такою компетенцією і загальні збори учасників відповідача в редакції Статуту, затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин). Таким чином, щодо строків виплати дивідендів саме згідно вимог Статуту відповідача підлягали застосуванню вимоги закону щодо строку виконання зобов’язань, зокрема статті 165 Цивільного кодексу УРСР, який діяв у дати, якими датовано протокол зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, протокол зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 12.10.1999 та протокол від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати).
Позивачу у позові як на підставу стягнення з відповідача 129 455,00 грн. нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно, посилався на те, що рішення про нарахування та виплату дивідендів були прийняті вищим органом відповідача –загальними зборами учасників та оформлені протоколами зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, протоколом зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 12.10.1999 та протоколом від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати).
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 16.12.2008 та 14.01.2009 як позивача, так і відповідача було зобов’язано надати суду для огляду в судових засіданнях оригінали протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет» (ПІІ) від 12.10.1999 та протоколу від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати), або надати письмові пояснення з зазначенням причин неможливості їх надання.
Відповідно до письмових пояснень позивача, на його думку саме відповідач повинен надати докази, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем по виплаті дивідендів, і саме гарантійний лист відповідача № 23 від 24.02.2004 підтверджує наявність заборгованості в розмірі 129 455,00 грн. по виплаті дивідендів.
Відповідно до письмових пояснень відповідача, він не може ані погодитись з існуванням протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, протоколом зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 12.10.1999 та протоколом від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати), ані беззаперечно заперечувати проти їх існування. Відповідачем у поданих поясненнях зазначалось про те, що на сьогоднішній день учасниками ТОВ «Обімет»є позивач, частка якого в статутному капіталі складає 5,5% та ТОВ «Комет-Консорціум»з часткою 94,5%. Під час викупу ТОВ «Комет-Консорціум»свої частки в 2004 році відбулась зміна керівництва, новому учаснику були передані статутні, бухгалтерські та інші документи ТОВ «Обімет», зокрема і протоколи загальних зборів учасників. Відповідачем була проведена ревізія документації, але протоколів від 08.06.1999 та від 12.10.1999 знайдено не було, а тому підстави нарахування позивачу дивідендів є невстановленими. Також, позивач зазначав про те, що у випадку наявності у відповідача заборгованості перед позивачем по виплаті дивідендів в розмірі 126 455,00 грн. зазначена сума мала б бути відображена у щорічних бухгалтерських балансах відповідача у графах «Поточні зобов’язання за розрахункам з учасниками»та переходити з року в рік по балансам.
Згідно наданих відповідачем копій балансів ТОВ «Обімет»за 2006-2008 роки з відмітками органів статистики у м.Києві про прийняття звітів, у графах «Поточні зобов’язання за розрахункам з учасниками»заборгованість товариства перед учасниками не зазначена.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Враховуючи викладене, судом копія протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, копія протоколу зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 12.10.1999 та копія протоколу від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати) як доказ по справі щодо підстави нарахування і виплати позивачу дивідендів як учаснику відповідача –судом відхиляється як необгрунтоване, з огляду на те, що згідно вимог п.п. к) п. 8.7 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) до виключної компетенції зборів віднесено зокрема затвердження річних результатів діяльності та порядку розподілу прибутку, що має оформлюватись відповідним документом – протоколом загальних зборів учасників, а оригінали зазначених протоколів зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, від 12.10.1999 та від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати) суду станом на момент вирішення спору - не надано, а така суттєва обставина справи як нарахування та виплата саме позивачу сум дивідендів у відповідних розмірах має бути засвідчена належними доказами, а саме оригіналами протоколів зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, від 12.10.1999 та від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати).
Також, позивач в обґрунтування підстав стягнення з відповідача 129 455,00 грн. нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно, посилався на гарантійний лист відповідача № 23 від 24.02.2004, яким відповідач повідомляв про наявність кредиторської заборгованості ТОВ «Обімет»(ПІІ) перед Донецьким державним науково-дослідним та проектним інститутом кольорових металів станом на 01.02.2004 в розмірі 129 455,00 грн.
Стаття 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" встановлює, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться для фіксування фактів здійснення господарських операцій. Згідно статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто дія, яка вже відбулась і призвела до відповідних наслідків.
Пунктом першим статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо –безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції –це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань та фінансових результатів.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, та ч. 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документу (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Таким чином, суд дійшов висновку, що гарантійний лист відповідача № 23 від 24.02.2004 не є належним та допустимим доказом в силу ст.ст. 33,34, 36 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 129 455,00 грн. з виплати дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно, оскільки у зазначеному гарантійному листі за підписом директора та головного бухгалтера зазначено саме про наявність кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 129 455,00 грн. і у зазначеному листі не зазначено, що заборгованість в розмірі 129 455,00 грн. є саме заборгованість по нарахованим, але не виплаченим дивідендам.
З огляду на викладене, оскільки належних та допустимих доказів нарахування відповідачем позивачу дивідендів в сумі 129 455,00 грн. та прийняття вищим органом товариства –загальними зборами учасників згідно компетенції, передбаченої п.п. к) п. 8.7 Статуту відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, в установленому порядку рішення про нарахування і виплату дивідендів в розмірі 129 455,00 грн. за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно - суду станом на момент вирішення спору не надано, гарантійний лист № 23 від 24.02.2004 не є належним доказом в підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 129 455,00 грн. щодо виплати дивідендів оскільки у ньому зазначено лише про наявність дебіторської заборгованості, а у балансах відповідача за 2006-2008 рік у графах «Поточні зобов’язання за розрахункам з учасниками»не зазначена заборгованість товариства перед учасниками, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 129 455,00 грн. нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно –не є законними та обґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Також, відповідачем було заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності.
Відповідно до відбитку поштового штемпеля на описі вкладення та конверті, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом 30.12.2007.
Пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 встановлює, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Стаття 71 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлює, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.
Вимогами статті 76 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно статті 79 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, перебіг строку позовної давності переривається предявленням позову в установленому порядку.
Стаття 80 Цивільного кодексу УРСР 1963 року встановлює, що закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вимогами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 165 Цивільного кодексу УРСР, якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не впливає із закону, договору або змісту зобов’язання.
Статтею 530 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки у Статуті відповідача, в редакції затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що до компетенції загальних зборів учасників входить лише порядок розподілу прибутку (дивідендів), але строк їх виплати - не визначено, не наділено такою компетенцією і загальні збори учасників відповідача в редакції Статуту, затвердженій установчим договором від 30.07.1998 (яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин). Таким чином, щодо строків виплати дивідендів саме згідно вимог Статуту відповідача підлягали застосуванню вимоги закону щодо строку виконання зобов’язань, зокрема статті 165 Цивільного кодексу УРСР, який діяв у дати, якими датовано протокол зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 08.06.1999, протокол зборів учасників ТОВ «Обімет»(ПІІ) від 12.10.1999 та протокол від вересня місяця 1999 року (без зазначення дати), у випадку заявлення позивачем вимоги про сплату дивідендів під час дії Цивільного кодексу УРСР, або статті 530 Цивільного кодексу України –у випадку заявлення відповідної вимоги позивачем під час дії Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки вимога про сплату 129 455,00 грн. нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно була заявлена позивачем у претензії № 01-08/03-1649 від 22.12.2006, яка була отримана відповідачем 25.12.2006, тобто вже під час дії Цивільного кодексу України, таким чином, після спливу 7 денного строку з моменту отримання претензії боржник мав би виконати відповідне зобов’язання при наявності відповідних передбачених законом підстав, тобто –до 02.01.2007 включно. Таким чином, трирічний строк позовної давності розпочався б з 03.01.2007, а враховуючи те, що позивач звернувся з відповідним позовом 30.12.2007 - трирічний строк позовної давності ним пропущено не було.
З огляду на викладене, заява відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності –судом відхиляється як необґрунтована та така, що задоволенню не підлягає.
Суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і похідні вимоги позивача про стягнення з відповідача 45697,60 грн. інфляційних втрат та 11650,95 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов’язання по виплаті нарахованих дивідендів в сумі 129 455,00 грн., оскільки позивачем не було доведено наявність заборгованості у відповідача 129 455,00 грн. нарахованих, але не виплачених дивідендів за результатами господарської діяльності за період до 24.02.2004 включно.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в частині позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.Р.Станік