Справа № 2-а-27/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2009 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді: Амброскіна В.Л.,
при секретареві: Карагодіної В.А.,
за участю позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1., а також представника відповідача ОСОБА_3., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, про поновлення пропущеного строку для звернення та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1. звернулися до суду 29.10.2008 року з вищевказаними вимогами. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що вони відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року є дітьми війни, та їм відповідно до ст.6 зазначеного закону з 01.01.2006 року повинна була виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але в продовж 2006-2007 роках зазначена допомога позивачам не виплачувалась, оскільки зазначені виплати було зупинено на 2006 рік та 2007 рік у зв'язку із прийняттям Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року та Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року. Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, позивачі вважають, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України, Управлінням Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя їм протиправно не нараховувалась зазначена щомісячна державна соціальна допомога як дітям війни, сума якої за 2006-2007 роки склала 2733 грн. 30 коп. на кожного з позивачів. Таким чином позивачі просять суд поновити їм пропущений строк для звернення до суду за захистом порушеного їхнього права на отримання зазначеної щомісячної державної соціальної допомоги з 01.01.2006 року, оскільки про своє порушене право позивачі дізналися після висвітлення у пресі зазначених подій пов'язаних із прийняттям рішення Конституційним Судом України, та просять зобов'язати відповідача нарахувати на їх користь недоплачену їм як дітям війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп. кожному з позивачів.
У судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1., кожен окремо, свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав вказаних у позовній заяві. Крім того, позивачі також пояснили, що дізналися про порушення свого права на отримання зазначеної допомоги у лютому 2008 року від своїх родичів та преси.
Представник відповідача ОСОБА_3., у судовому засіданні позовні вимоги позивачів не визнала в повному обсязі та пояснила, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1. дійсно знаходяться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, отримують пенсію за віком та є дітьми війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Але Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя у 2006-2007 роках діяло відповідно до діючого законодавства, оскільки виплату щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни було у зазначений період зупинено відповідними законами про держаний бюджет. Крім того, після винесення рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007 року, хоча ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновила свою дію, але це не надало відповідачу законодавчого права у 2007 році проводити зазначену виплату, оскільки дані виплати не були враховані до витратної частини Державного бюджету, та як наслідок з цього, до відповідача не надходило зазначених цільових коштів для виплати зазначеної допомоги. Також, представник відповідача зазначив, що на законодавчому рівні не було визначено механізму розрахунку зазначеної щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, оскільки до 01.01.2008 року не було визначено з якої суми мінімальної пенсії за віком потрібно було виходити для обчислення зазначеної допомоги, так як розмір мінімальної пенсії за віком встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, відповідно до ч.3 ст.28 цього ж Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти поновлення позивачам строку позовної давності, вважаючи причину його пропуску неповажною, та наполягав на відмові позивачам в позові у зв'язку із пропуском строку позовної давності відповідно до ст.ст.99 і 100 КАС України.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши інші докази, які знаходяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до ксерокопій пенсійних посвідчень НОМЕР_1 від 24.03.2003 року на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та НОМЕР_2 від 05.07.2006 року на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, виданих Управлінням Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, випливає, що позивачі перебувають на пенсійному обліку відповідача, отримують пенсію за віком та мають статус «дитини війни» відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року.
Згідно із ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції від 18.11.2004 року, випливає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пояснень сторін, та письмових заперечень Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, випливає, що в період 2006-2007 роках позивачам не здійснювалось нарахування та виплата зазначеної щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», випливає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із ст.110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року, дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік було зупинено, та встановлено, що дане підвищення у 2006 році запроваджується поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, в продовж 2006 року, зазначене підвищення запроваджене не було. Ці положення Державного бюджету України за 2006 рік такими, що не відповідають Конституції України визнані не були та діяли протягом 2006 року.
Таким чином суд вважає, що Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя в 2006 році діяло відповідно до діючого на той час законодавства та не мало підстав для нарахування позивачам щомісячного підвищення до пенсії, а тому вважає, що в цієї частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно із п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено, з урахуванням ст.111 цього Закону, тобто крім зазначених виплат інвалідам, на яких не поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, яке набрало чинності з моменту оголошення та було оприлюднене у «Офіційному віснику України» від 27.07.2007 року та потім й в інших офіційних виданнях України, були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й п.12 ст.71 та ст.111 зазначеного Закону, щодо зупинення та обмеження на 2007 рік дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, оскільки, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, виплата зазначеного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», який за часом свого прийняття був прийнятий пізніше закону який надавав право на отримання підвищення та регулював порядок виплати зазначеної допомоги, та оскільки позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1. не є інвалідами, тому суд вважає, що в даному випадку Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, в зазначений період часу, діяло відповідно до діючого на той час законодавства та не мало підстав для нарахування позивачам щомісячного підвищення до пенсії, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати зазначене підвищення до пенсії за період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року задоволенню не підлягають.
Крім того, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й п.12 ст.71 та ст.111 зазначеного Закону, щодо зупинення та обмеження на 2007 рік дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ці неконституційні положення втратили свою чинність, а тому з 09.07.2007 року Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, повинно було нараховувати та здійснювати позивачам виплати підвищення до пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у попередній редакції, що відповідачем зроблено не було, в результаті чого, цією бездіяльністю відповідача були порушені права позивачів на отримання зазначеного підвищення до пенсії.
Суд вважає, що оскільки відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, призначення, перерахунок та виплата пенсії покладено на районні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, тому саме Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя повинно було вирішувати питання щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачам відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає, безпідставними посилання відповідача на невизначеність законодавством України розміру мінімальної пенсії за віком з якого необхідно розраховувати спірне 30 відсоткове підвищення до пенсії, оскільки ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, який дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та оскільки іншого визначення цього розміру законодавством України не встановлено, а тому суд приходить до висновку, що при вирішенні цього питання необхідно було застосовувати саме положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплати зазначеного підвищення до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені діючим законодавством.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, випливає, що для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суд вважає, що оскільки рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року було оприлюднене наприкінці липня 2007 року в офіційних виданнях України, тому позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1. повинні були дізнатися про своє порушене право саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення, а тому й перебіг строку звернення до суду для позивачів розпочався з моменту оприлюднення вказаного рішення.
Відповідно до ч.2 ст.101 КАС України, процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, та згідно із ч.1 ст.103 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати.
Суд приходить до висновку, що оскільки позивачі звернулися до суду лише 29.10.2008 року, тобто через рік та два місяця після того, як вони повинні були дізнатися про порушення своїх прав, тобто після закінчення встановленого КАС України строку звернення до суду, та оскільки суд не знаходить підстав для поновлення цього строку, тому позовні за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року підлягають частковому задоволенню у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Суд вважає, що оскільки предметом позову є нарахування щомісячного підвищення до пенсії, та оскільки позивачі звернулися до суду в лише в жовтні 2008 року, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд вважає, що задоволенню підлягають лише позовні вимоги позивачів за період з жовтня 2007 року по грудень 2007 року включно, а позовні вимоги з липня 2007 року по вересень 2007 року включно - задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, відповідно до ч.1 ст.100 КАС України.
Суд при винесенні рішення по цієї справі не зазначає суму підвищення до пенсії за відповідні місяці, яка повинна бути нарахована позивачам, оскільки питання нарахування цього підвищення відносяться виключно до компетенції відповідача, який повинен їх розрахувати відповідно до діючого законодавства.
Крім того, суд вважає, що для повного захисту порушених прав позивачів необхідно, відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, що призвело до порушення прав позивачів на нарахування та своєчасне отримання ними підвищення до пенсії.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст.1, 3, 6 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також ст.ст.6-14, 71, 86, 99-103, 159-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, в період з липня по грудень 2007 року, щодо не нарахування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя здійснити нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, виходячи з розміру встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, за період з жовтня 2007 року по грудень 2007 року включно.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до адміністративного Дніпропетровського апеляційного суду через Комунарський районний суд м.Запоріжжя шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі та подання апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови буде викладений 27.02.2009 року.
Суддя: В.Л. Амброскін