Справа № 240/224/15-ц р.

Номер провадження № 2/240/130/15 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 року Олександрівський районний суд Донецької області у складі :

головуючого - судді Щербак Ю.В.,

при секретарі - Осадчій Л.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Олександрівка

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3

Анатолійовича про виселення з жилого приміщення,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду, вказуючи, що є власником квартири АДРЕСА_1.

В цій квартирі зареєстрований та проживає її колишній чоловік ОСОБА_3, з яким вона розлучилась у 2008 році.

За час спільного проживання після розлучення у сторін склалися стійкі неприязні стосунки внаслідок сварок на ґрунті зловживання відповідачем спиртних напоїв. Під час сварок відповідач завдає позивачці тілесних ушкоджень, висловлюється на її адресу нецензурною лайкою та погрожує розправою.

З цього приводу позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів. В серпні 2013 року відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 ч. 1 КУпАП. Втім заходи запобігання та громадського впливу виявились безрезультатними і в березні 2015 року ОСОБА_3 знову вчинив сварку, висловлювався на адресу позивачки нецензурною лайкою та погрожував.

На підставі викладеного, позивачка посилається, що відповідачем систематично порушуються правила співжиття з особами, що мешкають з ним в одному приміщенні. Це робить неможливим спільне проживання, тому вона просить виселити ОСОБА_3 із вищезазначеного жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення відповідно до ст.ст. 157, 116 ЖК України.

В судовому засіданні позивачка та її представник просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі .

Відповідач та його представник позов не визнали, заявляючи, що відповідач є співвласником спірного жилого приміщення, а тому він не підлягає виселенню.

Заслухавши пояснення сторін, свідків та вивчивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

15 січня 1994 року сторони зареєстрували шлюб у відділі РАГСу Олександрівського району Донецької області.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 27 січня 1997 року зазначений шлюб розірвано .Рішення набрало чинності 7 лютого 1997 року.

а.с.29

Відповідно до наданого свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у Книзі реєстрації розірвань шлюбу відділу реєстрації актів цивільного стану Олександрівського райуправління юстиції у Донецькій області зроблено актовий запис № 9 від 26 лютого 2008 року про реєстрацію розірвання шлюбу.

Згідно ст. 44 Кодексу про шлюб та сім`ю України, що діяв на час прийняття судового рішення, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадського стану.

Про необхідність застосування цієї норми наголошує п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якого, коли шлюб розірвано до 1 січня 2004 року,тобто до дня набрання чинності СК , моментом припинення шлюбу є реєстрація розлучення у державному органі РАЦС.

Таким чином, сторони знаходились у шлюбі з часу його реєстрації - 15 січня 1994 року до часу припинення - 26 лютого 2008 року.

За договором купівлі-продажу , укладеному 4 вересня 2007 року та посвідченому приватним нотаріусом Олександрівського районного нотаріального округу Донецької області, ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1. а.с.6

Як встановлено в судовому засіданні, сторони , отримавши судове рішення про розірвання шлюбу, залишились проживати разом в будинку , що належав відповідачеві в АДРЕСА_2.

Подружжя вели спільне господарство та виховували спільну доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2007 року вони прийняли рішення про придбання житла в с.м.т. Олександрівка, та придбавши квартиру по АДРЕСА_1 з розстрочкою боргу , разом переїхали на нове місце проживання.

Зазначені обставини підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і не заперечуються сторонами. Крім того, вони знайшли підтвердження даними про реєстрацію місця проживання сторін.

Пояснення позивачки, що вона , працюючи медсестрою понаднормово , віддавала отриману заробітну плату в рахунок боргу за придбану квартиру , в той час як відповідач , працюючи в ЖКП та отримуючи мізерну платню, належним чином не утримував сім`ю , не спростовує факт спільного проживання та придбання квартири як спільної сумісної власності подружжя.

Так, відповідно до ч. 1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім`ї,то гроші, інше майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя( ч. 3 ст. 61 СК України).

Згідно п. 23 вищезазначеної постанови ПВСУ № 11, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60,69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлене шлюбним договором чи законом.

На підставі викладеного , пояснення представника позивачки, що право власності відповідача на 1\2 частину придбаної квартири залишається невизначеним без наявного судового рішення з цього питання, на думку суду, не відповідає вимогам закону.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони спільно проживали (за виключенням тимчасових періодів окремого проживання) до 20 березня 2015 року, коли відповідач вчинив сварку, перебуваючи у нетверезому стані. Внаслідок виниклих неприязних стосунків, відповідач з цього часу тимчасово проживає у своїх батьків, посилаючись, що позивачка вигнала його з квартири , але він має намір помиритися з нею та повернутися до квартири.

Позивачка зазначила, що неодноразово пробачала колишньому чоловікові вчинені ним п`яні бешкети, зважаючи на його каяття та вибачення, але тепер не має віри його обіцянкам та вважає, що він підлягає примусовому виселенню через неможливість спільного проживання.

На доказ ганебної поведінки відповідача в сім`ї суду надані такі письмові докази:

· матеріали адміністративної справи щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП за вчинення насильства в сім`ї 15 липня 2013 року,

· письмовий матеріал за заявою ОСОБА_1 про її побиття , скоєне ОСОБА_3 14 липня 2013 року,

· письмовий матеріал за фактом п'яного бешкету, вчиненого ОСОБА_3 20 березня 2015 року.

Крім того, свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили обставини систематичного пияцтва відповідача , порушення ним правил співжиття, вчинення в сім`ї сварок та бешкетів, що робить неможливим проживання з ним в одній квартирі.

Відповідно до ст. 157 ЖК України, членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України. Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

За вимогами ч. 1ст. 116 ЖК України, наймач, члени його сім`ї або інші особи,які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, вищенаведені норми про виселення за неможливістю сумісного проживання не поширюється на співвласників жилого приміщення, а тому позов задоволенню не підлягає.

У даному випадку захист прав учасника спільної власності може здійснюватися способами захисту цивільних прав та інтересів, передбаченими ст. 16 ЦК України.

Керуючись ст. 10, 60, 212, 214,216 ЦПК України, ст.ст. 116, 157 ЖК України, ст. 60 СК України, ст. 16 ЦК України, ст. 44 Кодексу про шлюб та сім`ю України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3

Анатолійовича про виселення з жилого приміщення.

Рішення суду набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо скаргу не було подано.

Апеляційна скарга може бути подана до апеляційного суду Запорізької області через Олександрівський районний суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2015 року.

Суддя Щербак Ю.В.