ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2007 р. | Справа номер № А-18/368 |
За позовом: Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви ( УАПЦ) села Текуча , с. Текуча , Косівського р-ну , Івано-Франківської обл.
До відповідача: Косівської райдержадміністрації Івано-Франківської області , майдан Незалежності , 11, м. Косів , Івано-Франківської обл.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :Релігійна громада УГКЦ с. Текуча Косівського району
Суддя Гриняк Б.П
При секретарі Томашевській А.С.
Представники:
Від позивача: Свистун А.В., (довіреність б/н від 03.11.2003 )
Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Солощук В.П., (довіреність № б/н від 01.12.06) - представник
Івано-Франківське Єпархіальне управління: Козак Р.С., (довіреність № 150від12.12.06 )- представник
Від відповідача : представники не з”явилися;
Суть спору: скасування розпорядження від 27.03.2006 року № 71 “Про використання культової споруди в с. Текуча ”, зобов”язання відповідача розірвати договір від 26.09.2006року “Про користування храмом “Пресвятої Тройці ” між ним та релігійною громадою Української греко-католицької церкви , зобов”язання відповідача утриматись від спонукання позивача до примусового укладання з ним договору про користування церквою Пресвятої Тройці в с. Текуча.
Розгляд справи відкладався з 05.12.06р. до 12.12.06р., до 30.01.07 р. та оголошувалась перерва до 06.02.07 р.
Відповідача в судові засідання не з”явився двічі, хоч належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, ( ухвала про відкриття провадження від 05.12.06 р. за вих. № 15428-29, ухвала від 05.12.06 р. за вих. № 17206-08 , ухвала від 21.12.06 р. за вих. № 17740-42 згідно журналу вихідної кореспонденції суду) відзиву на позов не подав.
Релігійна громада УГКЦ с. Текуча Косівського р-н в підготовчому засіданні подала суду заяву про залучення її в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача , яку суд задоволив і залучив її до справи.
До початку розгляду справи представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 49-51 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторонам роз»яснено права відводу відповідно до ст. 127 Кодексу адміністративного судочинства України. Відводу не заявлено.
Представниками сторін подано клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу . Клопотання приймається судом.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги з підстав , викладених в заяві.
Розглянувши матеріали справи, з’ясувавши її фактичні обставини, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду позовної заяви і вирішення справи по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
З початку 1950 року до 1990 року, відповідно до вимог чинного на той час законодавства, в селі Текуча Косівського району Івано-Франківської області діяла громада Російської Православної Церкви та в її користуванні знаходилась Церква «Святої Трійці», що підтверджується поясненнями сторін процесу –представниками позивача та третьої особи, яка вступила у справу на стороні відповідача. З цього часу та на час звернення з позовом до суду спірна культова споруда перебуває в користуванні православної громади села Текуча, утримується та ремонтується за її кошти.
Позивач використовує церкву і культове майно на умовах безстрокового та безкоштовного договору, який був укладений між ним та Косівським райвиконкомом 05 червня 1987 року.
Згідно чинного законодавства, договори про передачу в безоплатне користування релігійним громадам майнових споруд і культового майна (в тому числі й безстрокові), укладені до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», можуть бути розірвані або припинені лише відповідно до підстав, передбачених Цивільним кодексом України. Зазначені договори укладаються від імені релігійної громади і підписуються її представниками, що і здійснено православною громадою 05.06.1987 року.
Як вбачається з протоколу приходських парафіяльних зборів Троїцької церкви села Текуча від 13.02.1990 року православні віруючі релігійної громади РПЦ змінили свою підпорядкованість в канонічних організаційних питаннях і перейшли до Української Автокефальної Православної Церкви.
Виконавчим комітетом Івано-Франківської обласної ради народних депутатів розглянуто заяву православних віруючих села Текуча про реєстрацію їх релігійної громади та прийнято рішення про реєстрацію об’єднання УАПЦ, що підтверджується довідкою № 379 від 25.02.1991 року.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів № 169 від 17.09.1991 року зареєстровано Статут релігійної громади УАПЦ в селі Текуча Косівського району.
Згідно пункту 4 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»від 23.04.1991 року в дію в цій нормі зазначено про те, що права релігійних громад, які в установленому порядку користувалися культовими будівлями і майном до введення в дію Закону, зберігаються і після одержання ними правоздатності юридичної особи. Права громад щодо володіння і користування цими будівлями і майном зберігаються також за їх правонаступниками.
Цією постановою, зокрема п.3,4 встановлено, що вищезазначений Закон застосовується до правовідносин, які виникли після введення його в дію. Щодо правовідносин, які виникли до введення в дію цього Закону, він застосовується до тих прав і обов’язків, що виникають після введення його в дію.
Релігійні організації, зареєстровані до введення в дію цього Закону, у разі збереження віросповідної приналежності, для одержання правоздатності юридичної особи, подають органам, що здійснюють реєстрацію лише Статути (положення), які відповідають вимогам цього Закону.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: - «…держава визнає право релігійної громади на її підпорядкованість у канонічних, організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підпорядкованості. Тому зміна підпорядкованості релігійною громадою або перехід її у іншу віросповідну (конфесійну) приналежність не може тягти за собою втрату прав і зобов’язань цієї громади за усіма угодами, що були раніше укладені нею».
Договори про передачу в безоплатне користування релігійним громадам молитовних споруд і культового майна (в тому числі й безстрокові), укладені до або після введення в дію вищезазначеного Закону , можуть бути розірвані або припинені лише відповідно до підстав, передбачених у ст.ст.329-331 ЦК УРСР.
Такий порядок діяв до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації (статті 28-32 Положення про релігійні об’єднання в Українській РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради від 01.11.1976 року, з наступними змінами і доповненнями).
06 жовтня 2003 року за № 930 Івано-Франківською обласною державною адміністрацією видано розпорядження «Про зміну до рішення облвиконкому від 07.09.1991 року № 170 «Про повернення у власність та передачу в користування культових споруд», згідно котрого було передано культову споруду Пресвятої Тройці релігійним громадам УАПЦ та УГКЦ с.Текуча в користування відповідно до окремо укладених договорів.
Православна громада с. Текуча зверталась в суди різних інстанцій про визнання недійсним зазначеного розпорядження, однак суди визнали його легітимним.
Предметом розгляду в судах цих інстанцій договір від 05.06.1987 року між православною громадою та Косівським райвиконкомом на право використання церкви в селі Текуча не був.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що у відповідності з цим розпорядженням видано розпорядження відповідача-Косівської районної державної адміністрації від 27.03.2006 року № 71 «Про використання культової споруди в селі Текуча».
На підставі цього розпорядження укладений договір між відповідачем та релігійною громадою Української греко-католицької громади с.Текуча від 26 вересня 2006 року «Про користування храмом «Пресвятої Тройці»в селі Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області та іншим майном, що є державною власністю».
Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»передбачає, що культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у користування двом і більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою спорудою і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.
Релігійна громада УАПЦ с. Текуча згоди на почергове користування спірною культовою спорудою не давала, нею користується більше 55 років. Церква не є вільна або вивільнена від незаконного чи не за призначенням її використання, адже тільки в такому випадку компетентний державний орган має право прийняти рішення, яким визначає порядок користування культовою будівлею через укладання з кожною громадою окремого договору. В іншому випадку, якщо дана культова споруда є в користуванні релігійної громади, то користування цією ж культовою спорудою іншою релігійною громадою за окремою угодою, можливе тільки зі згоди релігійної громади, котра нею користується і, при цьому, якщо буде взаємна згода між ними.
Можливі різні способи використання культового майна (в т.ч. і будівлі). Проте, такий спосіб, як використання однієї церкви двома релігійними громадами за окремо укладеними договорами можливе лише при наявності волі двох громад. Такий висновок доводиться ще і тим, що в законодавстві тільки цей спосіб обумовлено окремо і вказано умови його впровадження (згода громад). Окрім цього, договір укладався за статтями глави 27 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, що є грубим порушенням чинного законодавства, оскільки зазначений кодекс втратив чинність з 01 січня 2004 року.
Представник позивача стверджує , що вказане розпорядження № 71 від 27.03.2006 року «Про використання культової споруди в селі Текуча»суперечить чинному законодавству, в т.ч. вимогам ч.3 ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а саме: встановлює почергове користування культовою спорудою; графік проведення почергових богослужінь встановлено не власником майна, а відповідачем та третьою особою без погодження з позивачем.
Розпорядження також суперечить Указу Президента України від 03.10.1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів». Воно не пройшло відповідної державної реєстрації в Косівському районному управлінню юстиції як нормативно-правовий акт районного органу виконавчої влади, оскільки в ньому містяться правові норми (правила поведінки, користування тощо), що зачіпають соціальні, політичні, особисті та інші права свободи й законні інтереси громадян (віруючих парафіян села), проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, яке не скасувало, а, змінило право користування культовою спорудою , встановила новий організаційно-правовий механізм її реалізації і має міжвідомчий характер, тобто є обов’язковим для органів виконавчої влади в районі та місцевого самоврядування, управління та контролю.
Реєструючий орган (юстиція) на оригіналі акта робить напис за встановленим взірцем про дату державної реєстрації і номер акта за державним реєстром та заносить його до державного реєстру.
Косівська районна державна адміністрація, змушує релігійну громаду УАПЦ с.Текуча укласти з нею договір про користування культовою спорудою в с.Текуча, зазначаючи, що відмова від підписання такого договору позбавляє позивача права користування Храмом Пресвятої Тройці. Таке офіційне, письмове попередження надіслано відповідачем 24.05.2006 року за № 927/01-09/08, чим порушив православної громади права та законні інтереси щодо користування церквою в с. Текуча, передбачені чинним законодавством.
Той факт, що релігійна громада УАПЦ села Текуча правомірно користується церквою «Святої Трійці»підтверджується також рішенням Текучанської сільської ради народних депутатів від 21.02.1991 року «Про передачу культової споруди громаді Українській Автокефальній Православній Церкві»в довічне користування. Тобто, церква передана православній громаді ще до прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»на підставі Закону України від 7.12.1990 р. «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», згідно з яким суб’єктами права комунальної власності визнавались сільські, селищні, районні та міські ради.
Передане у встановленому законодавством порядку до прийняття Конституції України державою майно до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць (які на той час існували) або набуте ними на інших законних підставах автоматично визнається комунальною власністю відповідних територіальних громад. Прийняття спеціальних рішень про віднесення такого майна до комунальної власності не вимагалося, як і не вимагалося прийняття рішення про відчуження майна, яке передане до комунальної власності, але до прийняття Конституції відчужене у встановленому порядку.
На той час сільрада в межах своїх повноважень правильно прийняла нормативний акт у формі рішення «Про передачу церкви у довічне користування релігійній громаді УАПЦ».
На сьогодні Конституція і закони України містять певні вимоги до рішень органів місцевого самоврядування. Згідно із ст.19 Конституції органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Конституція, Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” не надають ніяким органам (за винятком судових) права на скасування рішень органів місцевого самоврядування.
Згідно чинного законодавства не передбачений обов’язок правочинного користувача–православної громади, надавати право (давати згоду) для почергового користування чи користування церквою іншим методом, зокрема, укладання окремого договору з релігійною громадою УГКЦ с.Текуча. Договір від 05.06.1987 року не розривався і не скасовувався. Позивач є єдиним користувачем спірної церкви до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Він же не тільки користується культовим майном, але й утримує його та сплачує до бюджету відповідні платежі.
Умови використання спірного культового майна відповідачем належним чином не змінені. Відповідач та третя особа не подали доказів на підтвердження цього, що договір про користування православною громадою церквою «Святої Трійці»розірваний або припинений у встановленому порядку. Відповідно до договору власник-держава передав позивачу майно в одноособове користування, за що він несе відповідальність. З православною громадою держава взяла зобов’язання щодо охорони пам’яток історії та культури, які знаходяться в церкві і зобов’язали не передавати нікому без її дозволу, що передбачено зобов’язанням від 24.10.1977 року.
Таким чином, позивач має право одноособово використовувати культове майна. Він не несе жодних зобов’язань перед релігійною громадою УГКЦ с.Текуча, оскільки у відповідних договірних відносинах з нею не перебуває.
Православні віруючі села Текуча добросовісно заволоділи культовою спорудою на підставі договору з його власником-державою і продовжують відкрито, безперервно володіти церквою «Святої Трійці»протягом більше 55 років, вони внесли значні кошти на утримання церкви в належному стані. Відповідно до ст.17,18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»позивач є власником придбаного та створеного рухомого і нерухомого майна та коштів і є їх єдиним розпорядником, згідно ст.29 Закону України «Про власність».
Позивач продовжував свою віросповідну діяльність в тому ж селі, проводив Богослужіння в тому ж храмі, з тією ж парафією, настоятелем та виконавчим комітетом.
Передача прав і обов’язків при зміні організаційно-правової форми (зміна назви релігійної громади села Текуча з РПЦ на УАПЦ, але не зміна православного віросповідання та віровизнання) перейшли до релігійної громади УАПЦ на підставі правонаступництва, як правочинного користувача із збереженням набутих прав і обов’язків, тобто відбувся на той час загально-масовий перехід православних віруючих села з РПЦ у підлеглість до іншого релігійного управлінського центру –УАПЦ. Вихід групи віруючих (за своїм внутрішнім переконанням чи з власної ініціативи або за особистим бажанням) з релігійної громади РПЦ с.Текуча і утворення нової релігійної громади в селі –УГКЦ, не тягне за собою припинення православної громади, як релігійного об’єднання, оскільки тут не відбулося поділу в передачі ні прав, ні обов’язків, не складався ні передавальний, ні розподільний акт (баланс) про такий поділ.
Відповідач в судові засідання не з”явився двічі, хоч належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, відзиву на позов не подав.
Представник третьої особи в судовому засіданні зазначив , що зазначене розпорядження позивачем оскаржувалось і згідно рішення апеляційного суду Івано-Франківської обл. від 30 грудня 2003 р. у задоволенні скарги релігійної громади УАПЦ с. Текуча про визнання недійсним розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 6 жовтня 2003 року №930 “Про зміну до рішення облвиконкому від 17.09.1991 р. №170 “Про повернення у власність та передачу в користування культових споруд” відмовлено.
Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 лютого 2006 р. касаційна скарга релігійної громади УАПЦ с. Текуча залишена без задоволення, а рішення Апеляційного суду Івано-Франківської обл. від 30.12.2003 р. без змін.
На підставі письмових доказів суди прийшли до правильного висновку про те, що підстав для визнання розпорядження Івано-Франківської ОДА від 06.10.2003 р. №930 незаконним немає.
А оскільки оскаржуваний позивачем договір укладений на виконання розпорядження ОДА від 06.10.2003 р. №930, то підстав для визнання зазначеного договору недійсним не має.
В статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”передбачено, що якщо релігійні громади не досягли згоди на почергове користування церковною спорудою, то державний орган визначає порядок користування церковною спорудою шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Як випливає з наведеного, розпорядження прийнято відповідно до вимог закону.
Представник також пояснив , що зазначений договір є нечинним в силу наступних причин.
Не відповідає вимогам Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, а саме ст. 13 в якій передбачено, що релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту, що дає їй право набувати цивільних прав через свої органи, що діють у межах наданих їм прав, в тому числі і укладати договори на користування церквою. Такі договори підписуються від імені релігійної громади головою релігійної громади. В Положенні про релігійні об”єднання в Українській РСР від 01.11.1976 р. зазначалось, що релігійні громади не користуються правами юридичної особи і договори укладались не релігійними громадами як юридичними особами, а фізичними і підписувались громадянами в кількості не менше двадцяти чоловік. Відповідно договір від 05.06.1978 р. укладено групою фізичних осіб, а не релігійною громадою, як юридичною особою, що не відповідає вимогам Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.
До прийняття Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” громади не були юридичними юридичними особами , тому всі церковні споруди , що належали державі , розподілялись після введення в дію нового закону згідно з його положеннями –нововиниклими , як юридичні особи, громадам , а раніше укладені договори втратили свою чинність. Після прийняття Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” в с. Текуча одночасно зареєстровано статути двох релігійних громад УАПЦ та УГКЦ на підставі рішення Івано-Франківського облвиконкому від 17 вересня 1991 р. № 169 , згідно якого релігійні громади набули статусу юридичної особи і права набувати цивільних прав , в тому числі укладати договори на користування церковними спорудами.
Визначаючи розпорядження ОДА № 930 законним , судом взято до уваги вимоги п. 6 постанови “Про внесення змін до Постанови Верховної Ради Української РСР ” Про порядок введення в дію Закону України РСР ““Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 грудня 1993р., а саме :
права релігійних громад , яким належало церковне майно на момент переходу у власність держави . Згідно архівної довідки , церква Святої Трійці збудована греко-католицькою громадою і знаходилась в її користуванні до 1946р., після чого незаконно вилучена радянською владою.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи , суд приходить до висновку про часткове задоволення позову , виходячи з наступного:
Ст. 19 Конституції України встановлено суворі рамки діяльності органів виконавчої влади. У разі, якщо якісь відносини не врегульовані, або не достатньо нормативно врегульовані, у своїй діяльності слід керуватися Конституцією України, чого і не дотримано Косівською райдержадміністрацією. Нормативно-правові акти не повинні суперечити їй. У противному разі такі акти підлягають скасуванню.
У відповідності з п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України та ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач та третя особа не спростували обґрунтованість вимог позивача.
Суд вважає, що оспорювальне розпорядження № 71 від 27.03.2006 року «Про використання культової споруди в селі Текуча»Косівського району не відповідає Указу Президента України від 03.10.1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів», Конституції України, а тому підлягає скасуванню як таке, що не відповідає вимогам закону.
Договір, укладений між Косівською районною державною адміністрацією та релігійною громадою УГКЦ села Текуча Косівського району від 26 вересня 2006 року «Про користування храмом «Пресвятої Тройці»не відповідає чинному цивільному кодексу України в редакції від 01.01 2004 року і підлягає розірванню , як такий, що не відповідає вимогам закону.
В решті позовних вимог слід –відмовити, оскільки вони походять від первинної вимоги.
Судовий збір стягнути з відповідача на користь позивача .
Керуючись ст.8, 124 Конституції України, Постановою Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 року, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», Цивільним Кодексом України в редакції 01.01.2004 року, ст.ст.17,49,51,56,87,90,99-103,104-106,162,171 Кодексу адміністративного судочинства України,-
ПОСТАНОВИВ :
Позов задоволити частково.
1. Скасувати розпорядження Косівської районної адміністрації від 27.03.2006 року № 71 “Про використання культової споруди в селі Текуча”
2. Зобов”язати відповідача (Косівську районну державну адміністрацію) розірвати договір від 26.09.2006року “Про користування храмом “Пресвятої Тройці” в селі Текуча , Косівського району Івано-Франківської області
Стягнути з Косівської райдержадміністрації Івано-Франківської області, майдан Незалежності, 11, м. Косів, Івано-Франківської обл. на користь Релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви ( УАПЦ) села Текуча, с. Текуча, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл. судовий збір в сумі 3,40 грн.
В решті позовних вимог –відмовити.
Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення ; апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ Б.П.ГРИНЯК
Виготовлено в АС "Діловодство суду"
________________