ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2015 р. Справа № 918/144/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань Морозу С.Ю.,

розглянувши матеріали справи за позовом Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до відповідача 1 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до відповідача 2 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про визнання недійсним договору оренди приміщення

за участі представників:

від позивача : Андрєєв Р.В. (довіреність №08-38 від 10.01.2013 року);

від відповідач 1: Борисова І.В. (довіреність № 08-30 від 14.01.2015 року);

від відповідача 2: не з'явився;

від органу прокуратури: Грицюк Ю.І. (посвідчення №028961).

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: У лютому 2015 року заступник прокурора м. Рівне (далі Прокурор) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі позивач або Рада) до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі відповідач 1 або Управління) та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач 2 або ФОП ОСОБА_2.) про визнання недійсним договору оренди та повернення майна.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що в ході вивчення стану законності під час розпорядження майном закладів освіти на території міста Рівне встановлено, що нежитлове приміщення площею 59,4 кв.м. шкільної майстерні по АДРЕСА_3 передане в оренду Відповідачем 1 Відповідачу 2 для розміщення столярної майстерні на підставі укладеного між зазначеними особами Договору оренди № 128-б від 25.03.2013 року.

Також Прокурор зазначив, що передане в оренду ФОП ОСОБА_2 приміщення для розміщення столярної майстерні має один спільний вхід та коридор з шкільною бібліотекою та двома навчальними класами, які щоденно відвідують учні ЗОШ № 3 у м. Рівне.

Разом з тим, Прокурор вказав, що у відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням. А також, пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 року та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Проте, Відповідач 2 у супереч вказаним нормам використовує займане ним нежитлове приміщення не за цільовим його призначенням, а тому Прокурор, посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України просив визнати недійсним договір № 128 від 25.03.2013 року укладений між управлінням комунальною власністю та ФОП ОСОБА_2 про оренду приміщення по АДРЕСА_2 та зобов'язати Відповідача 2 повернути нежитлове приміщення в ЗОШ № 3 площею 59,4 м.кв. розміщене за адресою: АДРЕСА_3, вартість якого становить 103 347,00 грн. А також просив, судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 25 лютого 2015 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі розгляд якої призначено на 10 березня 2015 року.

10 березня 2015 року позивачем через відділ канцелярії суду подано клопотання №08-207 від 06.03.2015 року, відповідно до якого останній просить припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що оспорюваний договір розірвано, а спірне майно повернуто Управлінню освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, на підтвердження чого останній надав Угоду від 04.03.2015 року про розірвання договору оренди від 25.03.2013 року №128-б та Акт № 231 прийому-передачі нежитлового приміщення на вул. Маяковського, 13 від 04.03.2015 року.

16 квітня 2015 року Прокурором подано заяву про уточнення позовних вимог від 14.04.2015 року № 58-5219вих15, у якій останній конкретизував п. 2 прохальної частини позовної заяви, а саме, просив: Зобов'язати ФОП ОСОБА_2 повернути нежитлове приміщення в ЗОШ № 3 площею 59,4 м.кв. розміщене за адресою: АДРЕСА_3, вартість якого становить 103 347,00 грн. управлінню освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, обґрунтовуючи це тим, у вказаний пункт позовної заяви потребує уточнення в частині того, кому безпосередньо необхідно повернути майно. Вказана заява не є заявою про зміну предмету чи підстав позову, також не суперечить законодавству, не порушує чиїх-небуть прав та інтересів, а тому приймається судом до розгляду.

У судовому засіданні 28 квітня 2015 року представники Позивача та Відповідача 1 підтримали подане клопотання про припинення провадження у справі та просили суд його задовольнити. Прокурор підтримав клопотання про припинення провадження у справі у частині позовних вимог про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути нежитлове приміщення в ЗОШ № 3 площею 59,4 м.кв, розміщене за адресою: АДРЕСА_3, вартість якого становить 103 347,00 грн. управлінню освіти комітету Рівненської міської ради. А позовні вимоги в частині визнання недійсним договору № 128-б від 25.03.2013 року укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 про оренду приміщення по АДРЕСА_2, прокурор просив розглядати по суті заявлених вимог.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2015 року припинено провадження у справі №918/144/15 в частині позовних вимог Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути нежитлове приміщення в ЗОШ № 3 площею 59,4 м.кв., розміщене за адресою: АДРЕСА_3, вартість якого становить 103 347,00 грн. управлінню освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Відповідач 2 у жодне судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

На адресу суду повернулись конверти, у яких відповідачу 2 за адресою вказаною в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1, надсилались ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи з відмітками відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 32-33, 44-45, 63-64). Крім того, з метою перевірки адреси відповідача, судом зроблено спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за яким ФОП ОСОБА_2 не перебуває в процесі припинення та зареєстрована за адресою вказаною в позовній заяві (а.с. 66).

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на зазначене, суд на підставі вимог статті 75 ГПК України дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними в ній матеріалами без участі представника Відповідача 2.

Вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

В результаті розгляду матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2013 року між Управлінням (далі Орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (далі Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне (далі Договір оренди) (а.с. 15-16), згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (далі Майно) загальною площею 59,4 кв.м, розташоване по АДРЕСА_3, що перебуває на балансі управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 30 листопада 2012 року і складає 103 347,00 грн. (п. 1.1. Договору).

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. Договору Майно передається в оренду з метою розміщення столярної майстерні. Стан Майна на момент укладення договору визначається в акті прийому-передачі.

Договір укладено строком на два роки одинадцять місяців; діє з 25 березня 2013 року до 24 лютого 2016 року включно (п. 10.1. Договору).

25 березня 2013 року між Управлінням та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання наданого в оренду нерухомого майна та надання комунальних послуг, за умовами якого Балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію наданого в оренду нежитлового приміщення управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради (згідно договору № 128-б від 25.03.2013 р.), що знаходиться за адресою:АДРЕСА_3 (ЗОШ № 3), загальною площею 59,4 кв.м, а Орендар бере участь витратах Баланосоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі згідно розрахунку (додаток № 1). Приміщення використовується для розміщення столярної майстерні (п.п. 1.1.,1.2. зазначеного Договору) (а.с. 20).

Актом № 103 прийому - передачі нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 від 29.03.2013 року Майно передане ФОП ОСОБА_2 (а.с. 19).

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі постанови КМУ № 311 загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць», 09.12.2013 року за територіальною громадою м. Рівне в особі Рівненської міської ради зареєстровано право власності на будівлю майстерні по АДРЕСА_3, згальною площею 419 м.кв. (а.с. 25).

Разом з тим, судом встановлено, що вищевказане нежитлове приміщення використовується для навчального процесу та його баланосутримувачем є управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, що підтверджується інвентарними картками, копії яких містяться у матеріалах даної справи (а.с. 18).

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку Прокурора Договір оренди суперечить законодавству України, оскільки укладений з порушенням вимог Закону України «Про освіту», а тому останній важчає, що даний Договір підлягає визнанню недійсним.

Перевіривши наведені доводи Прокурора у позовній заяви, суд зазначає наступне.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.5 ст.63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.01 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, яке передане в оренду є частиною будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, то воно може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Із змісту Договору оренди (п.1.2.) вбачається, що орендоване приміщення за оспорюваним Договором використовуються з метою розміщення столярної майстерні.

Отже, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокурором доведено факт того, що оспорюваний Договір суперечить нормам Закону України «Про освіту» , а тому є правові підстави для визнання Договору оренди недійсним.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Що стосується посилань Позивача та Відповідача 1 на Угоду від 04.03.2015 року котрою розірвано Договір оренди, як на підставу відсутності предмету спору, то суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що договірні відносини між відповідачами по оспорюваному договору припинились.

Відповідно до абзацу 9 пункту 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Разом з цим, абзацом 3 підпункту 4.4. пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що: господарський суд припиняє провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Проте, хоча і Угодою від 04.03.2015 року припинено дію Договору оренди, Прокурор не відмовився від своїх позовних вимог в частині визнання не дійсним оспорюваного договору та наполягав на задоволенні позовних вимог. А також, враховуючи те, що при розгляді даної справи судом встановлено, що при укладенні Договору оренди, відповідачами допущено порушення норм чинного законодавства, то суд вважає, що все наведене свідчить про існування неврегульованих питань та наявність спірних відносин, а тому підстав для припинення провадження у справі в частині позовних вимог Прокурора про визнання Договору оренди, суд не вбачає.

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди приміщення є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги прокурора задоволено повністю то судовий збір підлягає стягненню з відповідачів в доход Державного бюджету у розмірі 1 218 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір « 128-б від 25.03.2013 року укладений між Управлінням комунальною власністю Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 про оренду приміщення по АДРЕСА_2.

3. Стягнути з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-а, ідент.код - 26259563) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент.код - НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "05" травня 2015року.

Суддя Пашкевич І.О.