АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-11286/14 Головуючий у 1 інстанції: Трегубенко Л.О.

Доповідач: Нежура В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Нежури В.А.

суддів: Соколової В.В., Усика Г.І.

при секретарі: Троц В.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_4, Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Руденко Валерій Олександрович про визнання недійсними кредитного договору та свідоцтва про право власності на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,-

В С Т А Н О В И Л А

Рішенням Шевченківського районного суду від 12.11.2007 р. позов ОСОБА_2, ОСОБА_1 задоволено., у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Визнано недійсним кредитний договір від 25 квітня 2001 року № 013\07-17\018, визнано недійсним договір застави квартири від 25 квітня 2001 року та свідоцтво про право власності на квартиру від 20 липня 2006 року, видане ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого .2008 року, зазначене рішення Шевченківського районного суду в частині визнання недійсним кредитного договору від 25 квітня 2001 року № 013\07-17\018 скасовано, у цій частині в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 відмовлено. В решті рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 квітня 2008 року касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково задоволена. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору застави квартири від 25.04.2001 р. залишено без змін, а в решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2007 року і рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2008 року скасовані і передані в цій частині на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва ( т. 2 а. с. 98-100).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.06.2010 р. справа була передана для розгляду до Подільського районного суду м. Києва ( т. 2 а. с. 238)..

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2014 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_4, Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Руденко В.О. про визнання недійсними кредитного договору та свідоцтва про право власності на квартиру задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, видане 20.07.2006 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Руденком В.О., реєстр за № 3498, на підставі акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Державної виконавчої служби у Подільському районі м. Києва, із застосуванням наслідків недійсності правочину.

У порядку застосування наслідків недійсності правочину:

- зобов'язано ОСОБА_4 передати квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1;

- зобов'язано Державну виконавчу службу Подільського районного управління юстиції в м. Києві повернути ОСОБА_4 грошові кошти, внесені у рахунок остаточної ціни реалізації квартири на прилюдних торгах, у зальній сумі 287 550 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р. відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо визнання недійсним кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує на порушення судом принципу змагальності сторін, оскільки банк не довів належними і допустимими доказами факт підписання кредитного договору саме апелянтом. У справі відсутній оригінал кредитного договору або завірена належним чином копія, будь-яких доказів втрати оригіналу кредитного договору банк не надав.

Підписи на касових ордерах свідчать про те, що апелянт підписував саме ці ордери, але не кредитний договір. Вказані ордери з*явилися вже в суді апеляційної інстанції, ордер № 29 без дати, а ордери №№ 366, 367, 269 всі від 20.02.2002 р., хоча згідно графіку погашення кредиту наданого банком, в цей день був проведений лише один платіж.

Крім того, у банка відсутній видатковий ордер на видачу кредитних коштів.

В суді апеляційної інстанції апелянт, а також ОСОБА_2 підтримали подану скаргу, із викладених в ній підстав, представник банку проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники процесу в судове засідання не з*яваилися, будучи повідомленими належним чином про час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом при повторному її розгляді, після часткового скасування Верховним Судом України попередніх рішень районного і апеляційного судів, позивачам - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05.12.1994 р. ( т. 1 а.с. 7).

25.04.2001 р. від імені ОСОБА_1 з АГТПБ "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", укладено кредитний договір на суму 40 000 грн. з процентною ставкою в розмірі 28% річних зі строком щомісячного погашення до 24.04.2002 р., та від його імені і імені ОСОБА_2 як майнового поручителя за кредитним договором, - договір застави, за яким у заставу передана спірна квартира (т. 1 а.с. 11-14).

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

У відповідності з ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

15.06.2006 р. відбулися прилюдні торги з продажу спірної квартири, на яку було звернуто стягнення за договором застави від 25.04.2001 р. на підставі виконавчого напису № 4804 від 31.05. 2002 р., виданого нотаріусом, для стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 44 044,64 грн., переможцем цих торгів став ОСОБА_4, сплативши остаточну ціну реалізації лота в сумі 287 550 грн. (т. 2 а. с. 27, 30).

20.07.2006 р., за результатами торгів, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Державної виконавчої служби у Подільському районі м. Києва від 13.07.2006 р., ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, зареєстроване в реєстрі за №3498 ( т. 1 а.с. 15).

Рішенням Печерського районного суду від 02.11.2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.03.2007 р., визнано недійсними прилюдні торги з реалізації спірної квартири, які відбулися 15.06. 2006 р. ( т. 1 а.с. 10, 47-49).

22.09.2006 р. Подільською районною прокуратурою м. Києва порушено кримінальну справу за фактом шахрайства в особливо великих і розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, в якій ОСОБА_2 визнано потерпілою ( т. 1 а. с. 8-9, 16 ).

Враховуючи те, що відповідно до частин першої, третьої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю, і те, що у зв"язку з визнанням недійсними прилюдних торгів з продажу спірної квартири і договору застави цієї квартири, підлягає визнанню недійсним і видане ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на спірну квартиру, придбану за результатами недійсних прилюдних торгів на підставі недійсного договору застави.

А у разі визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру недійсним, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення задоволенню не підлягають.

Крім того, в порядку ч. 5 ст. 216 ЦК України суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи з огляду на роз*яснення Пленуму Верховного Суду України у п. З постанови "Про судове рішення у цивільній справі" від 18.12.2009 р. № 14, про те, що відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України).

Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р., № 9 роз"яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

На підставі викладеного, суд в порядку застосування наслідків недійсності правочину зобов"язав ОСОБА_4 передати квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а ДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві повернути ОСОБА_4 грошові кошти, внесені у рахунок остаточної ціни реалізації спірної квартири на прилюдних торгах у зальній сумі 287 550 грн..

Рішення суду в цій частині ніким із учасників процесу не оскаржувало ся, і його законність і обгрунтованість в цій частині колегією суддів не перевірялася. .

При вирішенні справив частині позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, суд виходив із наступного.

Відповідно до висновку від 11.04.2007 р. № 208 судової почеркознавчої експертизи, проведеної в межах розслідування кримінальної справи за фактом шахрайства в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, підпис від імені ОСОБА_2 у примірнику договору застави від 25.04.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Руденком В.О. і зареєстрованого в реєстрі під № 3192, виконано не ОСОБА_2, а іншою особою.

Встановити, чи виконано підписи від імені ОСОБА_1, які розміщено в графі « ОСОБА_1» в примірнику кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р., в 3-ому примірнику договору застави від 25.04.2001 р.. посвідченого приватним нотаріусом Руденком В.О. і зареєстрованого в реєстрі під № 3192, самим ОСОБА_1 чи іншою особою не виявилось можливим з причин, наведених у п. З дослідницької частини ( т. 1 а.с. 50-54).

У п. З дослідницької частини експертизи зазначено, що встановити походження виявлених розбіжностей (чи є вони варіантами ознак підпису ОСОБА_1, що не виявились у наданих для порівняльного дослідження зразках чи зумовлені іншими обставинами) експерт не зміг.

Щодо наведених збіжних ознак, то вони за наявності виявлених розбіжностей в жодному випадку порівняння не є достатніми не тільки для категоричного, але навіть для ймовірного позитивного висновку про тотожність досліджуваних підписів, і тому "чи виконано досліджувані підписи від імені ОСОБА_1 - самим ОСОБА_1 чи іншою особою, не виявилось можливим" .

Відповідно до висновку № 11976 від 30.06.2009 р. судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 18.11.2008 р., підписи від імені ОСОБА_1 у графах - "позичальник" у кредитному договорі № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р. між банком "Аваль" і ОСОБА_1, "підпис платника" у прибуткових касових ордерах №29 б/дати, №№366, 367, 368 від 20.02.2002 р. виконані ОСОБА_1 (експертиза виконана двома експертами) (т.2 а.с. 176, 188, 189).

З метою усунення суперечностей між двома експертизами, які знаходяться в матеріалах справи, ухвалою суду від 03.09.2013 р. була призначена додаткова комісійна судово-почеркознавча експертиза

У зв"язку з втратою оригіналу оспорюваного кредитного договору, експертам була надана на дослідження електрофотокопія цього договору та піддані повторному експертному дослідженню прибуткові касові ордера №29 б/дати. №№ 366, 367, 368 від 20.02.2002 р.

Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-почеркознавчої експертизи № 10668/10669/13-32 від 20.12.2013 р. підпис від імені ОСОБА_1 у рядку "ОСОБА_1" графи "Позичальник" в електрофотокопії кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р. (у зв"язку з втратою оригіналу кредитного договору), укладеного від імені АППБ"Аваль" та ОСОБА_1, виконаний не рукописним способом, а являє собою зображення, нанесене електрофотографічним способом друку.

Підписи від імені ОСОБА_1 у рядку "Підпис платника" у прибуткових касових ордерах №29 без дати. №№366, 367, 368 від 20.02.2002 виконані рукописним способом пастою кулькової ручки без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів.

Питання: "Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1, що розташований в графі - "ОСОБА_1" в електрофотокопії кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р. (оригінал договору відсутній), ОСОБА_1 чи іншою особою" - не вирішувалося з причин, що вказана у п. З дослідницької частини висновку експертів.

Підписи від імені ОСОБА_1 у рядку "Підпис платника" у прибуткових касових ордерах №29 без дати. №№ 366. 367, 368 від 20.02.2002 р. виконані ОСОБА_1.

Питання: "чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1, що розташований в графі - "ОСОБА_1" в електрофотокопії кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р. та в графі - " підпис платника" у прибуткових касових ордерів №29 без дати, №№ 366, 367, 368 від 20.02.2002 р. однією особою, чи ОСОБА_1, чи іншими особами" - не вирішувалося з причини, що вказана у п. З дослідницької частини висновку експертів.

У п. З дослідницької частини зазначено, що відповідно до п. 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 р. за № 705/3145 (в редакції наказу від 26.12.2012 р. № 1950/5), для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

З огляду на це питання №№ 1, 3 ухвали суду не вирішувалося ( т. 3 а.с. 62, 69-74)..

Суд не визнав належним доказом і порушену 22.09.2006 р. прокуратурою Подільського району м. Києва за заявою ОСОБА_2 кримінальну справу за фактом шахрайства в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, у якій ОСОБА_2 визнано потерпілою, оскільки в межах розслідування вказаної кримінальної справи на час ухвалення рішення вині особи к вчинені злочину не були встановлені, і факт не укладання (не підписання) оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 встановлений не був. ( т. 1 а. с. 8-9, 16 ).

Суд також обгрунтовано не взяв до уваги твердження позивачів про те, що ОСОБА_1, працюючи комерційним директором ТОВ "Промтехсервіс", у період, до якого відноситься дата укладення оспорюваного кредитного договору, підписував різні банківські (платіжні) документи, які відносяться до АППБ "Аваль", і міг одночасно підписати прибуткові касові ордери від свого імені, і що саме у той час по факту підробки його підписів на багатьох документах порушувались кримінальні справи, оскільки прибуткові касові ордера свідчать про сплату грошових коштів готівкою безпосередньо до каси, а інші обставини, на які посилаються позивачі, не були предметом дослідження в рамках даної цивільної справи.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачі не довели в ході розгляду справи, що підпис у кредитному договорі від 25.04.2001 р. виконаний не ОСОБА_1, та з урахуванням встановлених обставин у справі, і відсутністю підстави, передбачені ст. 61 ЦПК України щодо звільнення від доказування стосовно укладення оспорюваного кредитного договору, суд відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, який відповідає з*ясованим у справі обставинам, а також нормам матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянтів про порушення судом принципу змагальності сторін , закріпленого ст. 10 ЦПК України, стосовно того, що банк не довів належними і допустимими доказами факт підписання кредитного договору саме ОСОБА_1, оскільки з огляду на зміст наведеної норми ЦПК, саме на апелянта, як позивача за даною вимогою покладений обов*язок довести обставини, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, головним з яких є факт не підписання ним кредитного договору, що ним оспорюється.

Стосовно відсутності у справі оригіналу кредитного договору або завіреної належним чином його копія колегія суддів зазначає, що за загальним правило оригінали таких документів не приєднуються до матеріалів справи, крім того, як з*ясовано в ході розгляду справи, оригінал документу був вилучений в ходи виїмки, проведеної у Дніпровському районному відділені АППБ «Аваль», згідно протоколу виїмки від 13.11.2006 р., але він відсутній і в матеріалах кримінальної справи, оглянутої в суді апеляційної інстанції.

Доводи апелянтів про те, що підписи ОСОБА_1 на касових ордерах свідчать про підписання ним саме цих ордерів, а не кредитного договору на законність ухваленого рішення не впливають, оскільки з*ясування цього питання мало б важливе значення при вирішенні спору щодо виконання спірного кредитного договору (при стягненні заборгованості), в тому числі і доведеності факту отримання позичальником коштів у зазначеному в договорі розмірі, але не при вирішенні спору щодо недійсності договору з підстав його не підписання позичальником.

Колегія суддів також вважає необхідним зауважити, що в ході проведення почеркознавчої експертизи від 11.04.2007 р. № 208, а також судової почеркознавчої експертизи № 11976 від 30.06.2009 р., експерта для дослідження був наданий оригінал кредитного договору № 013/07-17/018 від 25.04.2001 р.

У зв*язку зі чим категоричний висновок експертів, зроблений у експертному дослідженні № 11 976 від 30.06.3009 р. про те, що оспорюваинй договір підписаний ОСОБА_1 об*активно нічим не спростований в ході розгляду справи, і може бути покладений в основу рішення, за відсутністю інших доказів на спростування цієї обставини.

Таким чином, рішення суду є законним і обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування колегія судді в не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: