ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р. Справа № 809/1128/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Кота Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області

до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві

про скасування рішень № 206000003/2014/01043, № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року, про стягнення 9081,67 грн. надміру сплаченого державного мита, 1022,39 грн. зайво понесених витрат,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області та Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 206000003/2014/01043 від 13.11.2014 року, рішення про коригування митної вартості товарів № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року, про стягнення 9081,67 грн. надміру сплаченого державного мита, 1022,39 грн. зайво понесених витрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_3 для митного оформлення товару подано всі необхідні згідно вимог митного законодавства документи, при цьому декларантом відповідно до вимог статтей 57, 59 Митного кодексу України застосовано основний метод визначення митної вартості товару - за ціною контракту. Позивач посилається на те, що в порушення вимог частини 4 статті 57 Митного кодексу України відповідачем не проведено консультацій з декларантом. Також позивач вказує на те, що рішення митниці про відмову в митному оформленні товару та застосуванні при визначенні митної вартості транспортного засобу основного методу, в порушення вимог частин 6, 7 статті 54, частини 1 статті 55, статей 57-58 Митного кодексу України є неправомірними, оскільки не містить жодних документально підтверджених доводів, які б обгрунтовували відсутність в поданих ОСОБА_3 документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Окрім цього, позивач вказує на те, що внаслідок безпідставної відмови в митному оформленні товару, ним зайво переплачено в бюджет 9081,67 грн. митних платежів, а також понесено додаткові витрати: 320 грн. за простій авто в зоні митного контролю, 154,39 грн. сплаченої комісії банку за переказ надмірно сплачених митних платежів, 348 грн. по оплаті за переклад документів, 200 грн. витрат на посвідчення довіреності на представництво інтересів позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю. Додатково пояснив, що Івано-Франківська митниця, при наявності інформації в базі даних про подібний товар, не вправі була в жодному випадку застосовувати при визначення митної вартості товару останній шостий метод. Також представник позивача вказав на те, що відповідачем при проведенні митного оформлення товару повністю проігноровано роз'яснення Міністерства доходів і зборів України, викладені в листі від 07.05.2014 року № 10441/7/99-10-03-01-17.

Івано-Франківська митниця Міндоходів України позов заперечила з підстав, викладених в письмових запереченнях до позову № 09-20-10-13/18 від 25.03.2015 року. Зокрема відповідач, посилаючись на норми ст.ст. 49-58 Митного кодексу України, вважає, що митним органом правомірно відмовлено в митному оформленні товару по першому методу, оскільки задекларована позивачем митна вартість автомобіля, не відповідала вартості ідентичних транспортних засобів, які продаються на європейському ринку згідно інформації, що міститься в джерелах цінової інформації, обов'язковість застосування яких передбачено в наказі Державної митної служби України від 13.10.2006 року № 885, та містилася в базі митних оформлень Івано-Франківської митниці за 2014 рік. Тобто, вважає відповідач, надані позивачем документи містили розбіжності з наявною в митного органу ціновою інформацією. Заперечення відповідача щодо незастосування другого та третього методів визначення митної вартості товару обґрунтовано тим, що при застосуванні цих методів використовується найменша вартість оцінюваних транспортних засобів, але не можливо знайти автомобіль з точно таким характеристиками. Також Івано-Франківська митниця вказала на те, що факт проведення консультацій з позивачем підтверджується його розпискою на примірнику рішення про коригування митної вартості товару.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення проти позову з мотивів, викладених в письмових запереченнях та поясненнях відповідача. Окрім цього, додатково пояснив, що повернення зайво сплачених митних платежів здійснюється за зверненням платника на підставі рішення митного органу в порядку, передбаченому наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618.

Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві явку представника в судове засідання не забезпечило. В письмових запереченнях проти позову від 07.04.2015 року № 05-12/625-4601 просило відмовити в задоволенні позову та розглянути справу без участі його представника в судовому засіданні. В обгрунтування своїх заперечень посилається на те, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює повернення коштів надміру сплачених до бюджету виключно за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, зокрема, на підставі виставлених митними органами платіжних доручень. Повернення коштів з бюджету здійснюється з дотриманням вимог Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 25.01.2006 року № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.01.2006 року за № 64/11938, Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилко та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за № 1097/14364.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено таке.

12.11.2014 року представником позивача - митним брокером ПП «Митно-Брокерске Агенство» згідно договору від 07.11.2014 року Жуковським В.Ч., подано до Івано-Франківської митниці електронну митну декларацію № 206050000/2014/404299 для митного оформлення транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель CRAFTER 35, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, загальна кількість місць, включаючи водія - 3, призначений для використання виключно по дорогах загального користування, тип двигуна дизель, номер двигуна НОМЕР_2, робочий об'єм двигуна - 2461 см.куб., вантажопідйомність 1,537 тонн, маса у разі максимального завантаження 3,500 тонн, бувший в експлуатації.

Митна вартість транспортного засобу визначалась митним брокером за першим методом визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), яка складалась з ціни придбання автомобіля. Зокрема, в графі 42 вищевказаної митної декларації «ціна товару» вказано 2750,0000 ЕUR; в графі 45 «коригування» вказано 54153,34 грн., курс валюти, «графа 23» - 19,69212400 грн.

Разом з вказаною митною декларацією позивачем подано: акт про проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 07.11.2014 року № 028904/2014/209090401; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 21.05.2007 року № 013737529; рахунок-фактура (інвойс) б/н від 04.11.2014 року; інформація про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару; сертифікат відповідності серії ВГ № UA1.178.0125359-14 від 10.11.2014 року; копію митної декларації країни відправлення № 14NL1C12D62CF20E65 від 04.11.2014 року.

13.11.2014 року Івано-Франківською митницею прийнято рішення за № 206000003/2014/001040/2 про коригування митної вартості транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель CRAFTER 35, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, за резервним методом, та оформлено картку відмови в митному оформленні (випуску) № 206000003/2014/01043. В результаті корегування митна вартість вказаного транспортного засобу визначена в сумі 4213,0000 ЕUR.

Підставами для прийняття вказаного рішення про коригування митної вартості та картки відмови в митному оформленні (випуску) товару Івано-Франківською митницею вказано таке: «митна вартість товару визначена за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України). Перший метод не застосований в зв'язку з відсутністю в документах, зазначених в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари. Другий-п'ятий методи визначення митної вартості (ст.ст. 59-63 Митного кодексу України) не застосовані у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (ст. 59, ст. 60 Митного кодексу України), та даних на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно методів 4 і 5 (ст. 62, ст. 63 Митного кодексу України). Джерело інформації: каталог SCHWACKELISTE 04/2014 ст. 1051, з врахуванням коригувань на комплектацію автомобіля та технічний стан. Проведено консультацію з декларантом, доведено інформацію про право декларанта вчиняти дії, передбачені а. 5 ч. 2 ст. 55 та главою 4 Митного кодексу України».

Позивача оскаржував рішення Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області № 206000003/2014/01043, № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року в адміністративному порядку, однак як видно з листа Івано-Франківської митниці від 30.12.2014 року № 5639/1/0970-11-10-8-23, в задоволенні скарги ОСОБА_3 від 28.11.2014 року відмовлено.

Спірні правовідносини виникли у сфері митної справи і стосуються процедури визначення митної вартості товарів та правомірності рішень відповідача щодо коригування митної вартості товару, який імпортується на митну територію України.

Статтею 46 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VІ (надалі - МК) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1, 2 ст. 47 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі, зокрема, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, на переконання суду, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Однак як встановлено судом вище, в обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору, відповідач послався в оскаржуваному рішенні на те, що в поданих позивачем до митного оформлення документах відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за ці товари. Однак відповідачем не вказано жодного обґрунтування в чому саме полягає такий висновок митного органу, тобто які саме відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена, або підлягає сплаті за товар відсутні.

Як встановлено судом вище, позивачем в підтвердження митної вартості товару подано документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару згідно переліку, передбаченого ч. 1 ст. 53 МК України. З аналізу змісту вказаних документів можна чітко ідентифікувати: походження товару (країна, виробник); отримувача товару; характеристики оцінюваного товару; згідно інвойсу умови купівлі-продажу та оплати; дані щодо ціни товару, яка сплачена позивачем на користь продавця - з відміткою в інвойсі продавця про повну сплату за товар готівкою на суму 2750 ЕUR; одиницю виміру ціни товару - ЕUR, тобто вказані відомості, які давали можливість митному органу встановити числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, для перевірки правильності обрахунку митної вартості імпортованого товару за першим методом.

Таким чином, судом не встановлено будь-яких даних про те, що надані декларантом на підтвердження митної вартості товару відомості не відповідали критерію об'єктивності або не піддавались обчисленню чи не були документально підтверджені.

Згідно зі ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, згідно змісту вказаної норми, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції), а кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу

В запереченнях проти позову, Івано-Франківська митниця посилається на те, що перший метод визначення митної вартості не застосовано, оскільки задекларована позивачем митна вартість товару, не відповідала вартості ідентичних транспортних засобів, які продаються на європейському ринку згідно інформації, що міститься в джерелах цінової інформації, обов'язковість застосування яких передбачено в наказі Державної митної служби України від 13.10.2006 року № 885, а також тій, що містилася в базі митних оформлень Івано-Франківської митниці за 2014 рік.

Така інформації про іншу митну вартість подібних (аналогічних) товарів, на переконання суду, може бути підставою в порядку консультацій для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

В даному випадку, рішення про визначення митної вартості товару митниця прийняла без необхідності надання додаткових документів. При цьому не застосувала в порядку черговості жодного іншого методу, крім шостого (резервного). Так, як зазначено в оскаржених рішеннях, другий-третій методи визначення митної вартості не застосовано митним органом у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (ст.ст. 50, 60 Митного кодексу України).

Однак як вбачається з наданої суду інформації з Центральної бази даних Державної митної служби України, в Івано-Франківської митниці була наявна щодо подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких було здійснено 05.11 та 07.11.2014 року.

За змістом частин 1-5 ст. 60 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

Як вбачається з вказаного витягу з Центральної бази даних Державної митної служби України, в ньому зазначено відомості щодо двох подібних (аналогічних) транспортних засобів до транспортного засобу, що поданий для розмитнення позивачем. При цьому, відомостей, які вказані у зазначені базі даних з посиланням на відповідні митні декларації № 205070000/2014/48453 від 07.11.2014 року, № 204050002/2014/15634 від 05.11.2014 року, та даних декларації поданої позивачем, та долучених до неї документів, на переконання суду було достатньо для розгляду питання щодо можливості застосування митним органом третього методу визначення митної вартості товару. Однак, відповідачем необґрунтовано, недобросовісно застосовано шостий метод визначення митної вартості товару.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення відповідачем митної вартості транспортного засобу за шостим - резервним методом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було подано суду належних, допустимих та достатніх доказів правомірності та обґрунтованості прийнятих ним картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 206000003/2014/01043 від 13.11.2014 року та рішення про коригування митної вартості товарів № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року.

Пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і про його скасування або визнання нечинним.

В пункті 10.2 постанови № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», Пленум Вищого адміністративного суду України роз'яснив про те, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

З огляду на вищевикладене, з врахуванням наданих суду ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову до Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області, а саме: визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 206000003/2014/01043 від 13.11.2014 року та рішення про коригування митної вартості товарів № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року.

Щодо позову в частині вимоги про стягнення з відповідачів 9081,67 грн. надміру сплачених згідно квитанції № 59 від 14.11.2014 року митних платежів, то суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги заявлені передчасно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Повернення цих коштів з бюджету має здійснюватися в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VІ повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

На сьогодні такий Порядок повернення коштів з бюджету на виконання зазначеної норми Митного кодексу України № 4495-VI від 13.02.2012 року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, не прийнятий. Проте станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді є чинним Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державною митною службою України від 20.07.2007 року № 618, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364 (далі - Порядок № 618). Його преамбула з урахуванням змін, внесених з січня 2011 року, як основа для розроблення і функціонування останнього, посилається на ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України і ст.ст. 43, 102 Податкового кодексу України.

Частина 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

У свою чергу, п. 1 ст. 43 Податкового кодексу України передбачає, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для повернення суми переплати, за змістом ч. 6 ст. 301 Митного кодексу України, є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів з дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно Порядку № 618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного, нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий, що не дає можливості стягнути спірні митні платежі.

Вказаний висновок суду зроблено судом з врахуванням правої позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14, яка в силу положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для виконання.

Окрім цього, з норми статті 54 Митного кодексу України можна дійти висновку про те, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного, а також враховуючи вищевказані норми ст. 43 Податкового кодексу України, ст. 301 Митного кодексу України, Порядку № 618, суд, в разі прийнятті рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначав би митну вартість ввезеного товару, що є виключною компетенцією митного органу.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача додатково понесених витрат внаслідок прийняття Івано-Франківською митницею незаконних рішень, скасування яких є предметом позову в цій справі, а саме: 320 грн. «за послуги МПА», сплачених ПП «Термінал Центр» за простій авто в зоні митного контролю, 154,39 грн. сплаченої комісії ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за переказ надмірно сплачених митних платежів, 348 грн. по оплаті за переклад документів бюро перекладу «Легатревел», 200 грн. витрат на посвідчення довіреності на представництво інтересів позивача, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Пунктом 4 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимогу про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Таке право також закріплено у статтях 1167, 1173- 1175 Цивільного кодексу України.

Цими статтями встановлено обов'язок держави, Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі:

- незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (статті 1167, 1173);

- незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень (стаття 1174);

- у результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (стаття 1175).

Ці норми Конституції України та Цивільного кодексу України є нормами прямої дії, оскільки будь-яка юридична чи фізична особа має право на їх підставі звернутися до суду з позовом про відшкодування такої шкоди (матеріальної чи моральної).

За змістом частин 1, 2 статті 21 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, виходячи з вказаних положень законодавства, змісту позовної заяви, заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги про стягнення на користь позивача додатково понесених витрат, є нічим іншим як вимогами про відшкодування шкоди, завданої фізичній - незаконними рішеннями органу державної влади.

В той же час, за змістом норм статтей 21, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, відповідно до положень частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, для відшкодування матеріальної шкоди особа, яка вважає, що ця шкода їй заподіяна внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, їх посадової або службової особи, повинна довести суду сам факт наявності такої шкоди (її розмір); протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою суб'єкта владних повноважень і заподіяною цій особі шкодою. При цьому, відсутність хоча б однієї з наведених складових виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Факт протиправності рішень Івано-Франківської митниці вище встановлено судом.

В підтвердження заподіяння майнової шкоди та їх розміру позивачем подано суду квитанцію до прибуткового касового ордера від 14.11.2014 року, видану ПП «Термінал Центр» про прийняття від ОСОБА_3 коштів в сумі 320 грн. як оплату за послуги МПА; квитанцію № 0007001 від 26.11.2014 року, видану суб'єктом господарювання - «Легатревел», код НОМЕР_3, на оплату послуг по перекладу документів на суму 348 грн.; квитанцію № 60 від 14.11.2014 року про сплату ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» комісії в сумі 154,39 грн. за переказ ОСОБА_3 коштів без відкриття рахунку, а саме передоплати на рахунок Івано-Франківської митниці за митне оформлення товару; квитанцію від 26.03.2015 року, видану ОСОБА_3 на оплату нотаріальних дій, вчинених приватним нотаріусом Стецьків Д.М. по посвідченню довіреності на представництво інтересів на суму 200 грн.

При цьому, судом враховано, що питання повернення надміру сплачених митних платежів визначається митним органам за зверненням платника з дотриманням відповідного порядку, що вище встановлено судом. Однак розмір такої переплати на час прийняття судового рішення митним органом не встановлено, що робить неможливим й встановлення розміру збитків, внаслідок оплати комісійних платежів банку за перерахунок додаткових коштів за митне оформлення товару.

Окрім цього, позивачем не подано суду відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу доказів в підтвердження причинного зв'язку між протиправністю оскаржених рішень митного органу і заподіяною позивачу шкодою. Зі змісту вищевказаних судом квитанцій дійти такого висновку не можливо, оскільки вони не містять посилання на обставини, які б об'єктивно давали можливість суду встановити зв'язок між підставами їх оплати та протиправністю оскаржених рішень відповідача. Інших доказів суду позивачем на подано, хоча суд двічі оголошував перерву в судовому засіданні та пропонував представникам позивача надати такі докази. За таких обставин, суд вважає, що ним згідно статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вжито заходів щодо офіційного з'ясування фактичних обставин у справі, однак позивач згідно вказаної норми, та положень статті 71 цього Кодексу, виходячи з принципу змагальності, не довів суду вказаних обставин.

З огляду на вказане, в задоволенні позову в цій частині позовних вимог належить відмовити.

За таких умов, враховуючи приписи частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову, особливостей справляння судового збору згідно частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», суд присуджує такий розподіл судових витрат. Судом враховано, що позивачем сплачено квитанцією від 18.03.2015 року № 0.0.362520950.1 судовий збір в сумі 182,80 грн. за подання позову майнового характеру: про стягнення 9081,67 грн. надміру сплачених митних платежів, 1022,39 грн. зайво понесених витрат, та не сплачено 73,08 грн. судового збору за подання позову немайнового характеру: про скасування рішень Івано-Франківської митниці № 206000003/2014/01043, № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року. З огляду на те, що в позову в частині вимог про стягнення надміру сплачених митних платежів та шкоди судом відмовлено, то з позивача належить достягнути в державний бюджет України решта 90% від встановленої пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору з розрахунку: 1827 грн. (100% ставки) - 182,80 грн. (сплачених позивачем 10% від ставки, що складає 182,70 грн. + 0,10 грн. зайво сплачених коштів), що дорівнює 1644,2 грн., за мінусом 73,08 грн. судового збору, який позивач мав сплатити за подання позову немайнового характеру та які підлягали б йому відшкодуванню з державного бюджету в зв'язку з задоволенням позову в цій частині позовних вимог. Таким чином, належить стягнути з ОСОБА_3 в дохід Державного бюджету України 1571,12 грн. судового збору.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області № 206000003/2014/01043 від 13.11.2014 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області № 206000003/2014/001040/2 від 13.11.2014 року.

В задоволенні позову до Івано-Франківської митниці Головного управління Міндоходів України в Івано-Франківській області в решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні позову до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4) в дохід Державного бюджету України 1571 (одну тисячу п'ятсот сімдесят одну) гривню 12 копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 05.05.2015 року.