УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 р. Справа № 876/3112/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Запотічного І.І., Кузьмича С.М.

за участю секретаря Бєлкіної Н.І.

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2014 р. у справі №338/160/14-а за позовом ОСОБА_2 до Солотвинської селищної ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2014 р. у справі №338/160/14-а за позовом ОСОБА_2 до Солотвинської селищної ради Богородчанського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення сесії Солотвинської селищної ради від 26.12.2013 року щодо відмови у продажі земельної ділянки та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про продаж земельної ділянки, у позові було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та задовольнити позов повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що не підлягають продажу на конкурентних засадах земельні ділянки, у разі розташування на них об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. 15.11.2013 р. скаржник звернувся із відповідною заявою до відповідача із долученням усіх необхідних документів. Вважає, що ст. 128 ЗК України не встановлює такої підстави для відмови у продажу земельної ділянки, як небажання її продавати.

В судових засіданнях представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

В направленому на адресу суду письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідач вважає помилковим трактуванням ст. 128 ЗК України, яка лише регулює порядок продажу земельної ділянки, але не зобов'язує власника продавати земельну ділянку, якщо він не виявив такого бажання. Посилається на те, що згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду землі» орендар, який відповідно до закону орендує земельну ділянку, має переважне право на її придбання у власність лише якщо така земельна ділянка продається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03.11.2000 року, підписаного з Солотвинською селищною радою, скаржник є орендарем земельної ділянки 0,89 га. Частину зазначеної земельної ділянки площею 0,53 га скаржник вирішив викупити, враховуючи, що інша частина ділянки знаходиться в прибережній захисній смузі і не може бути передана у приватну власність. На вказаній ділянці (АДРЕСА_1) розташовані належні скаржникові об'єкти нерухомого майна.

18.11.2013 р. він звернувся до селищної ради з заявою про продаж йому у власність земельної ділянки у порядку, визначеному ч.1 ст 128. ЗК України. Однак 26.12.2013 р. сесія прийняла оскаржуване рішення «Про розгляд заяви ФОП ОСОБА_2», яким відмовила у задоволенні його заяви, пославшись на те, що ця ділянка не входить до переліку земельних ділянок, які виносились на продаж в 2013 році, а також на те, що вона знаходиться в оренді і підстав для розірвання договору оренди немає.

Скаржник посилається на відсутність передбачених законом підстав для відмови у задоволенні його заяви.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно керувався ч. 1 ст. 116 ЗК України, згідно із якою громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Повноваження органів місцевого самоврядування визначені ст. 12 Земельного кодексу. Відповідно до вказаної норми до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Питання регулювання земельних відносин щодо розпорядження землями комунальної форми власності, відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішується виключно на пленарних засіданнях місцевої ради.

Вказані положення підставно розцінені судом першої інстанції як такі, що в силу ст. 128 ЗК України зобов'язують відповідача розглянути звернення скаржника про викуп земельної ділянки, однак не покладають обов'язку відчужити таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Таким чином, прийняття рішення про продаж земельної ділянки є правом, а не обов'язком органу місцевого самоврядування. Відмовивши позивачу у продажі земельної ділянки, яка передана йому в оренду, з тих мотивів, що селищна рада не бажає її продавати будь-кому, орган місцевого самоврядування діяв правомірно і в межах своєї компетенції. Така ж позиція відповідає позиції, яку неодноразово висловлював Конституційний суд України.

Та обставина, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2009 р. у справі №18/73 визнано за ФОП ОСОБА_2 право на викуп земельної ділянки площею 0,53 га по АДРЕСА_1, не впливає на висновки суду враховуючи, що таким рішенням констатовано загальне право позивача за даних обставин приватизувати земельну ділянку способом викупу у випадку її продажу, однак не зобов'язано відповідача, як власника такої ділянки, її продавати.

При цьому, право позивача на викуп цієї ділянки відповідачем не оспорюється. Таке право (переважного придбання у власність орендованої ділянки) передбачене у п.3.2 Договору оренди. Однак воно може бути реалізоване лише після прийняття органом місцевого самоврядування рішення про необхідність продажу земельної ділянки.

Суд першої інстанції підставно вказав, що суд не уповноважений підміняти орган місцевого самоврядування у прийнятті бажаного для позивача рішення щодо волевиявлення продати земельну ділянку.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26.02.2014 р. у справі №338/160/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Запотічний І.І.

Кузьмич С.М.

Повний текст ухвали складений 27.04.2015 року.