Справа № 454/142/15 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.
Провадження № 22-ц/783/2977/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.
Категорія: 32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі представника відповідача ДП “Львіввугілля” – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства “Львіввугілля” в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Червоноградська” та ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства “Львіввугілля” про стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП “Львіввугілля” в користь ОСОБА_3 10000 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків, внаслідок професійного захворювання. Вирішено питання судових витрат.
Вказане рішення оскаржили ДП “Львіввугілля” в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Червоноградська” та ОСОБА_3
В своїй апеляційній скарзі представник ДП “Львіввугілля” просить рішення скасувати та винести нове рішення про відмову позивачу в позові. Зазначає, що рішення є незаконним та безпідставним. Зазначає, що позивач в позовній заяві і Сокальський районний суд в своєму рішенні не вказали в чому саме полягає моральна шкода та якими доказами така підтверджується. Також, при влаштуванні на роботу позивач був ознайомлений з умовами праці в шахті, інструкціями по охороні праці та іншими нормативними актами. Крім цього, зазначають, що судом не призначено медичну експертизу для встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди. Також, за роботу у вугільній галузі позивач отримав та отримує безкоштовно вугілля. Також, позивачем від Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Червонограді отримано одноразову виплату, а також він отримує відшкодування шкоди і пільгову пенсію. Також, зазначають, що в держбюджені на 2015 рік не передбачено фінансування вугільної промисловості та у відповідача існує значна заборгованість перед бюджетом, підприємствами, організаціями та великою кількістю осіб, яку вони не зможуть погасити. Тому, при наявності заборгованості, ДП “Львіввугілля” не зможе відшкодувати позивачу моральну шкоду.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення змінити в частині стягнення з ДП “Львіввугілля” в його користь 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків, внаслідок професійного захворювання, стягнувши з ДП “Львіввугілля” в його користь 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків, внаслідок професійного захворювання. Вважає рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог незаконним та необґрунтованим, оскільки судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що підставою виникнення професійного захворювання послужило невиконання відповідачем вимог Державних санітарних правил, ЗУ “Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення”, а факт важких та шкідливих умов праці підтверджується санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці. Крім цього, зазначає, що внаслідок отриманого професійного захворювання, він втратив працездатність на 60%, що призвело до того, що він був звільнений з роботи по стану здоров’я, а отримане ним професійне захворювання унеможливлює його працевлаштування на роботах за спеціальністю, адже інвалідність встановлена пожиттєво. Професійне захворювання призвело до вимушених змін у його житті, що спричиняє йому моральні страждання.
В судове засідання позивач не з’явився, причин неявки не повідомив, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у його відсутності, зважаючи на те, що позивач належним чином повідомлявся про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на ч.2 ст. 305 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання апеляційної скарги відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи осіб, що беруть участь у справі в їх сукупності в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду – немає.
Із оскаржуваного рішення та матеріалів справи вбачається, що позивач протягом 1997-2012 років працював на підприємствах по видобутку вугілля, що входять до складу ДП “Львіввугілля” та був звільнений 1.11.2012 року, згідно п.2 ст.40 КЗпП України (за станом здоров’я). (Трудова книжка а.с. 7-8).
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.03.2013 року (а.с. 16-17), причинами професійного захворювання у позивача (1. Хронічний обструктивний бронхіт ІІст., фаза субремісії; пневмосклероз; емфізема легень, ДН-ІІ (другого) ст. 2. Хронічна попереково-крижова радикулопатія з помірним больовим синдромом та помірним порушенням функції, 3. дифузний кардіосклероз, атеросклероз аорти, синусова тахікардія СН І ст.. ІІ ФК за NYHA) є: запиленість повітря робочої зони становить – максимальне значення 49,88 мг/м3, середнє значення – 48,24мг/м3 при ГДК – 4мг/м3; несприятливі параметри мікроклімату (відносна вологість повітря -82% (норма 75%), температура повітря +19,8-+20,2 ?С (норм +19 - +24?С), швидкість руху повітря – 0,76-0,84 м/с (0,3-0,9м/с), важка фізична праця (фізичне динамічне навантаження при переміщенні вантажу на відстань від 1м до 5 м – 38507 кг/м (норма до 25000 кг/м; фізичне динамічне навантаження при переміщенні вантажу на відстань більше 5м – 66716 кг/м (норма до 46000 кг/м; піднімання і переміщення вантажу вручну двічі кожної години на протязі зміни чергуючи з іншою роботою – 43,1 кг. (норма 30 кг); піднімання і переміщення (разове) вантажів постійно протягом робочої зміни – 18 кг. (норма до 15 кг.); сумарна маса вантажів, що переміщуються протягом кожної години зміни з підлоги – 906 кг (норма до 435 кг); величина статичного навантаження при утриманні вантажу за участі м’язів корпуса, ніг – 263617 кг/с (норма до 100000 кг/с; робоча поза – “незручна” - 61% часу зміни (норма до 25%), - “на колінах” - 27% часу зміни (норма до 25%), - вимушені нахили тулуба більше 300 -304 разів на зміну (норма 51-100).
З довідок Профпатологічної МСЕК Серія 10 ААА № 108306 від 19.03.2013 року, Серія 10 ААА № 486965 від 19.03.2013 року, Серія 10 ААА № 109658 від 18.10.2013 року (а.с.20-22) вбачається, що позивачу 19.03.2013 року актом № 307 вперше було встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності (30% ХОЗЛ, 20% радикулопатія) безтерміново.
Про професійне захворювання позивача та стійку втрату професійної працездатності стверджують і інші медичні документи, що є у матеріалах справи (а.с. 9-15, 23-26).
Вказане свідчить про те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 50% професійної працездатності вперше виникло у позивача в 2013 році.
Як під час роботи, так і після звільнення позивач неодноразово через вказані професійні хронічні захворювання звертався до медичних закладів та перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, що стверджується згаданими медичними документами (а.с. 9-15, 23-26).
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Зміст статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України передбачають право відшкодування моральної шкоди працівникові власником або уповноваженими ним органом (роботодавцем). Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між цими умовами.
Відповідно до ст.9 Закону України “Про охорону праці” відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Відповідно до пункту 27 ст.77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, зупинено дію абзацу четвертого статті 1 підпункту “є” пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 і частини третьої статті 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей і що зупинення вищевказаної норми Закону не дає підстав для його застосування.
Крім цього, із Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв'язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання або трудового каліцтва в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України.
Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди.
Крім цього, необґрунтованими, на думку колегії суддів, є доводи скарги відповідача про те, що позивач при прийомі на роботу знав про шкідливі та небезпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у таких умовах, а тому вини у заподіянні шкоди відповідача немає. Так, згаданими вище нормами Конституції України, КЗпП України передбачено право особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на безпечні і здорові умови праці. Обов’язок забезпечити реалізацію вказаних прав покладний на державу та працедавця. Тому незабезпечення таких прав позивача відповідачем, незалежно від того чи йому було відомо про можливі негативні наслідки його роботи не свідчить про відсутність вини відповідача у незабезпеченні належних та безпечних умов праці і, як наслідок, спричинення шкоди позивачу.
Що ж до доводів апеляційної скарги відповідача про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди належними доказами, зокрема, і медичним висновком колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує того факту, що ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Крім цього, доводи скарги про отримання допомог, виплат, безкоштовного вугілля у зв’язку із роботою на шахтах та отриманням професійних захворювань не спростовує факту заподіяння позивачу моральної шкоди та необхідність її відшкодування.
Аналогічно не слід вважати обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача і про те, що відповідач має величезну заборгованість перед бюджетом та великою кількістю інших осіб, яку він не зможе погасити, оскільки вказане не звільняє відповідача від обов’язку відшкодування позивачу заподіяної йому моральної шкоди.
Що ж до доводів апеляційної скарги позивача, то, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд першої інстанції навів у рішенні відповідні мотиви, а саме врахував, - характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та моральних страждань позивача, зокрема і те, що втративши працездатність на виробництві, позивач не взмозі в повній мірі виконувати ту чи іншу роботу, обмежений в життєдіяльності, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та інші обставини, а відтак, визначив розмір моральної шкоди, що підлягає частковому відшкодуванню, враховуючи також засади розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи вказане доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи.
Тому, за таких обставин, підстав для задоволення апеляційних скарг – немає та таку слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
у х в а л и л а :
апеляційні скарги Державного підприємства “Львіввугілля” в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Червоноградська” та ОСОБА_3 – відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2015 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я. Бакус
ОСОБА_4