Справа № 463/6536/14 Головуючий у 1 інстанції: Лакомська Ж.І.
Провадження № 22-ц/783/3022/15 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 55
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача ТзОВ "Львівські автобусні заводи" - Винниченка М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - відмовлено.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2
В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Вважає рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову, оскільки судом допущено грубі порушення норм матеріального та процесуального закону, допущено неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Зазначає, що судом не було повно і всебічно з'ясовано фактичні обставини справи та не вирішено спір у межах заявлених вимог, зібраних у справі доказів та у суворій відповідності до вимог законодавства. Також, судом першої інстанції не було дотримано приписів ст. 60 ЦПК України, а висновок, який ліг в основу оскаржуваного рішення, ґрунтується виключно на твердженнях представника відповідача з яких вбачається, що відповідач вважає відсутніми будь-які докази, які б підтверджували наявність складу трудового матеріального правопорушення. Судом не взято до уваги той факт, що відповідач у своєму ж запереченні визнає факт порушення норм трудового законодавства, а саме визнаючи, що відповідачем дійсно не було проведено повного розрахунку із позивачем у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що рішення суду від 20.02.2013 року, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та заборгованість за невчасне проведення розрахунку при звільненні виконано у примусовому порядку та відповідні кошти стягнуто з відповідача на розрахунковий рахунок позивача, Зважаючи на вказане суд прийшов до висновку про те, що позивачем не представлено доказів того, що порушення встановлених строків виплати належних позивачу сум допущено саме з вини відповідача. Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, то у задоволенні такої судом відмовлено, оскільки відсутні протиправні дії відповідача з приводу виплати позивачу належних йому грошових коштів.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорено 28.09.2012 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням з посади начальника дільниці в Арматурно-механообробному цеху ТзОВ "Львівські автобусні заводи".
На день звільнення позивачу була нарахована заробітна плата за період з 1.09.2011 року по 28.09.2012 року, однак у повному обсязі не виплачена. Позивач звернувся в суд про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку та рішенням Личаківського районного суду м,Львова від 20.02.2013 року такий його позов - задоволено. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
Однак, незважаючи на наявну заборгованість відповідача перед позивачем із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку такі заборгованості відповідачем у добровільному порядку не погашались та остаточно стягнуті у примусовому порядку 22.10.2014 року (постанова про закінчення виконавчого провадження від 3.11.2014 року ВП №37444305).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 цього ж Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Зважаючи на тривалу невиплату заборгованості із заробітної плати позивач, в межах тримісячного строку з часу проведення остаточного розрахунку, звернувся в суд із даним позовом у якому просив про стягнення з відповідача на його користь, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29.09.2012 року по 14.09.2014 року та 4 тис. грн. моральної шкоди, що була йому спричинена таким тривалим періодом невиплати йому належної заробітної плати.
Передбачений ч.1 ст 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
При цьому тривалий період здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби чи інші перешкоди при виконанні рішення суду про стягнення невиплачених сум не свідчить про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Механізм здійснення розрахунку передбачений порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року №100. При проведені такого розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.
Крім цього, у випадку задоволення позовних вимог про стягнення невиплачених сум при звільненні у повному обсязі принцип співмірності та зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не застосовується.
Вказані позиції висловлені Верховним Судом України у Постановах, що були ухвалені в порядку п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, а саме у справах: №6-114цс13 від 20.11.2013 року; 6-76цс14 від 2.07.2014 року; 6-195цс14 від 21.01.2015 року та 6-41цс 15 від 1.04.2015 року.
Зважаючи на вказане, позовні вимоги позивача; факт стягнення рішенням суду від 20.02.2013 року за повторно вказаний у даній позовній заяві період окрім невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку коштів; наявність у матеріалах цивільної справи №2/463/528/13, що була долучена до матеріалів даної справи даних про заплату позивача за два останні повні місяці його роботи, кількість робочих днів ( а.с. 10-19); дані про остаточний розрахунок з позивачем в постанові про закінчення виконавчого провадження від 3.11.2014 року ВП №37444305, - вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до частково задоволення за період з часу ухваленого рішення 20.02.2013 року по 14.09.2014 року (в межах позовних вимог) та у розмірі, що становить 79540,5 грн., який розрахований за такою формулою.
8566 грн. ( 2 заробітні плати позивача за липень та серпень 2012 року 4500 грн. + 4066 грн.) / на кількість робочих днів у ці місяці 42 (23+19) = 203,95 грн. (середній заробіток позивача за 1 робочий день) Х на 390 робочих днів за період з 20.02.2013 року по 14.09.2014 року.
Зважаючи на вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні позову у цій частині вимог є безпідставним та підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення вимоги частково, а саме стягнення з відповідача на користь позивача згаданої суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за вказаний період.
Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Тривала невиплата позивачу належних йому до сплати сум заробітної плати, а саме більше двох років, що виникла з вини відповідача, що встановлено вище; тобто порушення його законних, передбачених Конституцією України прав на своєчасне отримання такої (ст. 43), що тривало з вини відповідача значний період часу, позбавило позивача його доходу, на який він обґрунтовано розраховував, що об'єктивно відповідно свідчить про необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя за відсутності таких доходів, на які він обґрунтовано розраховував та відповідно про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Однак така з врахуванням принципів розумності та справедливості підлягає відшкодуванню у грошовому виразі, що є меншим від вказаного позивачем, а саме у розмірі 500 грн.
Зважаючи на наведене оскаржуване рішення суду і у частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення такої.
Враховуючи вказане рішення суду підлягає скасуванню в цілому з ухваленням нового, яким позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути вказані вище суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. В задоволенні решти позову - відмовити.
На підставі наведеного доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованим та таку задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 березня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" на користь ОСОБА_2 79540,5 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2013 року по 14.09.2014 року та 500 грн. для відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" 1039 грн. судового збору в користь держави за розгляд справи у суді першої інстанції та 519,5 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я. Бакус
Т.А. Гірник