Справа №201/15537/13-ц

Провадження №2/201/577/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

Головуючого – судді Браги А.В.

при секретарі – Громницькій М.С.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 201/15537/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

11 грудня 2013 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що 05 вересня 2013 року помер її батько ОСОБА_6, після чого вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про  прийняття спадщини, однак під час оголошення заповіту ОСОБА_6 позивачу стало відомо, що частина майна, належного спадкодавцю була відчужена ним на підставі договорів дарування, а також померлим було вчинено інші правочини. Крім того позивачу стало відомо про те, що у червні 2007 року її батько уклав шлюб з ОСОБА_2, яка також зазначена спадкоємцем за заповітом померлого. ОСОБА_5 вважає даний заповіт, вчинені померлим правочини та укладений шлюб з ОСОБА_2 недійсними, оскільки  на час вчинення таких дій її батько перебував у такому психічному стані, через який не міг усвідомлювати значення своїх дій. Враховуючи тяжкий психічний стан ОСОБА_6, його було госпіталізовано до психіатричного закладу, де він перебував тривалий час під наглядом лікарів. Тому позивач просить суд  визнати недійсними договір дарування від 11 грудня 2012 року з предметом договору – квартира № 22, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 10а, договір дарування від 11 грудня 2012 року з предметом договору – квартира №384, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп.. 11, заповіт ОСОБА_6 від 23 травня 2012 року, довіреність від 03 червня 2011 року, зареєстровану в реєстрі за №722, шлюб, укладений 23 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, згідно обґрунтування наведеного в позові та доказів, наявних в матеріалах справи.

Відповідачі та представник відповідачів  в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вказали, що померлий ОСОБА_6 на момент вчинення спірних правочинів повністю розумів значення своїх дії та міг керувати ними, та просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вищевказані обставини підтвердили опитані в судовому засіданні свідки.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши в судовому засіданні свідків, дослідивши  матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  є обґрунтованими та такими, що  підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2  ст. 124 Конституції України  юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно п. 17  постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Судом встановлено, що 05 вересня 2013 року помер ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_6, померлого 05 вересня 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про народження серія І-КИ №460959 /а.с. 8 том 1/, свідоцтвом про шлюб Н-КИ №475008 /а.с. 9 том 1/ та про одруження І-КИ №035459 /а.с. 10 том 1/.

Згідно заповіту від 23 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №175 /а.с. 63 том 1/ ОСОБА_6 заповів належне йому майно з таким розпорядженням:

· квартиру №3 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ, вул. 8-го Березня, буд. 1а заповів ОСОБА_4

· квартиру №15 в цілому, за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Дмитра Донського, буд. 4; квартиру №2 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ площа Шевченко, буд. 4; квартиру №5 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ, площа Шевченко буд. 4; квартиру №14 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ, вул. 8-го Березня, буд. 2 – заповів ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в рівних частинах кожному;

· квартиру №22 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд.10а; квартиру №7 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Фучика, буд. 15 та квартиру №384 в цілому за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп. 11 – заповів ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно. При цьому частина спадкового майна (квартира №22, яка розташована за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд.10а та квартира №384, розташована за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп. 11), були подаровані ОСОБА_6 при житті ОСОБА_2 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1590 /а.с. 64 том 1/ та договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1587 /а.с. 65 том 1/.

Також, 03 червня 2011 року ОСОБА_6 видав довіреність на ім’я ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровану в реєстрі за №722 /а.с. 62 том 1/. Згідно цієї довіреності померлий ОСОБА_6 уповноважив свою дружину ОСОБА_2 представляти його інтереси перед всіма фізичними та юридичними особами, вести від його імені справи в усіх державних установах, кооперативних та громадських організаціях, комунальних, господарських та інших підприємствах, в тому числі в органах влади та місцевого самоврядування, в Пенсіонному фонді, в банківських установах, бюро технічної інвентаризації, в податковій інспекції Жовтневого району м. Дніпропетровська, в органах нотаріату з питання отримання дублікату договору купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована на його ім’я 06 лютого 1997 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. На підставі вищевказаного Позивачка та Відповідачі звернулись до нотаріальної контори для оформлення та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд ставиться критично до свідчень допитаних у судовому засіданні свідків, оскільки для встановлення обставин щодо психічного стану особи необхідні спеціальні знання в галузі медицини тощо. Показання свідків щодо психічного стану ОСОБА_6 не можуть бути покладені в основу висновку суду про те, що останній в момент вчинення правочинів міг усвідомлювати  значення своїх дій та в повній мірі керувати ними, так як вказані особи не мають медичної освіти і не можуть надавати свої висновки про психічний стан померлого.

Разом з тим, суд приймає до уваги показання свідка ОСОБА_9, яка пояснила, що вона, як врач-психіатр наглядала ОСОБА_6 з 1995 року по 2012 рік в КЗ «Дніпропетровський Спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР, при цьому він мав ідею великого цілительства, яка перейшла в парафренізацію, галюцинацій не мав, проте мислення було паралогічним, відірваним від реальності, адекватно оцінювати свої дії не міг, страдав психічним розладом, мав діагноз «шизофренія». При цьому в матеріалах справи міститься лист КЗ «Дніпропетровський Спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР від 05 вересня 2014 року №14/407 /а.с. 46 том 2/, згідно якого підтверджується, що ОСОБА_6 в минулому оглядався лікарем-психіатром ОСОБА_9, яка працює по теперішній час, а значить має необхідні медичні знання для визначення психічного стану хворого в період здійснення нагляду за ним.

За клопотанням позивача та його представника по даній справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза спадкодавця ОСОБА_6, померлого 05 вересня 2013 року, на вирішення якої були поставленні питання з приводу того, чи міг померлий ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій під час вчинення спірних правочинів, шлюбу, та чи міг він керувати своїми діями при цьому. За результатами проведеної експертизи відділенням судово-психіатричних експертиз Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради був складений Висновок судово-психіатричного експерта №15 від 19 лютого 2015 року, згідно з яким ОСОБА_6 в період часу, що цікавить суд, тобто на момент укладання правових дій, виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу в формі шизофренії параноідної. За своїм психічним станом на той час ОСОБА_6 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними /а.с. 126 – 129 том 2/.

Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_6 з 1978 року знаходився на обліку в КЗ «Дніпропетровський Спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР з діагнозом психопатія та був знятий з обліку внаслідок зміни місця проживання, що підтверджується листом КЗ «Дніпропетровський Спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР від 12.12.2014р. №14/310 /а.с. 85 том 2/. Також в матеріалах справи знаходиться копія алфавітної карти КЗ «Дніпропетровський Спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР (а.с. 86 том 2), згідно якої встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, взятий на облік в 1978 році з діагнозом - психопатія.

Посилання відповідачів на те, що ОСОБА_6 постійно працював, займався валеологією, вів здоровий образ життя, характеризувався як досвідчений фахівець в цій галузі, був здатний самостійно вирішувати організаційні питання, самостійно укладав побутові договори та сплачував комунальні послуги, а також успішно вів підприємницьку діяльність та сплачував податки, не свідчать про те, що ОСОБА_6 не мав психічного захворювання. Більш того, судово-психіатричний експерт ОСОБА_10, допитаний в судовому засіданні за клопотанням представника ОСОБА_2 по результатам проведеної експертизи зазначив, що особи, які страждають на шизофренію параноідну, зовні не відрізняються від здорових людей, ведуть себе адекватно, спілкуються з іншими людьми та можуть орієнтуватись у просторі, в часі та у своїй особистості, хоча при цьому і не усвідомлюють значення багатьох своїх поступків та юридично-значимих дій.

У зв'язку з вищевказаним, твердження відповідачів, їх представників та свідчення свідків щодо можливості померлого ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваних правочинів усвідомлювати значення своїх дій та те, що він мав необхідний обсяг цивільної дієздатності під час підписання таких правочинів та укладання шлюбу не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, суд вважає за можливе визнати недійсними:

· договір дарування від 11 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за №1587, згідно якого предметом дарування виступала квартира №22, що знаходиться за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 10а,

· договір дарування від 11 грудня 2012р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за №1590, згідно якого предметом дарування виступала квартира №384, що знаходиться за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп.. 11.

· заповіт ОСОБА_6 від 23.05.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №175;

· довіреність ОСОБА_6М.а на ОСОБА_2 від 03 червня 2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровану в реєстрі за №722.

Також, згідно ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38 - 40 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

На підставі цього та з урахуванням вище встановлених обставин психічного здоров’я ОСОБА_6, суд вважає за можливе визнати недійсним шлюб, укладений 23 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 229,40 гривень.

На підставі викладено, керуючись  ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним – задовольнити.

Визнати недійсними правочини, вчинені ОСОБА_6:

· договір дарування від 11 грудня 2012 року, з предметом договору - квартира №22, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 10а;

· договір дарування від 11 грудня 2012р року, з предметом договору - квартира №384, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп. 11;

· заповіт ОСОБА_6 від 23 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №175;

· довіреність ОСОБА_6 від 03 червня 2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровану в реєстрі за №722.

Визнати недійсним шлюб, укладений 23 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати у справі, понесені позивачем при зверненні до суду, що складаються з судового збору у сумі 229,40 гривень.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя                                                                                      А.В. Брага