ЄУН № 337/1292/15-а
Провадження № 2-а/337/51/2015
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2015 року Суддя Хортицького районного суду м.ЗапоріжжяМурашова Н.А., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
11.03.2015р. позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 30.01.2015р. вона звільнилася з посади головної медсестри ТОВ “Запорізька обласна клінічна стоматологічна поліклініка”. 05.02.2015р. вона звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком за вислугою років на підставі п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”,оскільки пільговий стаж її роботи в закладах охорони здоров’я на посаді медичної сестри становить 25 років 02 міс. Рішенням відповідача №6 від 11.02.2015р. в призначенні їй пенсії відмовлено у зв’язку з недостатністю пільгового стажу, при цьому відповідач визнав наявність пільгового стажу тільки 20 років 06 міс. 26дн., стаж роботи за період з 06.05.1996р. по 20.12.1999р., з 22.12.2002р. по 11.09.2003р., з 13.09.2006р. по 13.11.2006р. на посаді медичної сестри ЗАТ “Дентакор” до пільгового стажу не зарахований по причині відсутності акредитації вказаного медичного закладу. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вона надала відповідачу акредитаційні сертифікати даного закладу від 21.12.1999р., строк дії до 21.12.2002р., 12.09.2003р., строк дії до 12.09.2006р., ліцензії на право зайняття медичною практикою від 22.12.1997р., строк дії 3 роки, від 30.11.2000р., строк дії до 3 роки, від 11.11.2003р., строк дії 3 роки. При цьому, на працівника медичного закладу не може бути покладена відповідальність за несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу. Тому вказані періоди її роботи повинні бути зараховані до її пільгового стажу.
Просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні їй пенсії за вислугою років згідно п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, скасувати рішення відповідача № 6 від 11.02.2015р. щодо відмови в призначенні їй пенсії за вислугою років, зобов’язати відповідача зарахувати до її спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років періоди роботиз 06.05.1996р. по 20.12.1999р., з 22.12.2002р. по 11.09.2003р., з 13.09.2006р. по 13.11.2006р. на посаді медичної сестри ЗАТ “Дентакор”, призначити та виплатити з 05.02.2015р. пенсію за вислугою років.
Ухвалою суду від 12.03.2015р. по даній справі відкрито скорочене провадження.
20.03.2015р. до суду надійшли письмові заперечення відповідача, в яких він позов не визнав, просить в його задоволенні відмовити, мотивуючи це тим, що позивачка дійсно 05.02.2015р. звернулась до них з заявою про призначення пенсії за вислугу років у зв’язку з наявністю необхідного стажу роботи в закладах охорони здоров’я, однак рішенням №6 від 11.02.2015р. в призначенні пенсії їй було відмовлено у зв’язку з відсутністю спеціального стажу роботи в закладах охорони здоров’я, при цьому її спеціальний стаж становив лише 20 років 06 міс. 26дн., чого недостатньо для призначення пенсії за вислугою років. У вказаний стаж їй був зарахований період роботи тільки в закладах охорони здоров’я, що мали державну акредитацію. Так, відповідно до діючого законодавства державна акредитація є необхідною умовою створення закладу охорони здоров’я. Відповідно до п.1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою КМУ № 765 від 15.07.1997р. , державна акредитація – це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров’я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантіям високої якості професійної діяльності. Тому до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується робота на відповідних посадах в установах, які набули статусу закладу охорони здоров’я на підставі державної акредитації. Відомості про проходження державної акредитації установи, де працювала позивачка у період з 06.05.1996р. по 20.12.1999р., з 22.12.2002р. по 11.09.2003р., 13.09.2006р. по 13.11.2006р., відсутні, відповідно ЗАТ “Дентакор” не мав офіційного визнання статусу закладу охорони здоров’я, тому цей період роботи не був зарахований їй до спеціального стажу. З цих підстав вважає дії УПФУ законними.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає повному задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданнямадміністративногосудочинства є захист прав, свобод та інтересівфізичнихосіб у сферіпублiчно-правовихвідносинвідпорушень з боку органівдержавноївлади, органівмісцевогосамоврядування, іншихсуб'єктів при здійсненні ними владнихуправлінськихфункцій на основізаконодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасногорозглядуадміністративних справ.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.
При вирішенні цієї справи суд керується принципом верховенства права (ст. 8 КАС України) відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основнимдокументом, щопідтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12.08.1993р. трудовий стаж у такому випадку встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного Фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до ст. 51 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” пенсії за вислугу років встановлюються окремими категоріями громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настаннявіку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до п. “е” ст. 55 цього ж Закону право на пенсію за вислугою років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на якихдає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ №909 від 04.11.1993р. право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства та дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрах.
Положеннями ст.3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, введених в дію постановою ВРУ №2802 від 19.11.1992р., визначено, що закладами охорони здоров’я є юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Відповідно до ст.16 основ заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).
Згідно п.1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою КМУ №765 від 15.07.1997р. акредитація закладу охорони здоров’я - це офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров’я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров’я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.
Відповідно до п.2 цього ж Порядку акредитації підлягають незалежно від форм власності усі заклади охорони здоров’я. Акредитація проводиться один раз на три роки, перша акредитація закладу проводиться не пізніш ніж через два роки від початку здійснення діяльності.
Відповідно до п.3постанови КМУ №765 від 15.07.1997р. перша акредитація закладів охорони здоров’я повинна бути забезпечена до 2000р.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала з 01.08.1987р. по 15.07.1990р. молодшою медичною сестрою та медичною сестрою у відділенні реанімації та інтенсивної терапії Запорізької міської лікарні №3, з 01.12.1990р. по 08.04.1991р. – медичною сестрою в дитячому садку, з 14.05.1991р. по 13.11.2006р. – медичною сестрою обласної стоматологічної поліклініки орендного науково-виробничого медичного підприємства “Дентакор” (з 06.05.1996р. перейменоване в Закрите акціонерне товариство “Дентакор), з 14.11.2006р. по 14.05.2009р. – медичною сестрою по стоматології ВАТ “Запорізька обласна стоматологічна поліклініка”, з 15.05.2009р. по 30.01.2015р. – головною медичною сестрою ВАТ “Запорізька обласна стоматологічна поліклініка” ( 07.09.2009р. перейменована в ВАТ “Запорізька обласна стоматологія”, 15.03.2011р. перейменована в ВАТ “Запорізька обласна клінічна стоматологічна поліклініка”, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача (арк..8-9).
Згідно цих записів в трудовій книжці позивача її стаж роботи на посаді медичної сестри становить 25 років 02 міс.
05.02.2015р. позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” (арк..21).
Рішенням відповідача № 6 від 11.02.2015р. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки спеціальний стаж її роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” складає 20 років 06 міс. 26дн. З рішення вбачається, що до вказаного стажу було зараховано період роботи на посаді медичної сестри ЗАТ “Дентакор” з 21.12.1999р. по 20.12.2002р. та з 12.09.2003р. по 11.09.2006р. на підставі акредитаційних сертифікатів, інші періоди роботи в цьому закладі не зараховані у зв’язку з відсутністю в цей період акредитації підприємства (арк..23).
Також судом встановлено, що ЗАТ “Дентакор” зареєстровано (включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України) 15.07.1994р. (арк..14) і здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого загальними зборами цього закладу 17.04.1996р. та зареєстрованого розпорядженням Запорізької міської ради №778р від 30.04.1996р. (арк..10-12). Основними видами діяльності даного закладу є стоматологічна та медична практика.
Згідно архівної довідки вказаний заклад мав наступні найменування: з 1953р. – стоматологічна поліклініка №1, з 17.11.1961р. – обласна стоматологічна поліклініка Запорізького обласного відділу охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, з 14.03.1991р. – обласна стоматологічна поліклініка Орендного науково-технічного медичного підприємства “Дентакор”, з 30.04.1996р. – Закрите акціонерне товариство “Дентакор” м.Запоріжжя.
Суду надані акредитаційні сертифікати, видані ЗАТ “Дентакор” 21.12.1999р. МЗ № 001248, діє до 21.12.2002р., 12.09.2003р. АА № 001806, діє до 12.09.2006р. (арк.. 17,18), а також ліцензії на здійснення медичної практики, видані цьому закладу 01.06.2001р. АА №010663, строк дії до 30.11.2003р., 17.11.2003р. АА № 628665, строк дії до 11.11.2006р. (арк..19,20).
Оцінивши обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності,проаналізувавши вищевикладені норми діючого законодавства, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугу років на підставі п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”, оскільки остання має необхідний стаж роботи на посаді медичної сестри, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до вказаної правової норми, а саме 25 років 02 міс. Цей стаж підтверджений відповідно до ст. 62 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” належним чином – трудовою книжкою, що надавалась відповідачу разом з заявою про призначення пенсії, і в якій наявні усі записи про пільговий трудовий стаж.
Суд вважає, що відповідач безпідставно відмовив у включенні до пільгового трудового стажу періоду роботи позивача з 06.05.1996р. по 20.12.1999р., з 22.12.2002р. по 11.09.2003р., з 13.09.2006р. по 13.11.2006р. на посаді медичної сестри ЗАТ “Дентакор” по причині відсутності в цей період акредитації вказаного медичного закладу, оскільки на працівника медичного закладу не може бути покладена відповідальність за несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров’я. Крім того, проходження акредитації є лише підтвердженням умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання стандартів у сфері охорони здоров’я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам, в той же час спроможність закладу охорони здійснювати свою діяльність підтверджується виданою в установленому порядку ліцензії, а офіційне набуття статусу закладу охорони здоров’я пов’язане з його державною реєстрацією, а не державною акредитацією, як вважає відповідач.
ЗАТ “Дентакор” як заклад охорони здоров’я створений в установленому законом порядку, має державну реєстрацію та діє на підставі Статуту. Суду були надані як видані ЗАТ “Дентакор” акредитаційні сертифікати, так і ліцензії на здійснення ним медичної практики. При цьому, акредитаційні сертифікати були видані перший в 1999р. (граничний строк проведення першої акредитації 2000р.), наступний в 2003р., строк дії їх становив 3 роки, що відповідає вимогам Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою КМУ №765 від 15.07.1997р. Закінчення строку дії попереднього сертифікату і неотримання в період певного часу наступного сертифікату, на думку суду, не може впливати на зарахування чи не зарахування цього періоду часу в пільговий стаж роботи працівника. Тому суд вважає, що періоди роботи позивача з 06.05.1996р. по 20.12.1999р., з 22.12.2002р. по 11.09.2003р., з 13.09.2006р. по 13.11.2006р. на посаді медичної сестри ЗАТ “Дентакор” повинні бути зараховані в трудовий стаж, що дає їй право на пенсію за вислугу років.
З вищевказаних підстав доводи представника відповідача суд вважає необґрунтованими і не приймає до уваги при постановленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Між тим, відповідачем не надано доказів правомірності прийняття оскаржуваного рішення та доказів повного і обґрунтованого розгляду звернення позивача за призначенням пенсії.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку відповідач діяв не на підставі Закону, чим порушив вимоги ст. 19 Конституції України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому його дії слід визнати протиправними, прийняте ним рішення скасувати і зобов’язати відповідача зарахувати вказані періоди роботи до пільгового стажу позивача, з 05.02.2015р. призначити та виплатити їй пенсію за вислугу років.
На підставі викладеного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує усі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.19 Конституції України, ст. 51,55,62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, ст. 3,16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, постановою КМУ №909 від 04.11.1993р “Про затвердження Перелікузакладів і установосвіти, охорониздоров’я та соціальногозахисту і посад, робота на якихдає право на пенсію за вислугуроків”, постановою КМУ №765 від 15.07.1997р. “Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я”, ст.2,9,11,94,159,160-163, 183-2 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 Олександрівнидо Управління Пенсійного Фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно п. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”.
Скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя №6 від 11.02.2015р. щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу роківзгідноп. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу згідноп. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” періоди роботиз 06.05.1996р. по 20.12.1999р., з 22.12.2002р. по 11.09.2003р., з 13.09.2006р. по 13.11.2006р. на посаді медичної сестри ЗАТ “Дентакор”.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу роківзгідноп. “е” ст. 55 ЗУ “Про пенсійне забезпечення” з 05.02.2015р..
Стягнути з Державного бюджету України на користьБойко ОСОБА_2 нею судовівитратипо сплаті судового збору в сумі 73,08грн..
Постанова суду може бути оскаржена сторонами та іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішивпитання про їхні права, свободи, інтересичиобов'язки, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо вона не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя
Хортицького районного суду ОСОБА_3
м. Запоріжжя