Справа №705/1557/15-ц

2/705/773/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2015 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючої - судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5, Уманська міська державна нотаріальна контора, по визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В :

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування. В якості відповідачів в позові вказані – ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Також в позові в якості третіх осіб зазначені - ОСОБА_4, ОСОБА_5, Уманська міська державна нотаріальна контора. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до договору дарування, який був укладений 16.07.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 27/50 частин нежитлових будівель, які розташовані за адресою: Черкаська область м. Умань вул.. Дерев»янка, 15-А.. Вказаний договір був посвідчений 16.07.2008 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-2846. Вказані об»єкти нерухомості належали ОСОБА_2 на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2008 року. Позивач в позові зазначає, що співвласником частини відповідних нежитлових будівель -23/50 був ОСОБА_6, який помер 13 квітня 2014 року. Позивач також зазначає в позові, що відповідно до довідки від 19.11.2014 року № 570/01-16 після смерті спадкодавця заяви про прийняття спадщини подали : ОСОБА_5 – дружина, ОСОБА_1 – донька та ОСОБА_4 – син. В позові позивач посилається на ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України в якій зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позивач вважає, що оскільки, відповідно до рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15.01.2015 року, було скасовано рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2008 року, то за таких обставин ОСОБА_2 не мав на момент укладення договору дарування необхідного обсягу дієздатності для його укладення. Також позивач вказує, що факт недійсності правовстановлюючого документу, на підставі якого був укладений договір дарування не потребує доказування, оскільки це встановлено судовим рішенням, яке було прийнято Апеляційним судом Черкаської області. Також позивач вказує, що до прийняття відповідного рішення Уманським міськрайонним судом Черкаської області від 19.06.2008 року частка ОСОБА_2 у спільному майні становила 50%, тобто відповідно до договору дарування була відчужена частка в спільному майні, яка перевищувала фактичний розмір частки ОСОБА_2 Тому позивач в позові просить суд визнати недійсним договір дарування нежитлових будівель від 16.07.2008 року, що посвідчений ОСОБА_7 державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1-2846, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та стягнути з відповідачів солідарно судові витрати по справі.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала, посилаючись на викладені в ньому обставини і просила суд його задоволити в повному обсязі. Вона також пояснила, що ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 більшу частку, ніж та якою він володіє на даний момент. В 1998 році її батько разом з ОСОБА_2 придбали відповідні об»єкти нерухомості і співвідношення часток у них було по 50 % у кожного. Потім вони побудували мотель і по рішенню суду було зроблено перерозподіл часток - у ОСОБА_6 було 23/50 ( 46%), а у ОСОБА_2 27/50 (54%). На той момент , на думку позивача, договір був правильний, а зараз у зв»язку з відміною рішення суду першої інстанції Апеляційним судом Черкаської області - є підстави для визнання відповідного договору дарування недійсним. Також позивач в судовому засіданні пояснила, що після смерті її батька вона в нотаріальну контору з відповідною заявою звернулася, однак на даний час свої спадкові права не оформила належним чином і правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на спадкове майно, на її ім.»я не видавались (спадщина знаходиться в процесі оформлення). Вона вважає, що у зв»язку з обставинами викладеними в позовній заяві вона має право успадкувати після смерті батька 50% відповідного об»єкту нерухомості, а не 46%.

Відповідач ОСОБА_2. належним чином, відповідно до вимог чинного ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, в судове засідання не з’явився і про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 належним чином, відповідно до вимог чинного ЦПК України, повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання, в судове засідання не з’явилася. При цьому через канцелярію суду вона подала заперечення ( вх.. № 9378 від 30.04.2015 року) в якому в т.ч. вказала, що просить суд розгляд справи проводити у її відсутність. В запереченні на позов ОСОБА_3 вказала, що позовні вимоги знаходяться поза межами закону та здорового глузду і тому в задоволенні позову необхідно відмовити. На думку відповідача, окремою та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову є те, що позивач в позові належним чином не обґрунтувала, яке її право порушено оспорюваним договором та як це право може бути відновлено шляхом повернення сторін договору до первісного стану. Відповідач вважає, що позивач взагалі не має ніякого відношення до 27/50 частин майна, які колись належали ОСОБА_2 на підставі відповідного рішення суду і в послідуючому були подаровані ОСОБА_3 Також в запереченні вказано, що скасування рішення суду по визнання права власності та про перерозподіл часток у майні, не може спричиняти недійсність договору дарування, а призводить до інших правових наслідків, передбачених законом. Недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону у момент його вчинення.. Відповідач також зазначає в запереченні, що чинне законодавство України не дозволяє визнавати правочин недійсним у зв»язку з тим, що згодом було скасовано правовстановлюючий документ на майно у однієї із сторін правочину. Таку позицію, зазначено в запереченні відповідачем, додатково підтвердив Верховний Суд України у постанові від 07.11.2011 року у справі № 6-44цс11, в якій вказано « … Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину …». Також відповідач в запереченні зазначила, що не підлягають до задоволення позови навіть власників майна про визнання недійсними наступних правочинів, щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину ( в даному випадку після скасування рішення суду). Права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215,216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.. 388 ЦК України. які дають право витребувати у набувача це майно.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 та його представник по дорученню в судовому засіданні вказували на наявність підстав для задоволення позову. Вони в своїх поясненнях в суді вказували, що підставою договору дарування було відповідне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області. Однак 15.01.2015 року Апеляційний суд Черкаської області скасував рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області за 2008 рік і тому в даний час співвідношення часток, на їх думку, повернулося до первинних часток, як було у 1998 році по 50 %, яка в даний час уже належить спадкоємцям ОСОБА_6 Вони вважають, що ОСОБА_3 незаконно володіє 4% відповідних об»єктів нерухомості. Також ОСОБА_4П в судовому засіданні пояснив, що після смерті його батька він в нотаріальну контору з відповідною заявою звернувся, однак на даний час свої спадкові права не оформив належним чином і правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на спадкове майно, на його ім.»я не видавались (спадщина знаходиться в процесі оформлення). Факт прийняття спадщини, вказував представник ОСОБА_4, підтверджується довідкою з нотаріальної контори в якій вказано перелік спадкоємців. ОСОБА_4 також в своїх поясненнях в суді вказував, що він вважає, що з моменту відкриття спадщини після смерті батька - вони ( спадкоємці після смерті батька) є правонаступниками і власниками майна батька, однак позбавлені можливості розпорядитися цим майном.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5 в судовому засіданні вказувала на наявність підстав для задоволення позову. Вона підтвердила, що після смерті чоловіка, вона є його спадкоємцем. При житті чоловік купив частину нерухомості, а потім там провели добудови і не могли це майно ввести в експлуатацію і тому, в той час, її чоловік дав згоду на перерозподіл часток між власниками. Також ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що після смерті її чоловіка вона в нотаріальну контору з відповідною заявою звернулася, однак на даний час свої спадкові права не оформила належним чином і правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на спадкове майно, на її ім.»я не видавались (спадщина знаходиться в процесі оформлення).

Представник третьої особи - Уманської міської державної нотаріальної контори в судовому засіданні чітко своєї позиції з приводу наявності підстав для задоволення позову не висловила, однак вказувала, що на даний час майно не можна повернути в попередній стан і підстав для визнання договору недійсним, на її думку, в даному випадку не має. На час укладення відповідного договору дарування державний нотаріус Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 відповідного до вимог чинного законодавства посвідчив договір дарування. На момент посвідчення договору майно в спорі не перебувало і відповідно до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області, яке набрало законної сили, належало дарувальнику. В послідуючому співвласниками було проведено реєстрацію права власності на нежитлові будівлі в БТІ, ОСОБА_2 був власником 27/50 нежитлових будівель, які і були об»єктом договору дарування. В п. 3 договору дарування нежитлових будівель відображено, що дарувальник свідчить. Що згадана частина нежитлових будівель в спорі та під забороною не перебуває. Такожь в своїх поясненнях в суді представник нотаріальної контори вказувала, що до спадкової маси після смерті спадкодавця входить мано, яке належало спадкодавцю на час його смерті.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, повно та всебічно дослідивши письмові докази по справі та обставини справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

02 червня 1998 року між ВАТ «Уманьфермаш», в особі ОСОБА_8, який діяв на підставі доручення №65 від 29 травня 1998 року, та громадянами України ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу технічної стоянки автомобілів, яка розташована за адресою : Черкаська область м. Умань вул.. Дерев»янка, 15-а. В договорі вказано, що об»єктом купівлі-продажу є готель Б, площею приміщень 236,0 кв.м.; гаражі В площею приміщень 287,2 кв.м.; прохідна А площею 33,5 кв.м., огорожа №1 та замощення І. В договорі зазначено про те, що продавець - ВАТ «Уманьфермаш» зобов»язується передати об»єкт договору купівлі- продажу у спільну сумісну власність покупців, а покупці зобов»язуютьсчя прийняти об»єкт купівлі-продажу і сплатити за нього в рівних долях ціну відповідно до умов, що визначені у даному договорі. Також, в договорі купівлі-продажу зазначено,що він набуває чинності з моменту його реєстрації на товарній біржі «Українська Біржа Нерухомості » (Черкаська філія) та на підставі ст.. 227 ЦК України даний договір підлягає реєстрації в Черкаському обласному ОБТІ (Уманській дільниці). Даний договір було зареєстровано на товарній біржі «Українська Біржа Нерухомості » (Черкаська філія) відповідно до протоколу аукціону №1 від 02 червня 1998 року (реєстраційний номер 153-7). Також в договорі зазначено,що до нього додається : 1) протокол аукціону №1 від 02 червня 1998 року; 2) дозвіл на відчуження майна від Регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області № 720-01 від 17.04. 1998 року. До матеріалів справи долучено ксерокопію відповідного договору і його оригінал, або належним чином завірена копія учасниками процесу для огляду в судовому засіданні не надавались.

16 липня 2008 року ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 ( обдарована) уклали договір дарування нежитлових будівель. В договорі вказано, що сторони діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам»яті, попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин ( зокрема з вимогами щодо недійсності правочину). Відповідно до умов договору дарування ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 27/50 частин нежитлових будівель, що розташовані в м. Умань по вул.. Дерев»янка, буд. 15-а. В договорі вказано, що ці 27/50 частин нежитлових будівель належать дарувальнику на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2008 року, зареєстрованого в БТІ м. Умані під № 102 в книзі : 1, що підтверджується витягом № 19444686, виданим Уманським БТІ 08.07.2008 року. В договорі зазначено, що право власності на об»єкти дарування у обдарованої виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації. Також сторони домовились, що під передачею частини нежитлових будівель за даним договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняттям дарунку, зазначено в договорі дарування, - є одержання обдарованою примірника договору дарування після його нотаріального посвідчення.. 16 липня 2008 року договір дарування був посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 1-2846. До матеріалів справи долучено ксерокопію відповідного договору і його оригінал, або належним чином завірена копія учасниками процесу для огляду в судовому засіданні не надавались.

Згідно з положеннями ст.. 64 ЦПК України письмові докази, як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Наявні в матеріалах цивільної справи ксерокопії відповідних договорів ( належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства України, не завірені копії документів – письмових доказів) не є належним доказом на підтвердження обставин, що викладені у відповідних договорах.

Відповідно до рішення Уманського міськрайонного суду від 19 червня 2008 року було задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_6 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання права власності та перерозподіл часток у спільній власності.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15 січня 2015 року, за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_9 та представника ПАТ «Уманьффермаш» ОСОБА_10 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання права власності та перерозподіл часток у спільній власності, - апеляційна скарга була задоволена, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2008 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_2, ОСОБА_3, як правонаступниці - ОСОБА_2, а також правонаступників померлого ОСОБА_6 – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання права власності та перерозподіл часток у спільній власності - відмовлено.

ОСОБА_6 помер 13 квітня 2014 року – свідоцтво про смерть від 15 квітня 2014 року серія 1-СР №232079 (копія).

Відповідно до довідки від 19.11.2014 року, за підписом приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу ОСОБА_12, яка видана ОСОБА_13, - приватним нотаріусом 22 квітня 2014 року за №19 заведена спадкова справа після померлого 13 квітня 2014 року ОСОБА_6 ( батька ОСОБА_1П.). Спадкова справа заведена на підставі заяви ОСОБА_5 про прийняття спадщини за законом. В довідці вказано, що заяви про прийняття спадщини за законом подали: дружина померлого – ОСОБА_5, син померлого - ОСОБА_4 та дочка померлого - ОСОБА_1.

Згідно із ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності зі ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Як визначає ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частинами 1 - 3, 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання договору дарування недійсним, позивач посилалася на ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України в якій зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позивач вважає, що оскільки, відповідно до рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15.01.2015 року, було скасовано рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.06.2008 року, то за таких обставин ОСОБА_2 не мав на момент укладення договору дарування необхідного обсягу дієздатності для його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. В ст.. 30 ЦК України зазначено, що цивільною дієздатністю особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов»язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. В ч. 4 ст. 202 вказано, що дво- або багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 і 5 постанови від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно ( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає – з моменту прийняття в експлуатацію.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України   спадкування здійснюється за законом або заповітом.

У відповідності до ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1261-1264 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з положеннями ч. 1 ст.. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

На позивача покладений обов’язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України - позивач повинна були довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини. Однак таких доказів вона не надала і не ставила питання в судовому засіданні про їх витребування. Таким чином, при викладених обставинах, у зв’язку з тим, що позивач не довела тих обставин, на які вона посилається в своїй позовній заяві – позов не підлягає до задоволення.

Беручи до уваги положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. ст. 3, 11,15, 16, 30, 202, 203, 204, 215, 216, 1216, 1217, 1218, 1223, 1261-1265 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 208, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5, Уманська міська державна нотаріальна контора, по визнання недійсним договору дарування.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-и днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Мазуренко