Справа №442/7289/14-ц
Провадження №2/442/162/2015
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої-судді - ОСОБА_1,
з участю секретаря - Антоненко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
в с т а н о в и в :
Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися з позовом, уточнивши позовні вимоги, в якому просять визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою №68 на вул. Володимира Великого, 19, в м.Дрогобичі Львівської області.
Позов мотивують тим, що вони є власниками квартири №68 на вул. Володимира Великого, 19, в м.Дрогобичі Львівської області. ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 У 2013 році відповідач, у зв?язку із стосунками, які склалися між подружжям, добровільно виїхав із квартири, забравши усі свої речі та майно. З цього часу останній фактично не проживає у спірній квартирі. Оскільки відповідач добровільно не бажає знятися з реєстрації у вказаному житлі, вони (позивачі) не можуть належним чином скористатися своїм правом власності, змушені здійснювати додаткові витрати на оплату комунальних послуг квартири.
Так як відповідач без поважних причин не проживає у квартирі, не несе ніяких витрат по її утриманні, вважають, що вони, як власники житла, згідно ст.391 ЦК України, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст.156 ЖК України, члени сім?ї власника житлового будинку (до яких, відповідно до ст.64 ЖК України, відносяться дружина наймача, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство) мають право користуватися цим будинком на рівні з власником при умові, що вони постійно там проживають і приймають участь у витратах на утримання будинку. Відповідно до положень ст.ст. 71, 72 ЖК України, наймач або члени його сім?ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зокрема, якщо вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. А тому, на підставі наведеного, просять визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування спірною квартирою.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в уточненій позовній заяві. Доповнила, що відповідач виїхав зі спірної квартири добровільно, забравши свої речі. До розлучення він проживав разом з нею. Однак, на даний час вона не бажає його впускати до свого житла, оскільки вони розлучені, хоча з дітьми спілкуватися не забороняє. У квітні та у травні 2014 року відповідач намагався проникнути у квартиру через вікно, але вона його не впустила, так як він перебував у нетверезому стані. Просить задоволити позовні вимоги.
Представник позивачів – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги. Пояснила, що позивачі будь-яких перешкод у користування спірною квартирою відповідачу не чинили. У 2013 році, після розірвання шлюбу, відповідач покинув сім?ю та пішов проживати в інше житло. До суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою ОСОБА_5 не звертався. Жодних витрат по утриманні житла не несе. Тому просить задоволити позовні вимоги та визнати відповідача таким, що втратив право на користування спірною квартирою.
Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з?явились, попередньо подавши суду заяву з проханням слухати справу у їх відсутності. Позовні вимоги підтримують повністю.
Відповідач у судовому засідання позовні вимоги не визнав, подавши письмові заперечення на позов. Пояснив, що у спірній квартирі проживав з вересня 2004 року до січня 2014 року. Не проживав у ній у зв?язку із відрядженнями, оскільки працює в м.Києві. Він, протягом місяця, 21 день перебуває на роботі, і лише 8 – 9 днів на місяць - вдома. Оскільки позивачі згодом змінили замки у вхідних дверях, змушений був піти із вказаного житла, не маючи змоги туди потрапити. Із позовом про усунення перешкод в користуванні житлом до суду не звертався за браком часу. Повідомляв лише міліцію про те, що його не впускають у житло. Комунальні послуги не сплачує, оскільки не може туди потрапити. Аліменти платити не відмовляється. На даний час проживає у квартирі, яка належить чоловікові його рідної сестри. Його речі знаходяться у матері, так як позивач (колишня дружина) самостійно зібрала їх та віднесла його сестрі. Іншого житла у нього немає. Майно, яке знаходиться у спірній квартирі, придбане за його кошти. Вважає, що вони могли б проживати в одній квартирі, але позивачі його туди не впускають, попередньо змінивши замки. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача – ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог та пояснила, що відповідач ОСОБА_5 одружився з позивачкоюОСОБА_2 у 2004 році. Тоді ж і поселився проживати у спірну квартиру. Згодом, у 2006 році зареєструвався у ній. У липні 2013 року сторони розірвали шлюб. Однак, відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім?ї права користування займаним приміщенням. Відповідач особисто не забирав свої речі з квартири, їх склала його колишня дружина і віднесла сестрі. До житла його не впускають, у зв?язку з чим він неодноразово звертався в міліцію. Працює в м.Києві, де перебуває більшість часу. Акти про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації, складені представниками КП «ЖЕО» у 2014 році, не можуть слугувати доказами про те, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням, оскільки, на її думку, складені формально та підписані одними і тими ж сусідами. Вважає, що ОСОБА_5 не проживав у спірній квартирі з поважних причин, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, беручи до уваги вищенаведене, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається зі свідоцтва про право власності на квартиру серії САА №009778, позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_8 (згідно копії паспорта зареєстровано 11.02.2006 року шлюб з ОСОБА_9Ф.) та ОСОБА_10 є власниками квартири №68 на вул.Володимира Великого, 19, в м.Дрогобичі.
З копії паспорта ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що шлюб між відповідачем та ОСОБА_2 був укладений 18.09.2004 року, а 20.07.2006 року останній зареєструвався на АДРЕСА_1. Вказана реєстрація підтверджується також копією будинкової книги для прописки громадян, що проживають на ІНФОРМАЦІЯ_2, з якої, зокрема, вбачається, що ОСОБА_5 був прописаний на постійне місце проживання.
З копії рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 03.07.2013 року вбачається, що шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 розірвано; після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_10 визначено як ОСОБА_2.
З актів про відсутність (не проживання) особи за місцем реєстрації, складених 28.02.2014 року, 29.08.2014 року, 14.05.2014 року, 24.12.2014 року представниками КП «ЖЕО» Дрогобицької міської ради, вбачається, що відповідач ОСОБА_5 у квартирі №68 на вул.В.Великого, 19, в м.Дрогобичі не проживає, що (у всіх випадках) підтвердили сусіди ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13
Надаючи на підтвердження своїх вимог вищезазначені акти та посилаючись на положення ст.ст. 71, 72 ЖК України, позивачі просять визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, тобто, квартирою №68 на вул.В.Великого, 19 в м.Дрогобичі.
Відповідно до положень ст.ст. 71, 72 ЖК України, наймач або члени його сім?ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.
Однак, оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 є колишнім членом сім?ї власника – ОСОБА_2, а не наймача зазначеної вище квартири, то посилання у позові на ст. 71 ЖК України є помилковим. Питання про право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом регулюється ст. 405 ЦК України, якою встановлено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону; житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником; член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Всупереч вказаним положенням закону, позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали позов на підставі ст. 71 ЖК України.
Поряд з тим, позивачі у своєму позові також посилаються на вимоги ст.391 ЦК України.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У той же час, стаття 391 ЦК України не регулює визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
За змістом ст. 391 ЦК України позов про захист права власності подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Такий позов може бути поданий з іншими вимогами.
Відтак, позивачем, зокрема, обрано спосіб захисту права, який не відповідає обставинам справи.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз?яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з?ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо)суд може продовжити пропущений строк.
При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім?ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь-якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
У рішенні Конституційного суду України (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї”) від 03.06.1999 р. у справі №1-8/99 №5-рп/99, зазначено, що щодо поняття «член сім’ї» Конституційний Суд України виходить з об’єктивної відмінності його змісту від галузі законодавства, підкреслюючи при цьому, що навіть міжнародно-правовими актами не встановлено єдиних критеріїв чи поосібного переліку членів сім’ї.
Аналіз змісту норм галузевого законодавства, що регулює питання втрати права користування житловим приміщенням дозволяє віднести до членів сім’ї власника осіб, які проживають з власником і ведуть з ним спільне господарство; колишніх членів сім’ї власника, зокрема осіб, які проживають з власником, але з певного часу вже не є членами сім’ї; члени сім’ї колишнього власника, зокрема особи, які проживають у житлі, право власності на яке перейшло від громадянина, який зберігає сімейні стосунки з користувачами жилого приміщення, до інших осіб; колишніх членів сім’ї колишнього власника житлового приміщення.
Свідок ОСОБА_14 суду показав, що з відповідачем, який доводиться рідним братом його дружині, знайомий з 1985 року. ОСОБА_5, після того, як одружився, перейшов проживати до своєї дружини – ОСОБА_2 на вулицю ОСОБА_15. В останніх погіршились стосунки, позивачка не пускала відповідача додому, зачиняла двері, заборонила спілкуватись з дітьми. ОСОБА_2 зібрала особисті речі ОСОБА_5 (одяг, документи), принесла до них і віддала його дружині – сестрі відповідача. Останній працює в м.Києві і на даний час, коли приїжджає, проживає у своїх батьків, проте, більшість часу перебуває на роботі. Рідна сестра ОСОБА_2 – ОСОБА_4 виходила заміж і хотіла проживати окремо. Тоді вони домовились, що ОСОБА_5 докладе 5000 дол. США на придбання квартири сестрі позивачки, щоб залишитись проживати у спірній квартирі з ОСОБА_2 та дітьми. Однак, останні розлучились, а кошти відповідачу ніхто не повернув.
Свідок ОСОБА_16 суду показав, що з відповідачем знайомий з дитинства. Він неодноразово був у гостях в ОСОБА_5 з дружиною на вул.В.Великого. Йому відомо, що останній проживав там до розлучення. Пригадує, як відповідач приїхав з вахти (з Києва) додому і не потрапив у спірну квартиру, так як замки у вхідних дверях були поміняні. Також відомо, що колишня дружина забороняє відповідачу зустрічатися з дітьми та не бажає з ним проживати.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 працює у ремонтно-будівельному управлінні Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» з 01.03.2009 року (наказ №74-к від 27.02.2009 року) із підсумованим обліком робочого часу згідно графіку роботи. Адреса підприємства: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, 85, що підтверджується довідкою №4 від 26.01.2015 року.
З постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2014 року (ВП №45685650) вбачається, що державним виконавцем відділу ДВС Подільського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 аліментів на дитину в розмірі 33% зі всіх видів доходів, щомісячно.
З постанови державного виконавця відділу ДВС Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 05.12.2014 року про стягнення із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вбачається, що ОСОБА_5 отримує доходи в ДП «Регіональні електричні мережі», що знаходиться в м.Київ, Подільський район, вул.Фрунзе, 85; постановлено проводити стягнення з усіх видів заробітку, доходу, що належить до виплати боржнику ОСОБА_5
Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 дійсно не бажає, щоб відповідач ОСОБА_5 проживав у спірній квартирі, і не має наміру його туди впускати, що підтвердила особисто у своїх поясненнях. Крім цього, свідок ОСОБА_14 підтвердив той факт, що остання самостійно, без згоди відповідача, зібрала особисті речі останнього та винесла їх зі спірної квартири. Також позивач не заперечила щодо зміни замків у вхідних дверях житла, що не дає змоги потрапити туди відповідачу. Дане свідчить і про те, що між власниками та відповідачем не було жодної домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час його відсутності.
Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 понад один рік був відсутній у спірному житловому приміщенні – квартирі №68 на вул.В.Великого, 19, в м.Дрогобичі, яке належить на праві власності позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, однак, причини такої відсутності слід визнати поважними.
Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя ____________