Справа № 308/4052/15-ц

УХВАЛА

29.04.2015                                      м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області  Світлик О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання реконструкції нежитлових приміщень самочинним будівництвом, його знесення з покладенням обов’язку приведення спільного горища та даху в попередній стан, демонтаж металевих сходів та встановлених металевих рам під рекламні щити, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання реконструкції нежитлових приміщень самочинним будівництвом, його знесення з покладенням обов’язку приведення спільного горища та даху в попередній стан, демонтаж металевих сходів та встановлених металевих рам під рекламні щити, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.04.2015 року після надходження до суду інформації відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Закарпатській області про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відкрито провадження у справі за №308/4052/15-ц.

08 квітня 2015 року ОСОБА_1 до суду разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову від 07.04.2015р. При цьому, докази сплати судового збору за подання вказаної заяви, а саме, квитанцію №016164000 від 16.04.2015року, подано до суду 16 квітня 2015 року.

У прохальній частині заяви ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачам нерухоме майно, а саме, здійснену ними реконструкцію нежитлових приміщень під перукарню та надбудову мансардного поверху під стоматологічний кабінет по вул. Підгірній, 21 в м. Ужгороді та заборонити експлуатацію даного нерухомого майна.

Вказану заяву обґрунтовує пред’явленням позову до відповідачів про визнання будівництва самочинним, знесення самочинно забудованого нерухомого майна та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном; зазначивши, що у даному позові ставиться питання про знесення проведеної гр. ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 реконструкції нежитлових приміщень під перукарню та надбудову мансардного поверху під стоматологічний кабінет по вул. Підгірній, 21 в м. Ужгороді. На підтвердження обґрунтованості позовних вимог заявник також посилається на висновок експерта, у якому констатовано, що здійснене відповідачами будівництво несе реальну загрозу життю та здоров’ю людей і може призвести до руйнування належного позивачу нерухомого майна. З урахуванням такої загрози заявник вважає, що подальша експлуатація нерухомого майна, яке на думку позивача є самочинним, є недопустима, відтак, є підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони експлуатації такого об’єкта. Вказує, що можливість вирішення судом питання про забезпечення позову шляхом заборони на експлуатацію такого об’єкта нерухомості до вирішення справи по суті з урахуванням підстав позову за заявою позивача відповідно до п. 2 ч.1 ст.152 ЦПК, передбачена п. 29 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Також позивач заявив клопотання про накладення арешту на вказане нерухоме майно з метою недопущення його відчуження, оскільки таке може ускладнити вирішення даної справи, так як виникне необхідність встановлення нового власника, здійснення заміни відповідача, вчинення інших процесуальних дій, що призведе до затягування розгляду справи, яке, враховуючи небезпечність збудованого об’єкта, є недоцільним та неприпустимим. Застосування такого виду забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що йому стало відомо про намагання відповідача відчужити вищевказане нерухоме майно з метою уникнення від відповідальності за здійснене ним самочинне будівництво.

Вивчивши заяву з додатками та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим кодексом, заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Статтею 152 ЦПК України визначені види забезпечення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно може зникнути, зменшитись, погіршитись або може бути відчуженим.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв’язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 № 9 (з наступними змінами та доповненнями) роз’яснив, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, згідно з роз’ясненнями Верховного Суду України, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов’язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Як встановлено судом зі змісту заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачам нерухоме майно, а саме, здійснену ними реконструкцію нежитлових приміщень під перукарню та надбудову мансардного поверху під стоматологічний кабінет по вул. Підгірній, 21 в м. Ужгороді, необхідність застосування судом такого заходу мотивована тим, що його вжиття запобігатиме відчуженню цих приміщень на користь інших осіб, що забезпечить можливість своєчасного розгляду справи та попередження уникнення відповідачів від відповідальності за здійснене самочинне будівництво.

Разом з тим, ні заява про забезпечення позову, ні матеріали справи не містять жодних доказів того, що у випадку незастосування такого виду забезпечення позову упродовж розгляду справи по суті, існує вірогідність відчуження вищенаведених приміщень на користь третіх осіб, а саме посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення вказаної заяви.

Крім того, матеріали справи не містять жодного належного доказу, які б підтверджували, що нерухоме майно, яке є предметом позовних вимог, належить на праві власності саме відповідачам – фізичним особам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що також унеможливлює забезпечення позову як шляхом накладення арешту на майно, вказане у заяві про забезпечення позову, так і шляхом заборони його експлуатації. Водночас, у прохальній частині заяви про забезпечення позову взагалі не конкретизовано, експлуатацію якого саме нерухомого майна слід заборонити.

З матеріалів справи, а саме, позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 зазначив адресу: м. Ужгород, вул. Підгірна, 21, місцем здійснення підприємницької діяльності відповідачів, однак іншого підтвердження даної обставини, крім такого посилання, матеріали справи не містять.

Як було зазначено вище, за приписами, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9, при встановленні відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам, суду слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець, а відсутність доказів щодо належності спірного нерухомого майна відповідачам чи як фізичним особам, чи фізичним особам-підприємцям, не дає можливості суду виконати вищенаведені вимоги.

З урахуванням викладеного, заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони експлуатації нерухомого майна, є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 151-153, 293, 294, 296 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_4