ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.07.06 | Справа №8/292-06. |
За позовом Сумського транспортного прокурора в інтересах держави в особі
Сумського обласного відділення фонду України соціального
захисту інвалідів, м. Суми
до Сумського комунального підприємства «Аеропорт Суми»,м. Суми
про стягнення 5448 грн. 00 коп.
СУДДЯ КОСТЕНКО Л.А.
Представники сторін:
Від позивача Груздо Т.С. довіреність № 04-02/24 від 10.01.06 р.
Від відповідача Відменко В.Е. довіреність б/н від 31.12.2005 р.
За участю секретаря судового засідання Лєпкової О.О.
Відповідно до п. 3 Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1434 із змінами та доповненнями, Фонд соціального захисту інвалідів є державним органом, діє як орган державної влади у здійсненні ними владних управлінських функцій і, відповідно, як суб’єкти владних повноважень. Згідно до п. 4 ч. 1 ст.17 КАС України, спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства і належать до компетенції адміністративних судів.
Враховуючи викладене, дана справа підлягає розгляду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Суть спору: Позивач просить стягнути з відповідача 5448 грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих в кількості 1-го нествореного робочого місця для працевлаштування інвалідів в 2005 році згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. із змінами та доповненнями.
Відповідач подав відзив на позовну заяву № 34-265 від 06.06.06 р., в якому не визнає позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р., покладає на підприємства, установи, організації обов’язок створювати для інвалідів певні умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вказані посади, на яких може виконуватись праця інвалідів. Працевлаштування інвалідів віднесено до компетенції органів, зазначених в ст. 18 вищевказаного Закону, а саме: органів Міністерства праці та соціальної політики України, органів місцевого самоврядування, державної служби зайнятості, громадських організацій інвалідів.
Позивач в судове засідання подав заперечення № 04-250/804 від 03.07.2006 р. на відзив на позов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив:
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. із змінами та доповненнями, для підприємств (обєднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.
Статею 20 Закону встановлено обов’язок підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, а якщо працює від 8 до 15 осіб – в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі.
Згідно звіту про зайнятість інвалідів за 2005 році, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2005 році склала 75 чоловік, встановлено норматив створення робочих місць для працевлаштування 3 інвалідів, фактично у 2005р. згідно даних відповідачем звітів підприємством відповідача створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів.
Разом з тим, суд вважає, що вимоги позивача не можуть бути задоволені із наступних підстав.
Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України на підприємство з правом найму робочої сили покладається забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Судом встановлено, що відповідачем, відповідно до встановленого на 2005 рік нормативу, не було створено одного робочого місця для працевлаштування інвалідів.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач повідомив 14.07.2005 р. Сумський міський центр зайнятості, про створення у 2005 році робочих місць для працевлаштування інвалідів, та прохання направляти на підприємство інвалідів для працевлаштування.
Крім того, відповідач подав суду копію звіту форми 3-ПН, який надавав центру зайнятості.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ :
1. В позові – відмовити.
2. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ Л.А. КОСТЕНКО
Повний текст постанови підписано 18.07.2006 року.