ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.15р. Справа № 904/1925/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (м. Рівне)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 151 488 грн.52 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки товарів № 3 від 10.01.2012 у загальному розмірі 151 488 грн. 52 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 140 602 грн. 80 коп. - основний борг;

- 9 906 грн. 62 коп. - інфляційні втрати;

- 979 грн. 10 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки товарів № 3 від 10.01.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений у період з 19.11.2014 по 23.12.2014 товар (продукти харчування), наявністю боргу у сумі 140 602 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 19.11.2014 по 25.02.2015 у сумі 979 грн. 10 коп. та інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по січень 2015 року у сумі 9 906 грн. 62 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.04.2015.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 14.04.2015 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, крім того, витребуваних ухвалою суду від 12.03.2015 документів не надали.

При цьому, про день, час та місце розгляду справи позивач та відповідач були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про отримання ухвали суду 19.03.2015 - позивачем, та 17.03.2015 - відповідачем.

Так, ухвалою суду від 14.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.04.2015, у зв'язку із необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки відповідача до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 27.04.2015 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача за наявними та додатково доданими документами. Крім того, позивачем надані додаткові пояснення щодо строку оплати, з огляду на положення пункту 2.10. договору. Крім того, позивач визнає, що у розрахунках інфляційних втрат та 3% річних, доданих до позовної заяви, допустив помилку у визначенні дня, з якого починається прострочення, а отже позивачем було надано уточнений розрахунок та визначено, що обґрунтованими є: інфляційні втрати в сумі 8 856 грн. 54 коп. та 3% річних в сумі 575 грн. 59 коп. При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, а отже суд розглядає справу, виходячи із позовних вимог, що заявлені при поданні позовної заяви до суду.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.02.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27 (а.с.41-42), на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2015 та від 14.04.2015 були отримана відповідачем 17.03.2015 та 17.04.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994524330091 (4903805941116) та поштовим повідомленням № 4994525132013 (4903806012593), відповідно, які повернулися до господарського суду з відповідними відмітками про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 12.03.2015 та від 14.04.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 12.03.2015 та від 14.04.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.02.2015, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за наявними у справі матеріалами без участі його представника.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки товарів № 3 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник передає, а покупець приймає й оплачує на умовах і в порядку, визначеному договором, продукти харчування, що поставляються (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у накладних, що свідчать про прийом-передачу товару від постачальника до покупця, і які є невід ємною частиною договору. Постачальник передає покупцю товар на умові, що він є ексклюзивним дистриб'ютором на території м. Донецька і Донецької області, м. Луганська та Луганської області, в мережі супермаркетів "Амстор" на території всієї України (пункти 1.1. та 1.2. договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 10.01.2012).

Постачання товару здійснюється на умовах DDР склад покупця (м. Донецьк, вул. Рогачевська, 1в або м. Запоріжжя, вул. Базова, 1 або м. Маріуполь, вул. Купріна, 2) у редакції Інкотермс-2010. Точна адреса доставки товару зазначається покупцем у відповідному замовленні (пункт 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 3 від 10.07.2014 до договору).

У пункті 10.1. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 10.01.2012) сторони узгодили, що договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати договір, твін вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

При цьому, додатковою угодою від 10.12.2013 року сторони дійшли згоди викласти пункт 10.1. в новій редакції, а саме:

-"10.1. Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2014 року".

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.7. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 10.01.2012) сторони погодили, що постачання товару постачальником покупцю проводиться окремими партіями на підставі замовлення покупця у терміни, зазначені в замовленні, але не пізніше, ніж за 5 календарних днів з моменту отримання замовлення.

Право власності на товар, а з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару від постачальника до покупця, про що свідчать підписані уповноваженими представниками сторін відповідні накладні (пункт 2.3. договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 10.01.2012).

Так, позивач посилається на те, що між сторонами існують тривалі відносини з постачання товарів згідно договору поставки товарів № 3 від 10.01.2012, але починаючи з листопада 2014 року відповідачем стали порушуватись строки оплати отриманого від відповідача товару.

Так, позивач на виконання умов договору у період з 19.11.2014 по 23.12.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 146 743 грн. 01 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № ПМ-008850 від 19.11.2014 на суму 7 342 грн. 41 коп. (а.с.11);

- № ПМ-008851 від 19.11.2014 на суму 12 013 грн. 10 коп. (а.с.12);

- № ПМ-009035 від 25.11.2014 на суму 11 374 грн. 98 коп. (а.с.13);

- № ПМ-009037 від 25.11.2014 на суму 10 023 грн. 12 коп. (а.с.14);

- № ПМ-009245 від 02.12.2014 на суму 23 468 грн. 97 коп. (а.с.15);

- № ПМ-009250 від 02.12.2014 на суму 6 621 грн. 21 коп. (а.с.16);

- № ПМ-009536 від 10.12.2014 на суму 16 028 грн. 40 коп. (а.с.17);

- № ПМ-009537 від 10.12.2014 на суму 7 409 грн. 41 коп. (а.с.18);

- № ПМ-009728 від 16.12.2014 на суму 10 814 грн. 01 коп. (а.с.19);

- № ПМ-009730 від 16.12.2014 на суму 14 913 грн. 20 коп. (а.с.20);

- № ПМ-009963 від 23.12.2014 на суму 19 112 грн. 82 коп. (а.с.21);

- № ПМ-009966 від 23.12.2014 на суму 7 621 грн. 38 коп. (а.с.22).

При цьому, в порушення умов договору, отриманий товар відповідачем оплачений у повному обсязі не був.

Так, позивач звертався до відповідача з вимогою від 21.02.2015 № 27 щодо погашення заборгованості в сумі 141 723 грн. 77 коп.

При цьому, як зазначає позивач, в подальшому між сторонами відбувся залік вимог, внаслідок чого, сума заборгованості зменшилась до 140 602 грн. 80 коп., яка залишилась не оплаченою, що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 4.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей від 10.01.2012) сторони узгодили, що покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар, у платіжні (банківські) дні покупця (по вівторках та/або четвергах), які настануть після спливу 30 календарних днів з моменту отримання товару. При цьому, якщо вівторок та/або четвер припадає на неробочий (небанківський) день, платіж переноситься на вівторок та/або четвер, що є найближчим робочим (банківським) днем.

В порушення умов пункту 4.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей від 10.01.2012) відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 140 602 грн. 80 коп.

При цьому, судом ухвалою суду витребувались у позивача докази часткової оплати в сумі 6 140 грн. 21 коп. На виконання вказаних вимог, позивач надав додаткові пояснення, а також довідку, підписану головним бухгалтером та директором підприємства позивача, що у банківській виписці проплати, які здійснювались в період з листопада по грудень 2014 року не є оплатою за поставлений товар, згідно спірних накладних, а були оплатою в рахунок погашення попереднього боргу відповідача перед позивачем. Крім того, у довідці зазначено, що в результаті проведення перезаліку зустрічних вимог між сторонами сума заборгованості по вище зазначеним накладним зменшилась на 6 140 грн. 21 коп. і станом на 25.02.2015 борг відповідача перед позивачем складає 140 602 грн. 80 коп.

Так, господарський суд виходить із того, що інших доказів щодо суми оплати за спірними накладними до матеріалів справи не додано, а отже суд приймає до уваги довідку, що підписана головним бухгалтером та директором підприємства позивача.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 140 602 грн. 80 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом також враховано, що у пункті 2.10. договору визначено зобов'язання постачальника надати разом з кожною партією товару наступні документи:

- товарну (товаро-транспорту накладну);

- податкову накладну;

- у разі повернення товару - корегувальну накладну;

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво;

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання або для імпортного товару повідомлення (лист) про митну вартість товару з урахуванням транспортних витрат;

- на товари, які підлягають сертифікації, постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності;

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

Якщо визначені документи не будуть надані разом з товаром, або будуть надані в неналежному вигляді, то покупець має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

З приводу зобов'язання, визначеного у вказаному пункті договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.10. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору поставки товарів № 3 від 10.01.2012;

- доказів повного повернення отриманого за період з 19.11.2014 по 23.12.2014 товару на загальну суму 146 743 грн. 01 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, відповідач у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.

Крім того, ненадання зазначеного відповідачем пакету документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 4.3. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 140 602 грн. 80 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за отриманий товар у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 9 906 грн. 62 коп. та 3% річних в сумі 979 грн. 10 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку. Пізніше, позивачем долучені до справи уточнені розрахунки, але, як було зазначено в описовій частині рішення, суд розглядає справу, виходячи із позовних вимог, які заявлені у позовній заяві.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок є необґрунтованим та таким, що не може прийматися до уваги, оскільки в ньому невірно визначено період нарахування інфляційних втрат.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та суми заборгованості станом на кожний окремий місяць нарахування за кожною накладною окремо, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № ПМ-008850 від 19.11.2014 на суму 7 342 грн. 41 коп., строк оплати - 23.12.2014, інфляційні втрати - 628 грн. 83 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-008851 від 19.11.2014 на суму 12 013 грн. 10 коп., строк оплати - 23.12.2014, інфляційні втрати - 1 028 грн. 84 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009035 від 25.11.2014 на суму 11 374 грн. 98 коп., строк оплати - 25.12.2014, інфляційні втрати - 974 грн. 19 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009037 від 25.11.2014 на суму 10 023 грн. 12 коп., строк оплати - 25.12.2014, інфляційні втрати - 858 грн. 41 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009245 від 02.12.2014 на суму 23 468 грн. 97 коп., строк оплати - 06.01.2015, інфляційні втрати - 1 243 грн. 86 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009250 від 02.12.2014 на суму 6 621 грн. 21 строк оплати - 06.01.2015, інфляційні втрати - 350 грн. 92 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009536 від 10.12.2014 на суму 16 028 грн. 40 коп., строк оплати - 13.01.2015, інфляційні втрати - 849 грн. 51 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009537 від 10.12.2014 на суму 7 409 грн. 41 коп., строк оплати - 13.01.2015, інфляційні втрати - 392 грн. 70 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009728 від 16.12.2014 на суму 10 814 грн. 01 коп., строк оплати - 15.01.2015, інфляційні втрати - 573 грн. 14 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009730 від 16.12.2014 на суму 14 913 грн. 20 коп., строк оплати - 15.01.2015, інфляційні втрати - 790 грн. 40 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009963 від 23.12.2014 на суму 19 112 грн. 82 коп., строк оплати - 22.01.2015, інфляційні втрати - 1 012 грн. 98 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009966 від 23.12.2014 на суму 7 621 грн. 38 коп., строк оплати - 22.01.2015, інфляційні втрати - 403 грн. 93 коп., а всього 9 107 грн. 71 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 9 107 грн. 71 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 979 грн. 10 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок 3% річних не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому, як і в розрахунку інфляційних втрат, невірно визначені періоди прострочення.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, суми заборгованості станом на кожний окремий місяць нарахування за кожною накладною окремо, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № ПМ-008850 від 19.11.2014 на суму 7 342 грн. 41 коп., строк оплати - 23.12.2014, період прострочення з 24.12.2014 по 25.02.2015, 3% річних складають 38 грн. 62 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-008851 від 19.11.2014 на суму 12 013 грн. 10 коп., строк оплати - 23.12.2014, період прострочення з 24.12.2014 по 25.02.2015, 3% річних складають 63 грн. 19 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009035 від 25.11.2014 на суму 11 374 грн. 98 коп., строк оплати - 25.12.2014, період прострочення з 26.12.2014 по 25.02.2015, 3% річних складають 57 грн. 97 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009037 від 25.11.2014 на суму 10 023 грн. 12 коп., строк оплати - 25.12.2014, період прострочення з 26.12.2014 по 25.02.2015, 3% річних складають 51 грн. 08 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009245 від 02.12.2014 на суму 23 468 грн. 97 коп., строк оплати - 06.01.2015, період прострочення з 07.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 96 грн. 45 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009250 від 02.12.2014 на суму 6 621 грн. 21 строк оплати - 06.01.2015, період прострочення з 07.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 27 грн. 21 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009536 від 10.12.2014 на суму 16 028 грн. 40 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 56 грн. 65 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009537 від 10.12.2014 на суму 7 409 грн. 41 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 26 грн. 19 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009728 від 16.12.2014 на суму 10 814 грн. 01 коп., строк оплати - 15.01.2015, період прострочення з 16.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 36 грн. 44 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009730 від 16.12.2014 на суму 14 913 грн. 20 коп., строк оплати - 15.01.2015, період прострочення з 16.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 50 грн. 26 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009963 від 23.12.2014 на суму 19 112 грн. 82 коп., строк оплати - 22.01.2015, період прострочення з 23.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 53 грн. 41 коп.;

- за видатковою накладною № ПМ-009966 від 23.12.2014 на суму 7 621 грн. 38 коп., строк оплати - 22.01.2015, період прострочення з 23.01.2015 по 25.02.2015, 3% річних складають 21 грн. 30 коп., а всього 578 грн. 77 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 578 грн. 77 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27; ідентифікаційний код 37133981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" (33024, м. Рівне, вул. Млинівська, 23; ідентифікаційний код 37796780) - 140 602 грн. 80 коп. - основного боргу, 9 107 грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 578 грн. 77 коп. - 3% річних, 3 005 грн. 79 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко