ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2015 р. Справа № 902/330/15

Господарський суд Вінницької області у складі Стефанів Т.В. ,

при секретарі судового засідання Снігур О.О.,

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі", 21027, м. Вінниця, вул. Космонавтів, 49

до:Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Філія АТ "Укрексімбанк" в м. Вінниці, м. Вінниця, вул. Козицького, 51, корп. 1

про визнання кредитного договору № 7413К10 від 25.12.2013 р. недійсним

за участю:

позивача : не з`явився

відповідача : ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", Бажуков А.К., довіреність № 010-01 від 14.05.2013 року;

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпарі" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання недійсним Кредитного договору №7413К10 від 25.12.2013р.

Позов мотивований наступним:

Оспорюваний кредитний договір передбачає механізм нарахування процентів, який не відповідає вимогам законодавства. Кредитним договором передбачено сплату комісії за управління кредитною лінією, що є прихованою платою за користування кредитними коштами, що порушує права позичальника та не відповідає положенням Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Також передбачена пеня за невиконання позичальником грошових зобов'язань в розмірі, який є більшим, ніж передбачений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», що порушує права позичальника. Кредитним договором передбачений збільшений строк позовної давності щодо вимог банку до позичальника стосовно сплати кредиту, процентів, комісії та штрафних санкцій. Проте, не передбачено збільшення строків позовної давності щодо захисту прав позичальника, які можуть бути порушені невиконанням банком своїх зобов'язань за кредитним договором. Це створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, порушуючи принцип рівності сторін договору.

З наведених підстав позивач просить визнати кредитний договір недійсним.

Позивач повноважного представника в судове засідання 29.04.2015 р. не направив. 29.04.2015 р. до через канцелярію суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв'язку з тим, що повноважний представник позивача 29.04.2015р. приймає участь в судовому засіданні в Вінницького апеляційного адміністративного суду по справі № 802/4043/14-а. Вказана заява судом відхиляється, оскільки, згідно ст. 28 ГПК України представниками сторін можуть бути керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, також представниками юридичних осіб можуть бути інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Суд не зобов'язував ухвалою явку в судове засідання конкретного представника, посадову особу відповідача, не вказував їх прізвище. Окрім того, позивачу було надано достатньо часу для виконання вимог ухвали суду від 07.04.2015р.

З огляду на подані в справу докази, суд приходить до висновку про те, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору у його відсутність. Спір відповідно положень ст. 75 ГПК України підлягає вирішенню за наявними в справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (лист № 074-09/320 від 07.04.2015 р.) проти позову заперечив, посилаючись на те, що ТОВ «Альпарі» вже подавався аналогічний позов про визнання недійсною Генеральної угоди №7407И4 від 27.08.2007 р., додатком та невід'ємною частиною якої є оспорюваний кредитний договір (справа №902/435/14).

Відповідач зазначив також, що доводи, які наводило ТОВ «Альпарі» по справі №902/435/14, є практично ідентичними тим, що використовуються позивачем по даній справі, та ґрунтувались на критичному аналізі як положень генеральної угоди, так і кредитного договору. Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.06.2014 року ТОВ «Альпарі» було відмовлено в задоволенні позову щодо визнання недійсною Генеральної угоди. За результатом перегляду даного рішення в порядку апеляційному та касаційному - воно було залишене без змін, як законне та обґрунтоване. Отже, в судовому порядку було встановлено, що умови Генеральної угоди, невід'ємною частиною якої є Кредитний договір, відповідають вимогам законодавства України. З огляду на положення ч.2 ст.35 ГПК України, вважає, що судові рішення по справі №902/435/14 мають преюдиціальне значення для встановлення обставин по даній справі.

Щодо ствердження ТОВ «Альпарі» про те, що кредитний договір передбачає порядок нарахування процентів, який не відповідає вимогам законодавства, відповідач зазначає, що згідно п.1.16 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління НБУ №255 від 18.06.2003р. - умови нарахування та сплати доходів і витрат (дата нарахування, термін сплати за обумовлений період, метод визначення умовної кількості днів, період розрахунку, тощо), а також неустойки в разі порушення боржником зобов'язання визначаються договором між банком і контрагентом згідно з вимогами законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п.1.18 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, окрім іншого, для обрахування процентних доходів і витрат може бути застосований метод «факт/360», який передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів.

Щодо ствердження позивача про неправомірність включення до умов договору зобов'язання щодо сплати комісії за управління кредитною лінією, що порушує права позичальника та суперечить положенням Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» відповідач зазначає, що відповідно до п.2.4 а) Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 255 - комісійними доходами і витратами є операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Окрім іншого, до складу комісійних доходів входять комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту. Ці комісії визнаються в складі первісної вартості фінансового інструменту і впливають на визначення сум дисконту та премії за цим фінансовим інструментом. До них належать, зокрема, комісії за ініціювання кредиту, за зобов'язання з кредитування, за обслуговування кредитної заборгованості тощо. Отже, діючим законодавством чітко передбачено можливість встановлення в кредитному договорі зобов'язання щодо сплати на користь банку комісій, які є невід'ємною частиною доходу фінансового інструменту (операції з кредитування), зокрема комісії за управління кредитною лінією.

Щодо ствердження позивача про невідповідність законодавству положень кредитного договору щодо розміру та порядку нарахування пені за несвоєчасне виконання (невиконання) позичальником умов кредитного договору відповідач зазначив, що відповідно до п.1.18 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат, банків України, затверджених Постановою Правління НБУ №255 від 18.06.2003р., - окрім іншого, для обрахування процентних доходів і витрат може бути застосований метод «факт/360», який передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів.

Згідно п.1.16 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України - умови нарахування та сплати доходів і витрат (дата нарахування, термін сплати за обумовлений період, метод визначення умовної кількості днів, період розрахунку, тощо), а також неустойки в разі порушення боржником зобов'язання визначаються договором між банком і контрагентом згідно з вимогами законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Щодо ствердження ТОВ «Альпарі» про невідповідність вимогам закону положень Кредитного договору щодо збільшення строку позовної давності щодо вимог банку до позичальника стосовно сплати кредиту, процентів, комісії та штрафних санкцій відповідач проти цього заперечив, пославшись на те, що згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України - позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

З кредитного договору випливає грошове зобов'язання позичальника погасити кредит, а також сплатити проценти за користування кредитними коштами, комісії та інші платежі, передбачені договором, Сторонами при укладенні кредитного договору була досягнута домовленість щодо збільшення строків позовної давності до 10 років по всім грошовим зобов'язанням позичальника.

При укладенні кредитного договору та визначенні діючої на сьогодні редакції п. 14.6.1 договору, сторонами була досягнута певна домовленість, що стало результатом реалізації принципу свободи договору, закріпленого в ст. 3, 627 ЦК України.

З наведених підстав відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Судове засідання здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 29.04.2015 року відповідачем надано додаткові письмові пояснення (лист №074-09/422 від 28.04.2016 року), в якому також просить відмовити позивачу в задоволенні позову.

29.04.2015р. до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи № 902/330/15 колегією суддів у складі трьох суддів. Дане клопотання судом відхиляється, оскільки суд не вбачає особливої складності у розгляді даної справи і розглядає її в одноособовому складі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.

27.08.2007 р. Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (в договорі "Банк") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпарі" (в договорі "Позичальник 1"), Товариство з обмеженою відповідальністю „Версія" (в договорі "Позичальник 2"), Товариство з обмеженою відповідальністю „Альпарі-Кельце-Інвест" (в договорі "Позичальник 3"), Товариство з обмеженою відповідальністю „Атекс-Поділля" (в договорі "Позичальник 4"), Товариство з обмеженою відповідальністю „Веал-Поділля" (в договорі "Позичальник 5"), Товариство з обмеженою відповідальністю - фірмою „Будинок торгівлі" (в договорі "Позичальник 6"), Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство по виробництву, заготівлі, зберіганню та реалізації сільськогосподарської продукції „Вінницяплодоовочпостач" (в договорі "Позичальник 7") уклали Генеральну угоду № 7407N4 (далі "Генеральна угода").

Відповідно до п. 4.1. Генеральної угоди Банк проводить Кредитні операції в межах лімітів, визначених п.4.5 Генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов Кредитного договору, укладеного в рамках цієї Генеральної угоди.

Відповідно до п. 4.2 Генеральної угоди Кредитний договір укладається Сторонами за умови позитивного рішення Банку відповідно до конкретних потреб Позичальника у фінансуванні та інших домовленостей між Сторонами і повинен визначати валюту та суму Кредиту чи ліміт кредитної лінії, термін користування кредитними коштами, розмір процентів за користування Кредитом та плат за Кредитним договором, рахунки для обслуговування Кредиту, Графік надання і погашення Кредиту та інші умови.

Відповідно до п. 4.5 Генеральної угоди Банк встановлює Позичальникові такі ліміти:

Загальний Ліміт заборгованості за Генеральною угодою: загальний розмір заборгованості Позичальника за Кредитом за цією Генеральною угодою не може перевищувати еквівалент 40 000 000,00 (сорок мільйонів) гривень.

Сторони домовились, що Загальний ліміт заборгованості за Генеральною угодою поширюється на Кредитні договори, укладені до моменту набуття чинності цією Генеральною угодою, та є такими, що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди і є відповідними додатками до цієї Генеральної угоди згідно з Додатком до цієї Генеральної угоди, а також на всі Кредитні договори, які будуть укладені в рамках цієї Генеральної угоди протягом її дії.

Ліміт заборгованості за Кредитним договором встановлюється в порядку та на умовах, визначених у Кредитному договорі, укладеному Банком з Позичальником, який є невід'ємною частиною Генеральної угоди.

Загальна сума всіх чинних Лімітів заборгованості за Кредитними договорами в будь-який момент дії цієї Генеральної угоди не може перевищувати суми Загального ліміту заборгованості за Генеральною угодою.

Відповідно до п. 5.2.6 Генеральної угоди Позичальник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі погашати Банку заборгованість за Кредитом, сплачувати проценти за користування Кредитом та інші платежі за Кредитним договором.

Відповідно до п. 5.3.3 Генеральної угоди Банк має право достроково розірвати цю Генеральну угоду та вимагати обов'язкового дострокового погашення Кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цією Генеральною угодою та Кредитним договором, якщо виникла і триває Подія невиконання зобов'язань (Стаття 7 цієї Генеральної угоди).

Відповідно до п. 6.2.1 Генеральної угоди Позичальник зобов'язаний погасити основний борг по Кредиту та інші платежі згідно з умовами Кредитного договору. Строки, передбачені Кредитним договором, є обов'язковими для Позичальника.

Відповідно до п. 6.9.1 Генеральної угоди Позичальник повинен надати Банкові забезпечення виконання зобов'язань за Генеральною угодою в розмірі не менше 150% від суми кредиту, що надається в межах Загального ліміту заборгованості за Генеральною угодою. Забезпечення в такому розмірі повинно підтримуватись протягом усього строку чинності Генеральної угоди.

Відповідно до п. 6.9.2 Генеральної угоди забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника перед Банком за Генеральною угодою та Кредитним договором є іпотечні договори та договори застави, які укладаються між Позичальником та Банком та/або між Поручителем та Банком, а також інші прийняті для Банку форми забезпечення.

Відповідно до п.6.9.3 Генеральної угоди Позичальник несе повну відповідальність за невиконання зобов'язань за Генеральною угодою перед Банком усім належним йому майном, у т.ч. коштами, на яке може бути звернено стягнення в порядку, передбаченому діючим законодавством України.

Відповідно до п.7.1, 7.2 Генеральної угоди Позичальник зобов'язаний здійснити дострокове погашення заборгованості в повному обсязі протягом 20 банківських днів з моменту отримання відповідної письмової вимоги (повідомлення) банку у випадку, якщо:

- Позичальник не сплатив Банку у строк, визначений Кредитним договором, будь-яку суму, належну до сплати;

- не виконано умови Гарантійних документів щодо страхування майна, наданого в заставу/іпотеку Банку;

- погіршення фінансового стану Позичальника, що з точки зору Банку не сприятиме спроможності Позичальника виконати будь-яке із визначених положеннями Генеральної угоди зобов'язань.

Відповідно до п. 8.1 Генеральної угоди у разі порушення строків сплати основного боргу по Кредиту, процентів за користування Кредитом та інших грошових зобов'язань за цією Генеральною угодою Позичальник сплачує Банкові пеню. Пеня нараховується на суму несвоєчасно сплачених грошових зобов'язань із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості до дати повного погашення такої заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді, за який нараховувалася пеня, якщо інше не передбачене Кредитним договором, та інші штрафні санкції, передбачені чинним законодавством та Кредитним договором.

25.12.2013 р. в рамках Генеральної угоди Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (в договорі "Банк") та Товариство з обмеженою відповідальністю „Альпарі" (в договорі "Позичальник") уклали Кредитний договір №7413К10 (далі "Кредитний договір").

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором.

Відповідно до п. 2.2 Кредитного договору кредит надається Позичальнику шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п. 2.3.1 Кредитного договору ліміт кредитної лінії 41842000 грн.

Відповідно до п. 2.3.2 Кредитного договору спільний ліміт заборгованості 41842000 грн.

Відповідно до п. 2.4 Кредитного договору кінцевий термін погашення кредиту 24.12.2014р.

Відповідно до п. 3.1.2 Кредитного договору розмір процентної ставки за кредитом 19,5% річних в т. р.:

10% річних нараховується та сплачується щомісячно;

9,5% річних нараховується щомісячно та сплачується в кінці строку дії кредитного договору.

Відповідно до п. 3.1.4 Кредитного договору проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок основного боргу на кінець календарного дня за кожний день користування кредитом на основі банківського року.

Відповідно до ст. 1 Кредитного договору банківський рік - період часу тривалістю 360 днів. Цей період застосовується для розрахунку/нарахування процентів за кредитом, пені за цим договором.

Відповідно до п. 3.2.1 Кредитного договору Позичальник сплачує комісію за управління кредитною лінією. Розмір ставки комісії за управління складає 0,036 (нуль цілих тридцять шість тисячних) % від Ліміту заборгованості, зазначеного у Графіку зміни Ліміту заборгованості.

Згідно п.3.2.2.3 Кредитного договору комісія за управління нараховується починаючи з дати набуття чинності цим Договором відповідно до підпункту 14.1.1 цього Договору і закінчуючи датою повного виконання зобов'язань з погашення Кредиту (включно), але не більше 90 днів з дати повного погашення Кредиту, визначеної згідно з пунктом 6.4 цього Договору.

Відповідно до п. 4.2.1.1 Кредитного договору - у разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених підпунктом 9.2.23 цього Договору, розмір ставки комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.2.1 цього Договору, збільшується на 0,04 процентних пункти за кожне таке порушення, на період, починаючи з першого дня другого місяця кварталу, наступного за кварталом, у якому Позичальником порушені зобов'язання, визначені підпунктом 9.2.23 цього Договору, та закінчуючи останнім днем першого місяця (включно) кварталу, наступного за кварталом, в якому Позичальником виконано зазначені зобов'язання. Ненадання Позичальником до Банку довідки про заборгованість Позичальника за Кредитними операціями, довідки про обсяги грошових надходжень у строки, зазначені у підпункті 9.2.27 цього Договору, вважається невиконанням зобов'язань, визначених підпунктом 9.2.23 цього Договору. При цьому, у разі якщо на підставі довідки про обсяги грошових надходжень, яку надано після закінчення строку, зазначеного у підпункті 9.2.27 цього Договору, підтверджено виконання вимог підпункту 9.2.23 цього Договору, період, за який застосовується збільшений розмір ставки комісії за управління відповідно до попереднього абзацу цього підпункту Договору, закінчується останнім днем місяця (включно), у якому Позичальником надано відповідну довідку до Банку.

Згідно п. 4.2.1.3 Кредитного договору - у разі порушення Позичальником умов Договору, визначених підпунктом 9.2.30 цього Договору, щодо підтримання Оборотності Кредиту на певному рівні, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.2.1 цього Договору, збільшується на 0,04 процентних пункти починаючи з першого дня місяця, наступного за періодом, у якому Позичальником порушені відповідні зобов'язання, та закінчуючи останнім днем місяця (включно), в якому Позичальником виконано зазначені зобов'язання.

Відповідно до п.6.8 Кредитного договору сплата комісії за управління (крім комісії за управління за останній період сплати такої комісії) має здійснюватись Позичальником з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число). Протягом цього періоду сплачується комісія за управління за попередній місяць.

Відповідно до п.9.2.7 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості в повному обсязі (кредит, проценти, комісії та інші платежі за договором) протягом 10 банківських днів з дня відправлення Банком Позичальнику повідомлення про необхідність такого погашення, якщо:

- не виконано умови Гарантійних документів, у т.ч. щодо страхування майна, наданого в заставу/іпотеку Банку (п.9.2.7.3, п.5.10.7 Кредитного договору);

- порушено питання про розірвання, визнання недійсними (неукладеними), нікчемними тощо Кредитного договору та/або Гарантійних документів, та/або Генеральної угоди (п.9.2.7.3, п.5.10.15 Кредитного договору);

- у Позичальника та/або Поручителя виникла прострочена заборгованість перед Банком за будь-яким договором , укладеним ним із Банком (п.9.2.7.3, п.5.10.2 Кредитного договору).

Згідно п. 14.6.4 Кредитного договору у разі наявності розбіжностей в ідентичних зобов'язаннях, встановлених як умовами Кредитного договору, так і умовами Генеральної кредитної угоди, положення Кредитного договору мають перевагу.

З урахуванням встановлених обставин справи суд прийшов до наступних висновків.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. При цьому, має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи інтерес потребує захисту. Лише в результаті розгляду спору виявляється чи доведене таке порушення і за відсутності порушення суд повинен відмовити у позові.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову. Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту.

Розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

Так, стаття 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з частиною 1 ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено статтею 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспрюваний у даній справі кредитний договір укладений за наявності дійсного волевиявлення сторін, оскільки позивач не був позбавлений можливості висувати певні умови при його погодженні та підписанні і відповідає вимогам діючого на момент її укладення законодавства України.

При цьому судом враховано приписи п. 2 постанови від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України звертає увагу на необхідність враховування, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Отже, позивач звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним кредитний договір від 25.12.2013 року зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

При цьому, пред'явлення позову про визнання недійсним правочину не є універсальним способом захисту прав, а застосовується з метою припинення для сторін правочину встановлених у ньому зобов'язань, проведення реституції сторін правочину, або відшкодування шкоди, заподіяної сторонам недійсного правочину.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України, є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Судом встановлено, що позивачем не доведено суду наявності правових підстав для визнання недійсною угоду, а також не надано суду належних доказів в підтвердження факту невідповідності вимогам ст.215 Цивільного кодексу України зазначеного договору.

Відповідних доказів не було надано позивачем також і під час розгляду справи.

Слід також зазначити, що позивачем також не було надано суду належних доказів на підтвердження того, що укладення зазначеного вище договору порушило права та інтереси позивача.

Таким чином суд приходить до висновку, що наведені позивачем доводи щодо визнання недійсним оспорюваного договору не знайшли свого відображення в матеріалах справи, наявність всіх обов'язкових ознак для визнання договору недійсним позивач не довів, інших доводів, що договір суперечить чинному законодавству суду також не надано, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, 29.04.2015 року на розгляд суду надійшла заява (лист № 074-09/423 від 29.04.2014 року) Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" філія АТ "Укрексімбанк" в м. Вінниці про накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, іпотека та застава якого є забезпеченням виконання умов Генеральної угоди №7407N4 від 27.08.2007 року, керуючись ст.1057-1 Цивільного кодексу України, у випадку задоволення позовних вимог, а саме:

- нежитлові будівлі та споруди загальною площею 41477,3 кв.м., розташовані за адресою: Вінницька область, Вінницький район, село Вінницькі Хутори, Немирівське шосе, б.103, та земельна ділянка загальною площею 27,0820 га, кадастровий номер 0520681000:01:006:0140, розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький район, територія Вінницько-Хутірської сільської ради, Немирівське шосе, 103 (власник та іпотекодавець: ПАТ „Вінницяплодоовочпостач", підстава: іпотечний договір №7412Z4, посвідчений приватним нотаріусом ВРНО Дробахою В. О. 23.08.2012 року за р. н. 1083);

- земельна ділянка загальною площею 0,6120 га, кадастровий номер 0510136600:02:066:0022 за адресою: м.Вінниця, просп. Космонавтів, 49 та розташовані на ній будівлі та споруди (майновий комплекс з прибудовою): літ.А, літ.АІ, літ.А2, літ.АЗ (власник та іпотекодавець: ТОВ „Альпарі- Кельце-Інвест", підстава: іпотечний договір №7412Z1, посвідчений приватним нотаріусом ВМНО Курбатовою С.П. 28.02.2012року зар.н.414).

- товари в обороті балансовою вартістю 21 100 тис. грн. (без ПДВ): електротовари вітчизняного та імпортного виробництва в асортименті: пилососи; радіатори електричні, радіатори масляні, плити (електричні та газ-електро), соковижималки електричні, м'ясорубки; пральні машини, телевізори, програвачі, холодильники, морозильні камери, тепловентилятори, праски, мікрохвильові печі, водонагрівачі, блендери, бритви електричні, духовки, хлібниці, телефони, тостери, чайники електричні; газові прилади вітчизняного та імпортного виробництва в асортименті: нагрівані, плити, конвектори, котли; посуд, господарчі товари асортименті (власник та іпотекодавець: ТОВ „Альпарі", підстава: договір застави №7408Z29, посвідчений приватним нотаріусом ВМНО Дунаєвською С.М. 25.04.2008 року за р.н.1153).

Обгрунтовуючи необхідність вжиття заходів до забезпечення позову в своїй заяві позивач посилається на те, що нерухоме та рухоме майно, іпотека та застава є забезпеченням виконання умов Генеральної угоди № 7407 N4 від 27.08.2007 року.

Згідно з ч. 5 ст. 1057 Цивільного кодексу України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

Частиною 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України доповнено відповідно до Закону України від 02.10.12 № 5405-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань".

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 04.09.13 № 01-06/1293/203 "Про внесення зміни до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.12.12 № 01-06/1941/2012 "Про Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань", дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені як до, так і після набрання ним чинності.

У п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 1 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, господарським судом застосовуються наслідки недійсності відповідного договору, передбачені статтею 1057-1 ЦК України, в тому числі у вигляді накладення арешту на майно, яке було предметом застави, за відповідною заявою кредитодавця; за змістом приписів статті 1057-1 ЦК України господарський суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті; при цьому не має значення, з яких причин (підстав) договір визнається недійсним.; як накладення зазначеного арешту, так і його зняття здійснюється ухвалою господарського суду, винесеною згідно з частиною третьою статті 86 ГПК; можливість оскарження відповідних ухвал окремо від рішення суду ГПК не передбачена.

На відміну від передбаченого Господарським процесуальним кодексом України забезпечення позову, яке відповідно до ст. 66, ст. 67 цього Кодексу допускається в будь-якій стадії провадження у справі, а ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено, ст. 1057-1 Цивільного кодексу України не передбачає подання кредитодавцем заяви про накладення арешту на майно на будь-якій стадії судового провадження у справі про визнання договору застави (іпотеки) недійсним, у тому числі й після прийняття рішення про визнання такого договору недійсним.

Господарському суду надані повноваження накладати арешт на майно, яке було предметом застави, лише до прийняття судового рішення у справі, оскільки частина 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України чітко визначає, що суд, визнаючи недійсним договір застави, за заявою кредитодавця накладає арешт на майно.

На підставі вищевикладеного господарський суд відмовляє Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" філія АТ "Укрексімбанк" в м. Вінниці у задоволенні заяви.

Відповідно до ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Ухвалою суду від 07.04.2015 року забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - наказу господарського суду Вінницької області №902/1473/15 від 19.02.2015 р.

Враховуючи приписи ст.68 ГПК України, суд скасовує забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 07.04.2015 року.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 68, 75, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Скасувати забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 07.04.2015 року.

Повне рішення складено 30 квітня 2015 р.

Суддя Стефанів Т.В.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 21027, м. Вінниця, вул. Космонавтів, 49

3 - відповідачу м. Вінниця, вул. Козицького, 51, корп. 1