КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р. Справа№ 911/5132/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Климчук І.В., Іванчук В.І.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

на рішення Господарського суду Київської області

від 03.02.2015р.

у справі №911/5132/14 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "Житомирська механізована

колона" Публічного акціонерного товариства

"Київсільелектро"

до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

про стягнення 1 104 136,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Житомирська механізована колона" Публічного акціонерного товариства "Київсільелектро" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі - відповідач) заборгованості за договором про закупівлю робіт за державні кошти №40/13/223 від 25.10.2013р. у загальному розмірі 1 104 136,57 грн. (з них: 919 358,21 грн. - основний борг, 161 807,00 грн. - інфляційні втрати, 22 971,36 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань зі своєчасної оплати вартості виконаних позивачем послуг.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву від 03.02.2015р., в якій відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 80 544,38 грн. основного боргу, а також 1 836,72 грн. інфляційних втрат та 3 150,12 грн. 3% річних, нарахованих за січень 2014 року. Решту позовних вимог про стягнення з відповідача 838 813,83 грн. основного боргу, 159 970,28 грн. інфляційних втрат та 19 821,24 грн. 3% річних позивач підтримав.

Відповідач відзиву на позов (пояснень по суті спору) не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2015р. у справі №911/5132/14 позов було задоволено частково, а саме:

- припинено провадження у справі в частині заявлених вимог про стягнення основного боргу в розмірі 80 544,38 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 836,72 грн. і 3% річних в розмірі 3 150,12 грн.;

- присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 838 813,83 грн. основного боргу, 159 970,28 грн. інфляційних втрат, 19 821,24 грн. 3% річних, 20 372,11 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2015р. у справі №911/5132/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- судом порушено ст. ст. 43, 77, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст. 82, 92, 530, 879, 882 Цивільного кодексу України;

- судом не надано оцінки доказам та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме: наявність первинних документів, що відповідають договору №40/13/223 від 25.10.2013р.; повноваження представників сторін на приймання-передачу будівельних робіт (підписання актів); дотримання позивачем процедури підписання таких документів, що встановлена абзацом 1 п.4.2 договору; повноваження особи, яка підписала акт приймання-передачі виконаних робіт від імені замовника;

- відповідно до п.7.8 Статуту відповідача право діяти без довіреності від імені підприємства, представляти його інтереси в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інших організаціях, а також у відносинах з юридичними та фізичними особами належить генеральному директору підприємства;

- в матеріалах справи відсутні належні докази щодо настання строку виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2015р.

В судове засідання 23.03.2015р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 07.04.2015р.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Зубець Л.П. на лікарняному, судове засідання, призначене на 07.04.2015р. не відбулося.

07.04.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме: копії листа СБУ щодо запиту на інформацію від 25.03.2015р. №16/1447; копії наказу від 24.12.2014р. №375; копії Положення про Донецьку філію (витяг); копію журналу реєстрації доручень ДП «Регіональні електричні мережі» за 2013 рік.

Вказане клопотання було задоволено судом, надані відповідачем документи залучено до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2015р. справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2015р.

24.04.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти доводів відповідача, наведених у скарзі, посилаючись на їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 27.04.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 27.04.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.10.2013р. між позивачем, як генпідрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти №40/13/223 (далі - Договір), за умовами якого (розділ 1) генпідрядник зобов'язаний у 2013 році виконати роботи, зазначені в локальних кошторисах, що додаються до "Договірної ціни на будівельно-монтажні роботи", а замовник зобов'язаний прийняти і оплатити такі роботи: Технічне переоснащення КЛ - 6 кВ "ТП-2 - ТП-3" у Київському районі м. Донецька. Найменування робіт - Технічне переоснащення КЛ - 6 кВ "ТП-2 - ТП-3" у Київському районі м. Донецька. Обсяг робіт (кількісні характеристики виконуваних за цим договором робіт) визначається за локальним(и) кошторисом(ами), який (і) є невід'ємною частиною договору (додаток № 1) (том справи - 1, аркуші справи - 13-16).

В розділі 3 Договору сторони погодили його ціну. Так відповідно до п.3.1 Договору ціна останнього тверда і становить 921 883,20 грн. в т.ч. ПДВ 20% 153 647,20 грн. та складається з вартості будівельно-монтажних робіт (Додаток №1 до Договору «Договірна ціна будівельно-монтажних робіт») у сумі 92 188 320 грн., в тому числі ПДВ - 153 647,20 грн.

Порядок здійснення оплати визначений сторонами в розділі 4 Договору, в п.4.1 якого розрахунки за виконані роботи проводяться в безготівковій формі шляхом: перерахування коштів на розрахунковий рахунок генпідрядника протягом 30 банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт по формі КБ-2в і довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ-3 та наданням підрядником податкової накладної.

Відповідальність сторін визначена в розділ 7 Договору, згідно з п.7.1 якого у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

В п.10.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013р., а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов Договору виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 919 358,21 грн., але відповідач не розрахувався з позивачем в порядку та строки, обумовлені Договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка на час вирішення спору місцевим господарським судом становила 838 813,83 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №220/01 від 16.06.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 37-38), в якій вимагав погасити заборгованість за Договором. Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив в частині стягнення з відповідача 838 813,83 грн. основного боргу, 159 970,28 грн. інфляційних втрат, 19 821,24 грн. 3% річних, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими. В частині стягнення з відповідача 80 544,38 грн. основного боргу, 1 836,72 грн. інфляційних втрат та 3 150,12 грн. 3% річних провадження у справі було припинено у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині вимог.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 919 358,21 грн., про що сторони склали і підписали акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2013 року від 29.11.2013р. та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2013 року від 28.11.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 30-36).

В апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що місцевим господарським судом не було з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо наявності первинних документів, які свідчать про виконання робіт та наявність повноважень представників сторін на приймання-передачу будівельних робіт (підписання актів).

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Тобто, вищезгаданими правовими нормами не передбачено іншого способу оформлення передачі робіт, виконаних за договором підряду, аніж акт.

Як уже зазначалося вище, сторони підписали відповідний Акт приймання виконаних будівельних робіт від 29.11.2013р. та довідку про вартість виконаних будівельних робіт від 28.11.2013р.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Жодних претензій (зауважень) щодо якості і обсягів виконаних позивачем робіт та/або строків їх виконання від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

За умовами п.5.1 Договору строк виконання робіт становить 90 днів з моменту підписання Договору.

При цьому, умови Договору не містять вказівки про те, що строк виконання робіт пов'язаний з подальшим погодженням чи затвердженням куратора Договору чи інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо ціни Договору, порядку прийняття виконаних робіт та здійснення розрахунків.

В п.4.1 Договору сторони передбачили, що відповідач повинен перерахувати кошти на рахунок позивача протягом 30 банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт по формі КБ-2в і довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ-3 та наданням підрядником податкової накладної.

В матеріалах справи наявні всі документи, передбачені в п.4.1 Договору (том справи - 1, аркуші справи 29-36). Зокрема, наданий суду Акт приймання виконаних робіт за Договором також не містять жодних відміток (заперечень) відповідача щодо кількості наданих позивачем послуг. Тобто, відповідач приймав послуги, які надавалися позивачем, з урахуванням вказаної в Договорі ціни без жодних застережень з цього приводу.

Натомість відповідач лише частково розрахувався з позивачем, оплативши йому 80 544,38 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою Акціонерного банку «Укргазбанк» вих.№5-23/05/58/2015 від 29.01.2015р. та карткою рахунку по Договору (том справи - 1, аркуші справи - 57-58).

Колегією суддів враховано посилання відповідача на те, що відповідно до п.7.8 Статуту відповідача право діяти без довіреності від імені підприємства, представляти його інтереси в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інших організаціях, а також у відносинах з юридичними та фізичними особами належить генеральному директору підприємства.

Однак наявність підпису від імені відповідача на Акті приймання виконаних робіт без жодних застережень, а також часткова оплата виконаних робіт свідчить про їх виконання позивачем та прийняття цих робіт відповідачем.

До того ж, в ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок для замовника прийняти та оплатити виконану роботу.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження здійснення відповідачем повної оплати вартості виконаних позивачем робіт в порядку і строки, передбачені в Договорі.

Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 919 358,21 грн. заборгованості, але в процесі розгляду справи позивач відмовився від позову в частині стягнення з відповідача 80 544,38 грн. основного боргу, у зв'язку з його погашенням.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, відмова позивача від позову в частині стягнення з відповідача 80 544,38 грн. основного боргу не порушує чиїх-небудь прав та інтересів, а тому у вказаній частині вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З наведеного вище випливає, що відсутність коштів не виправдовує бездіяльність відповідача, як замовника, та не є передумовою для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446).

Претензія позивача про сплату боргу була залишена відповідачем без належного реагування.

На час винесення оскаржуваного рішення місцевого господарського суду заборгованість відповідача перед позивачем складала 838 813,83 грн.

Доказів на підтвердження погашення вказаного боргу повністю або частково суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 838 813,83 грн. основного боргу.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені є обґрунтованим.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 161 807,00 грн. інфляційних втрат та 22 971,36 грн. 3% річних.

Однак в процесі судового розгляду позивач відмовився від позову в частині стягнення з відповідача 1 836,72 грн. інфляційних втрат та 3 150,12 грн. 3% річних.

Оскільки відмова позивача від позову в частині стягнення з відповідача 1 836,72 грн. інфляційних втрат та 3 150,12 грн. 3% річних не порушує чиїх-небудь прав та інтересів, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у вказаній частині вимог на підставі п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

За розрахунками суду апеляційної інстанції, які збігаються з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача інфляційні втрати у сумі 159 970,28 грн. та 19 821,24 грн. 3% річних, нараховані за період з 01.02.2014р. по 31.10.2014р.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2015р. у справі №911/5132/14 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2015р. у справі №911/5132/14 - без змін.

2. Матеріали справи №911/5132/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков