КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" квітня 2015 р. Справа№ 910/25812/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача-1: Махнік М.В. - дов. №1523/01 від 06.04.2015
від відповідача-2: Михалевська З.О. - дов. №191/2014
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект"
на рішення господарського суду міста Києва
від 04.02.2015 (суддя Нечай О.В.)
у справі №910/25812/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект"
до 1) Державного підприємства „Криворізька теплоцентраль"
2) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
про визнання недійсним договору купівлі-продажу теплової енергії
№1550 від 25.12.2013
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект" (надалі - позивач, ТОВ „СП „Стан-Комплект") до Державного підприємства „Криворізька теплоцентраль" (надалі - відповідач-1, ДП „Криворізька теплоцентраль"), Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (надалі - Міненерговугілля України, відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу теплової енергії №1550 від 25.12.2013 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі №910/25812/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі №910/25812/14 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Так, позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договором про спільну діяльність не передбачено обов'язковості укладення договору №1550 від 25.12.2013, як додатку до нього, та зазначає, що такий висновок не відповідає обставинам справи та спростовується пунктом 4.2.7 договору про спільну діяльність. Апелянт вважає необґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що договір №1550 від 25.12.2013 є самостійним договором, непов'язаним із договором про спільну діяльність. Скаржник звертає увагу на те, що в преамбулі самого договору №1550 від 25.12.2013 зазначено, що він укладений в розвиток договору про спільну діяльність, а тому не повинен суперечити його нормам та має бути укладений у тій самій формі, оскільки змінює (доповнює) окремі положення договору про спільну діяльність. Проте, всупереч положенням статті 654 ЦК України договір №1550 від 25.12.2013 був підписаний лише позивачем та відповідачем-1 без погодження відповідачем-2.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді - Станік С.Р., Корсакова Г.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект" прийнято до провадження, а розгляд справи призначено на 24.03.2015 року.
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №09-52/319/15 від 23.03.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/25812/14, за результатами якого її передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Новіков М.М. (головуючий), Зубець Л.П., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект" прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 28.04.2015 року.
Відповідач-1 та відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечують, вважають рішення суду законним та обґрунтованим і просять залишити його без змін.
Позивач у судове засідання 28.04.2015 не з'явилися, поважних причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 про призначення розгляду справи №910/25812/14 на 28.04.2015 позивач отримав 30.03.2015 року.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
27.02.2007 між Державним підприємством „Криворізька теплоелектроцентраль" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Стан-Комплект" було укладено договір про спільну діяльність б/н (надалі - договір про спільну діяльність), відповідно до умов п. 1.1. якого учасники зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної мети, в строки, порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 договору про спільну діяльність визначено, що спільною метою учасників за цим договором є виробництво електричної енергії на основі енергії пари, шляхом встановлення на території відповідача-1 джерела електричної енергії - електрогенеруючого обладнання.
Зазначений договір про спільну діяльність було погоджено Міністерством палива та енергетики України в особі Заступника Міністра.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2009 році господарським судом м. Києва розглядалися позовні вимоги Державного підприємства „Криворізька теплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне українсько-російське підприємство „Стан-Комплект" про припинення договору про спільну діяльність від 27.02.2007 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2009 у справі №50/112 було затверджено мирову угоду, відповідно до змісту якої позивач відмовився від позовних вимог про припинення (розірвання) договору про спільну діяльність від 27 лютого 2007 року, при умові підписання відповідачем додаткової угоди до зазначеного договору, а відповідач погодився на підписання додаткової угоди до договору про спільну діяльність від 27 лютого 2007 року. Міністерство палива та енергетики України погодило підписання між позивачем та відповідачем додаткової угоди до договору про спільну діяльність від 27 лютого 2007 року. Крім того, сторони домовились про те, що з моменту затвердження такої мирової угоди судом, позивач та відповідач визнають укладеною, а Міністерство палива та енергетики визнає погодженою додаткову угоду до договору про спільну діяльність від 27 лютого 2007 року.
Зокрема вказаною додатковою угодою було передбачено доповнити розділ 4 договору про спільну діяльність новим пунктом 4.2.7, відповідно до якого позивач зобов'язується відшкодувати відповідачеві-1 вартість ресурсів, що використовуються для виробництва електричної енергії, на підставі розрахунку, який складається учасниками письмово та є невід'ємною частиною (додатком) до цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2013 між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір про купівлю-продаж теплової енергії №1550 (надалі - договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого відповідач-1 бере на себе зобов'язання продавати позивачу теплову енергію в обсягах, необхідних для роботи турбогенератора, встановленого відповідно до договору про спільну діяльність, на потужності не менше 8 МВт, а позивач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач у суді першої інстанції вказував на те, що договір купівлі-продажу укладений в розвиток договору про спільну діяльність, а тому не повинен суперечити його нормам та повинен бути укладений в тій самій формі, оскільки змінює (доповнює) окремі положення договору про спільну діяльність. Проте, на думку позивача, всупереч положенням статті 654 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу був підписаний лише позивачем та відповідачем - 1 без погодження Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.
Вказані доводи позивача також знайшли своє відображення у апеляційній скарзі.
Положеннями частин 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 382/2011 було затверджено Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - Положення), згідно з яким Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).
Пунктом 3 та п.п. 48 п. 4 Положення основними завданнями Міненерговугілля України є формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі. Міненерговугілля України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює в межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року № 296 було затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - Порядок), який визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб'єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач-1 належить до сфери управління Міненерговугілля України, то останнє зобов'язане здійснювати контроль за ефективним використанням та збереженням об'єктів, що перебувають у відповідача-1. Крім того, на підставі Порядку (який був чинним на момент укладення спірного договору купівлі-продажу), позивач та відповідач-1 дійсно мали обов'язок здійснити погодження договорів про спільну діяльність з Міненерговугілля.
Разом з тим, предметом розгляду даної справи є недійсність договору про купівлю-продаж теплової енергії №1550 від 25.12.2013, а не договору про спільну діяльність.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України „Про теплопостачання" споживач теплової енергії має право, зокрема, на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.
Статтею 25 Закону України „Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право, зокрема, укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За таких обставин, зважаючи на те, що предметом договору №1550 від 25.12.2013 є купівля-продаж теплової енергії, необхідної для роботи електрогенеруючого обладнання, встановленого на території відповідача-1, і такий предмет є відмінним від предмету договору про спільну діяльність, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу не повинен погоджуватись із відповідачем-2 на підставі Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, оскільки за своєю правовою природою він є окремим договором, із самостійним предметом, метою, умовами та зобов'язаннями для його сторін.
Саме лише посилання у преамбулі договору №1550 від 25.12.2013 на те, що він укладається в розвиток чинного договору про спільну діяльність від 27.02.2007, не дає підстав вважати його таким, що змінює, припиняє або доповнює окремі положення договору про спільну діяльність, оскільки він врегульовує правовідносини, які є відмінними від правовідносин спільної діяльності.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що договір про спільну діяльність та договір купівлі-продажу є окремими правочинами, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що договір купівлі-продажу є фактично внесенням змін до договору про спільну діяльність та, відповідно, має бути затверджений відповідачем-2 згідно положень ст. 654 Цивільного кодексу України.
Позивачем не доведено наявності обставин, з яким закон пов'язує недійсність правочину, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі №910/25812/14 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СП „Стан-Комплект" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі №910/25812/14 залишити без змін.
Матеріали справи №910/25812/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя М.М. Новіков
Судді Л.П. Зубець
А.І. Мартюк