КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2015 р. Справа№ 910/17257/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Ільєнок Т.В.

За участю представників:

від позивача: Андрієвська О.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: Вірченко Н.В. - представник за довіреністю,

від третьої особи: Король О, М. - представник за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Державного підприємства "Еко"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 року

у справі № 910/17257/13 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Державного підприємства "Еко"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 704 454,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Еко" (далі-відповідач) 626 631,31 грн. боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 1 320,33 грн. інфляційних витрат, 8 209,68 грн. 3% річних, 62 663,13 грн. штрафу та 5 630,22 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 року у справі №910/17257/14 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Еко" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 493 021,00 грн., пеню в розмірі 2 881,43 грн., штраф в розмірі 49 302,10 грн., 3 % річних в розмірі 6 058,98 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 041,54 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства "Еко" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 046,10 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Державного підприємства "Еко" витрати за проведення судової експертизи в розмірі 3 974,08 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 10.12.2014р., позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення норм процесуального права.

Крім того, позивач стверджує, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення невірно встановлено зміст правовідносин між сторонами, зокрема, щодо постачання питної води для підігріву по тепловим пунктам, які не перебувають на балансі у відповідача, та не вірно застосовано положення ст.19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та п.3.13 Правил користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 10.12.2014р., відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду частково та прийняти нове, яким присудити до стягнення з останнього заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 351 657,89 грн., пеню в розмірі 2 881,43 грн., штраф в розмірі 35 165,79 грн., 3 % річних в розмірі 6 058,98 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 041,54 грн., посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи; на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суду першої інстанції визнав встановленими; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення.

Також, позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення.

Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційні скарги, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.06.2003 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, був укладений Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02635/2-06 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов Договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65.

Згідно із п.2.1 Договору постачальник приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично - допустимих концентрацій шкідливих речовин.

У відповідності до п.п. а) п. 2.2 Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представниками абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю вод, що надходить із комунального водопроводу та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України (п.3.1, 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.6 Договору щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього Договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що на момент звернення до суду першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з водопостачання та водовідведення є наступною:

- за період з 01.09.2010 р. по 31.03.2013 р. за абонентським кодом № 4-1164 становить 10 615,87 грн.;

- за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2013 р. за абонентським кодом № 4-41164 становить 12 497,40 грн.;

- за період з 01.12.2011 р. по 31.03.2013 р. за абонентським кодом № 6-163 становить 370 526,48 грн.;

- за період з 01.07.2012 р. по 31.03.2013 р. за абонентським кодом № 6-50163 становить 221 207,16 грн.;

- за період з 01.02.2011 р. по 31.03.2013 р. за абонентським кодом № 29-1614 становить 8 248,24 грн.;

- за період з 01.10.2012 р. по 31.03.2013 р. за абонентським кодом № 29-51614 становить 3 536,16 грн.

У якості доказів наявності у відповідача заборгованості за поставлену воду та прийняті стоки позивачем були надані суду Акти про зняття показників водолічильників, розшифровки рахунків абонента, довідку з ПАТ "КБ Хрещатик", дебетово-інформаційні повідомлення та платіжні вимоги-доручення.

У відповідності до ч.1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 р. N 190 (далі - Правила) визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1. Правил).

Згідно із п. 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

У відповідності до п.3.13 Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Як свідчать матеріали справи на балансі відповідача відсутні теплові пункти.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Враховуючи викладене та те, що Договір не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодами 4-41164, 6-50163, 29-51614.

Аналогічні висновки викладені також у постановах Вищого господарського суду України № 7/313-64/61 від 01.11.2012 р., № 35/106 від 30.11.2011 р. та № 22/183-54/160-2012 від 07.02.2013р.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за водопостачання та водовідведення за кодами 4-1164, 6-163, 29-1614, 4-41164 (тільки водовідведення), 6-50163 (тільки водовідведення), 29-51614 (тільки водовідведення), судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, відповідач зобов'язаний оплачувати надані послуги з постачання питної води та її водовідведення, а також за водовідведення обсягів води, яка обліковується позивачем за кодами 4-41164, 6-50163, 29-51614 (водовідведення гарячої води).

Тобто, незалежно від того, для яких потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодами 4-41164, 6-50163, 29-51614 (постачання питної води, що йде на підігрів, та стоки вказаної води), за умовами Договору та наведених вище положень чинного законодавства відповідач повинен оплачувати тільки її стоки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 11.10.2012 р. у справі № 5011-67/2568-2012, від 21.08.2012 р. у справі № 5011-67/2753-2011, від 21.08.2012 р. у справі № 5011-67/3006-2012, від 22.07.2013 р. у справі № 5011-65/18027-2012, від 06.06.2013 р. у справі № 5011-26/4471-2012-67/485-2012.

З метою повного та всебічного дослідження обставин справи, ухвалою суду першої інстанції від 27.11.2013р. у даній справі було призначено судову економічну експертизу.

26.03.2014р. до суду першої інстанції з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №910/17257/13 разом з висновком експерта.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

Судовою колегією переглядаючи справу враховано висновок судового експерта.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок розміру заборгованості за Договором з урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком останнього, що заборгованість відповідача перед позивачем за послуги з постачання питної води та приймання стічних вод за період з 01.09.2010р. по 31.03.2013 р. складає 493 021,00 грн.

Поданий 22.04.2015р. сторонами Акт звірки судовою колегією не приймається до уваги, оскільки спростовується вище зазначеним та матеріалами справи.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 8 209,68 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 320,33 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, з відповідача правомірно стягнуто на користь позивача 3% річних в розмірі 6 058,98 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 041,54 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 5 630,22 грн. та штрафу в розмірі 62 663,13 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 та 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 4.1 та 4.2 Договору сторони погодили, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої суми. За несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

У відповідності до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, з відповідача останнім правомірно стягнуто на користь позивача штраф в розмірі 49 302,10 грн. та пеню в розмірі 2 881,43 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Державного підприємства "Еко" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 року у справі № 910/17257/13 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 року у справі №910/17257/13 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/17257/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді М.Л. Яковлєв

Т.В. Ільєнок