ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. справа №914/3851/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Михалюк О.В.

Гнатюк Г.М.

при секретарі: Гармата О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Харків

на рішення господарського суду Львівської області від 18.02.2015р. (головуючий суддя Яворський Б.І., судді Долінська О.З., Юркевич М.В.)

у справі №914/3851/14

за позовом: Прокурора Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло", смт.Шкло Яворівського району Львівської області

до відповідача 1: Яворівської районної державної адміністрації, м.Яворів Львівської області

до відповідача 2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Харків

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна судова адміністрація України, м.Київ

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Шклівська селищна рада, смт.Шкло Яворівського району Львівської області

про визнання незаконним та скасування п.2, п.3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.04.2008 року та витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурор: Макогон Ю.І. згідно посвідчення №020325 від 06.09.2013р.

від позивача: Демків Л.І. по довіреності №7 від 09.01.2015р.

від відповідача 1 : не з'явився

від відповідача 2 (скаржник): ОСОБА_4 по довіреності від 06.12.2014р.

від третьої особи 1: Кавалець Л.П. по довіреності №10-3287/15 від 17.02.2015р.

від третьої особи 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.04.2015р. по справі №914/3851/14 позов Прокурора Яворівського району Львівської області про визнання незаконним та скасування п.2, п.3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.04.2008 року та витребування земельної ділянки задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано пункт 2 та пункт 3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741 "Про передачу в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_2 для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу". Визнано недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 01.04.2008р. площею 5,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, територія Шклівської селищної ради, укладений між Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області та приватним підприємцем ОСОБА_2. Витребувано у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, територія Шклівської селищної ради, та повернути її Державному підприємству "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло".

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції вказав, що РДА вийшла за межі своїх повноважень, оскільки вилучила з постійного користування державного підприємства земельну ділянку природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення державної форми власності, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, м.Харків, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулась з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд не з'ясував всіх обставин справи. Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції не застосував строк позовної давності, оскільки, як вказує відповідач 2, позивачу було відомо про факт вилучення і передачу в оренду земельних ділянок з 2007 року. Також апелянт вказує на те, що прокурор не мав права на подання такого позову, оскільки в даному випадку можуть бути порушені лише права санаторію, а не держави. Окрім того, апелянт зазначає, що дана позовна вимога не може оскаржуватись в господарському суді, оскільки на його думку, жодна норма Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не передбачає перевірку судом акту на предмет перевищення повноважень суб'єктом його прийняття. Щодо вилучення земельної ділянки Яворівською районною державною адміністрацією відповідач 2 вказує, що така відбулась в межах законодавства і відповідає вимогам ч.5 ст.149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи апелянта, просив рішення господарського суду Львівської області від 29.04.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач зазначив, що йому стало відомо про передачу землі лише в 2013 році, після проведення перевірки. Щодо неправомірного передання земельної ділянки позивач вказує, що така ділянка могла бути вилучена лише Кабінетом Міністрів України, що відповідає вимогам ч.9 ст.149 ЗК України.

У відзиві на апеляційну скаргу, Яворівська райдержадміністрація, заперечила доводи апелянта, просила рішення господарського суду Львівської області від 29.04.2015 року в справі №914/3851/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому зазначила, що не мала права на вилучення спірної земельної ділянки, оскільки така могла бути вилучена лише Кабінетом Міністрів України, на підставі ч.9 ст. 149 ЗК України.

У судових засіданнях 01.04.2015р. та 29.04.2015р. представник відповідача 2 (апелянта) підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити та скасувати рішення господарського суду. Прокурор, представник позивача та представник третьої особи 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Вважають, що рішення прийнято на законних підставах, з повним з'ясуванням всіх обставин справи.

Представники відповідача 1 та третьої особи 2 у судові засідання не з'явились. Відповідно до статті 98 ГПК України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень з відповідною ухвалою суду (том ІІ, а.с.4, 7). Про наявність поважних причин неявки у судове засідання апеляційної інстанції уповноважених представників суд не повідомили. Відповідач 1 надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, третя особа 2 своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, не скористалась.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, додатком №3 до Рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 09.10.1984р. "Про мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду області" №495 затверджено список державних парків - пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення, зокрема, у Яворівському районі - Парк курорту "Шкло", площею 93,0га, який знаходиться у віданні адміністрації курорту "Шкло".

Міністерством екології і природних ресурсів України видано охоронне зобов'язання від 19.10.2001р., у якому зазначено, що Держуправління екології та природних ресурсів у Львівській області передає під охорону землекористувачу (Військовій частині А-1490) заповідний об'єкт - Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва "парк курорту "Шкло" площею 93га, місцевого значення, створений рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.1984р. №495, з метою збереження і охорони паркового масиву, який має естетичне і оздоровче значення. Заповідний об'єкт розташований у Львівській обл., Яворівському р-ні, с.м.т.Шкло і входить до природно-заповідного фонду України.

Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації від 27.06.2006р. №541 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо видачі державного акту на право постійного користування землею ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на загальну площу 76,6972га для обслуговування та функціонування санаторію на території Шклівської селищної ради та надано ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" в постійне користування земельну ділянку загальною площею 76,6972га для обслуговування і функціонування санаторію.

02.02.2007р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" отримало державний акт серії НОМЕР_2 на право постійного користування земельною ділянкою площею 29,4015га, яка розташована на території Шклівської селищної ради.

02.02.2007р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" отримало державний акт серії НОМЕР_3 на право постійного користування земельною ділянкою площею 46,8529га, яка розташована на території Шклівської селищної ради.

02.02.2007р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" отримало державний акт серії НОМЕР_4 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4428га, яка розташована на території Шклівської селищної ради, АДРЕСА_1.

Цільове призначення всіх трьох земельних ділянок - обслуговування і функціонування санаторію.

11.05.2007р. ОСОБА_2 звернулася з заявою до ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" про надання в оренду на сорок дев'ять років земельної ділянки площею 5,00га, яка розміщена на території санаторію "Шкло", для будівництва готельного комплексу, відпочинкових котеджів.

Листом №19-4118/07 від 03.07.2007р. ДСА України повідомила ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло", що не заперечує проти надання строком на 49 років в оренду в установленому законом порядку земельної ділянки площею 5,00га із числа земель, які є в користуванні санаторію "Шкло".

Листом №348 від 13.08.2007р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" повідомило ПП ОСОБА_2 про те, що не заперечує щодо вилучення земельної ділянки площею 5,00га з числа земель, які є в користуванні санаторію, та передачі в оренду підприємцю.

Листом №2141 від 15.11.2007р. Яворівська РДА дозволила підприємцю ОСОБА_6 підготовку матеріалів місця розташування земельної ділянки площею 5,00га за рахунок земель ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" для будівництва оздоровчо-відпочинкового та готельного комплексу для обслуговування територіальної громади району.

Розпорядженням голови Яворівської РДА від 12.12.2007р. №652 надано дозвіл підприємцю ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,00га в т.ч. 5,0000га відкриті та інші землі з лісо та плодонасадженнями для будівництва оздоровчо-відпочинкового та готельного комплексу в оренду терміном на 49 років за рахунок земель ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на території Шклівської сільської ради для обслуговування жителів територіальної громади району.

Пунктами 2, 3 розпорядженням голови Яворівської РДА від 28.12.2007р. №741 "Про передачу в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_2 для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу" вилучено в ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" земельну ділянку площею 5,0000га, в т.ч. 5,0000га відкриті та інші землі з лісо та плодонасадженнями та надано підприємцю ОСОБА_2 в оренду терміном на 49 років для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу за рахунок земель ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на території Шклівської сільської ради.

01.04.2008р. між Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки. (далі - договір). Згідно з п.1.1 договору, орендодавець (Яворівська РДА) на підставі розпорядження голови Яворівської РДА від 28.12.2007р.№741 надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, територія Шклівської селищної ради.

Відповідно до п.2.1 договору, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 5,00га. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 223 575,00грн. (п.2.3 договору).

25.04.2008р. сторони підписали Акт прийому-передачі земельної ділянки.

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України видано охоронне зобов'язання від 10.06.2010р., у якому зазначено, що Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області передає під охорону землекористувачу (ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло") заповідний об'єкт - Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва "парк курорту "Шкло" площею 93га, місцевого значення, створений рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.1984р. №495, з метою збереження і охорони паркового масиву, який має естетичне і оздоровче значення. Заповідний об'єкт розташований у Львівській обл., Яворівському р-ні, с.м.т.Шкло і входить до природно-заповідного фонду України.

16.01.2013р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Львівської області Оліярником О.М. було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло". За результатами перевірки було винесено припис від 18.01.2013р. №38/05 про усунення недоліків, зокрема, зобов'язано отримати державний акт на право постійного користування землею на ППСПМ "Парк курорту "Шкло" площею 14га у строк до 28.04.2013р.

Листом №211 від 09.04.2013р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" звернулося до начальника відділу земельних ресурсів Яворівського району з проханням надати роз'яснення щодо розбіжностей в площах під час виготовлення технічної документації для видачі державного акту на право постійного користування земельними ділянками та надати інформацію щодо отримання державного акту на земельну ділянку площею 1 га для виконання припису державної екологічної інспекції у Львівській області.

28.05.2013р. у доповідній записці юрисконсульт ОСОБА_8 повідомила директору санаторію наступну інформацію. Під час передачі військового санаторію "Шкло" до ДСА передавалась земельна ділянка площею 92,61га. Санаторієм виготовлено три державні акти на право постійного користування земельними ділянками на загальну площу 76,6972га. Місцезнаходження земельної ділянки площею 14га в натурі на місцевості необхідно встановити та виготовити відповідний Акт на право користування. Крім того, відділом Держземагенства повідомлено, що в межах державного акта серії НОМЕР_5 від 02.07.2007р. лежить земельна ділянка площею 5га, яка передана в оренду ПП ОСОБА_2 Тому санаторій "Шкло" повинен був зробити розподіл земельної ділянки та переоформити державний акт, проте цього не було зроблено.

Листом №586 від 14.08.2014р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" звернувся з клопотанням до прокурора Яворівського району, у якому просив провести перевірку законності передачі в оренду земельної ділянки площею 5га, що відноситься до природно-заповідного фонду.

Листом №7108 від 05.09.2014р. відділ Держземагенства в Яворівському районі Львівської області повідомив прокурора Яворівського району про те, що землі військового санаторію "Шкло" відносились до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення і категорія земель з 2003 року не змінювалася, що підтверджується витягом із форми 6-зем. Львівським обласним управлінням водного господарства правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 2,3028га, яку визначено прибережною захисною смугою річки Шкло, не оформлялися. Земельні ділянки площею 13,82га передано до земель запасу Шклівської селищної ради.

Листом №7975 від 09.10.2014р. відділ Держземагенства у Яворівському районі Львівської області повідомив прокурора Яворівського району про те, що земельна ділянка, передана в оренду ПП ОСОБА_2, лежить в межах державного акта серія НОМЕР_6 від 02.07.2007р. Державні акти на право постійного користування земельними ділянками після виготовлення ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" не скасовувалися.

21.10.2014р. прокурором Яворівського району Львівської області винесено постанову №03/8-169 про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в діяльності Яворівської районної державної адміністрації з приводу додержання вимог земельного законодавства України при передачі підприємцю ОСОБА_2 в оренду терміном на 49 років земельної ділянки площею 5,0000га.

Згідно із ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок вилучення земельних ділянок визначений ст.149 ЗК України, редакція якої на час прийняття оспорюваного розпорядження була наступною.

« 1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

5. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а)сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

9. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.»

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вилучення земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні та знаходяться за межами населеного пункту, для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), належало до компетенції Кабінету Міністрів України, а не РДА.

Матеріалами справи підтверджується і вірно встановлено господарським судом, що землі військового санаторію "Шкло" відносились до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Крім того, Положенням про парк - пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк курорту "Шкло" передбачено, що парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Парк курорту "Шкло" входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п.1.2 Положення).

Частиною 2 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

За правилами ст.21 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відтак, колегія суддів Львівського апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка була вилучена у постійного користувача районною державною адміністрацією, тоді як таке вилучення вправі був здійснювати тільки Кабінет Міністрів України, розпорядження голови РДА про вилучення земельної ділянки і подальшу передачу даної земельної ділянки в оренду є незаконним.

Згідно ст.ст.16 та 21 ЦК України, правовий акт індивідуальної дії, виданий органом виконавчої влади, визнається незаконним та скасовується, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує права або інтереси.

За змістом ст.4 цього Кодексу земельні відносини є цивільними. Відповідно до ст.11 ЦК України, акти органів державної влади, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків стосовно об'єктів цивільних прав, якими є, зокрема, земельні ділянки.

Акти органів державної влади індивідуальної дії встановлюють, змінюють чи припиняють цивільно-правові відносини фізичних і юридичних осіб - суб'єктів господарювання з державою в особі її органів стосовно певних об'єктів цивільних прав.

У земельних правовідносинах права та обов'язки суб'єктів господарювання щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками виникають, зокрема, з актів органів державної влади.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст.203 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В абзаці 4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).

У п.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» вказано, що з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Господарський суд вірно зазначив у оскаржуваному рішенні, що спірний договір оренди земельної ділянки є похідним від незаконного розпорядження про вилучення та передачу в оренду земельної ділянки. Права позивача як постійного користувача земельної ділянки порушує як оскаржуване розпорядження голови РДА, так і укладений на його підставі договір оренди, а тому вимога про визнання недійсним даного договору є підставною.

У п.2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 11.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», пленум звернув увагу господарських судів на те, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки, то відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 ст.152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Речовими правами на чуже майно є право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно (ст.395 ЦК України).

Стаття 396 ЦК України передбачає, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

Згідно ст.387 ЦК України, яка міститься у главі 29 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, витребування земельної ділянки як спосіб захисту права власності (подання віндикаційного позову) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибула з його володіння. Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас, законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. У даному випадку таким речовим правом на чуже майно є право постійного користування земельною ділянкою (ст.92 ЗК України), яке існує у санаторію.

Як вбачається з вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вилучення земельної ділянки у позивача і передача її відповідачу 2 відбулося незаконно. Тому вимога про витребування спірної земельної ділянки та передання її ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" є підставною.

Щодо заперечень апелянта з приводу застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Верховний Суд України, розглядаючи спір про визнання недійсним договорів, у постанові №3-18гс13 від 20.08.2013р. зробив висновок про те, що, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника підприємства необхідного обсягу дієздатності.

Згідно ст.11128 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх судів.

Відповідач 2 стверджує, що позивачу було відомо про оскаржуване розпорядження та укладення спірного договору ще 28.12.2007р., тому строк позовної давності щодо оскарження розпорядження минув у грудні 2010р., а у квітні 2011р. - по визнанню недійсним договору оренди земельної ділянки.

Однак, позивач не був стороною спірного договору, відсутні також докази, що він був обізнаний із оспорюваним розпорядженням. Крім того, у державний акт санаторію на право постійного користування земельною ділянкою після незаконного вилучення частини земельної ділянки не були внесені зміни, а орендна плата за користування такою земельною ділянкою ОСОБА_2 сплачувала не позивачу, а Шклівській сільській раді. Факт необізнаності санаторію про зазначені вище обставини підтверджує і те, що охоронне зобов'язання від 10.06.2010р. було видано на усю земельну ділянку позивача без урахування вилученої її частини, яка згодом була передана відповідачу 2.

Наявні у матеріалах справи докази підтверджують той факт, що про допущення порушень позивач дізнався з доповідної записки від 28.05.2013р.; органи прокуратури дізналися про порушення прав ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" з листа підприємства №586 від 14.08.2014р., а з позовною заявою до господарського суду прокурор Яворівського району звернувся 30.10.2014р. Тому, апеляційний суд погоджується з думкою господарського суду і позицією прокурора та позивача, що строк звернення для захисту порушеного права не минув.

Щодо заперечення апелянта, з приводу подання даного позову прокурором колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Оскільки землі природно-заповідного фонду України «Парку курорту «Шкло» є національним багатством, то «інтереси держави» та інтереси ДП СКЛЦ «Шкло» щодо охорони землі збігаються і є законною підставою для подання позову прокурором.

Щодо заперечення апелянта, з приводу того, що даний вид спорів не підвідомчий господарським судам, колегія суддів зазначає наступне.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам (аналогічне твердження міститься у п.1.2.2 постанови Пленуму ВГС України №6 від 11.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Харків підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 18.02.2015р. у справі №914/3851/14 залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 18.02.2015 року в справі №914/3851/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 29.04.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.В. Михалюк

Г.М. Гнатюк