Головуючий у 1 інстанції - Мавроді Р.Ф.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року справа №227/5709/14-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Гаврищук Т.Г., Чебанова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року у справі № 227/5709/14-а за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,-

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2014 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, який обґрунтовує тим, що вона є матір'ю ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і перебуває на обліку у відповідача. На підставі її заяви відповідач призначив їй виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з розміром якої вона не згодна, так як вважає, що відповідач повинен їй сплачувати вказану допомогу, керуючись ст. 15 Закону України від 21.11.1992 № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII) у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Відповідач же виплачує їй вказану допомогу значно в меншому розмірі. Тому вона просила визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (далі - Управління) щодо призначення, нарахування та виплати на її користь допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130 грн. з 18 червня 2014 року по день розгляду справи у суді та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого Закону України від 16.01.2014 № 619-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 619-VІІ) за період з 18 червня 2014 року по день розгляду справи у суді з урахуванням фактично здійснених за цей час виплат.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року у зазначеній справі позовні вимоги задоволені частково, а саме:

дії Управління щодо нарахування та виплати ОСОБА_2, в період з 18 червня 2014 року по 30 червня 2014 року включно, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі меншому, ніж розмір прожиткового мінімуму для дітей до 6 років - визнано неправомірними;

зобов'язано Управління здійснити, з врахуванням виплачених сум, перерахунок та виплату ОСОБА_2 щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення ним трирічного віку, за період з 18 червня 2014 року по 30 червня 2014 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого Законом № 619-VІІ, за рахунок коштів Державного бюджету України.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з таким судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до статті 13 Закону України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі - Закон № 2240-ІІІ) позивач має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

Крім того, відповідач вважає, що виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку потребує фінансування з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спершу слід зазначити, що постанова місцевого суду оскаржена лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає постанова місцевого суду лише в частині, в якій позовні вимоги задоволені. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.6).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні, їй призначено державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 130 гривень по 30.06.2014, з 01.11.2014 по 17.10.2015 (а.с.4). Допомогу позивач отримує як застрахована особа. Дані факти підтверджуються довідкою про отримання допомог та письмовими запереченнями відповідача.

Законом № 2240-ІІІ передбачено, що цей закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Законом України від 28.12.2007 № 107-VІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до інших законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VІ) статтю 43 Закону № 2240-ІІІ викладено в наступній редакції: "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом". Проте відповідно до Прикінцевих положень Закону № 107-VІ Розділ І цього Закону набирає чинності з 01.01.2008 року і діє по 31.12.2008 року. Отже, з 01.01.2009 року стаття 43 Закону № 2240-ІІІ відновила попередню редакцію, відповідно до якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі не менше встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Прожитковий мінімум (відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 № 966-ХІV "Про прожитковий мінімум") - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до статті Закону № 619-VІІ прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років з 1 січня складає 1032 гривні.

Оскільки ані законом України про Державний бюджет України на 2014 рік, ані іншими законами не встановлювалось в цей період іншій, ніж у Законі № 2240-ІІІ розмір допомоги, спірні відносини регулюються Законом № 2240-ІІІ, а положення Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року в тій частині, в якій воно суперечить названому закону, застосовуватись не може. Отже, у відповідача наявний обов'язок здійснювати виплату державної допомоги в розмірі, передбаченому Законом № 2240-ІІІ.

Тобто, своїми діями Відповідач порушив права позивача на гарантовану державою матеріальну підтримку материнства та належний соціальний захист, який гарантується державним соціальним забезпеченням, що має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2012 року у справі № 21-410а12.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з вказаного виду допомоги місцевий суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядаються.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2009 року.

Згідно частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на правильність цих висновків, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року у справі № 227/5709/14-а за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: Т.Г.Гаврищук

О.О.Чебанов