а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2009 р. Справа № 2-а-14532/08
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,
При секретарі судового засідання: Кащук С.В.,
За участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1,
відповідача : ОСОБА_2
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Територіального управління головної державної інспекції у Вінницькій області, третя особа - ОСОБА_3
про: визнання нечинними актів
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання нечинним та протиправним Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.11.2008 року №110176 та скасування Постанови начальника Територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області від 08.12.2008 року, якою до нього застосовано фінансові санкції в сумі 1700 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Постановою начальника Територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області від 08.12.2008 року, яка була складена на підставі Акту від 12.11.2008 року №110176, до позивача за порушення абз.3 ч.1 ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”застосовано фінансові санкції в сумі 1700 гривень.
Позивач вважає дану Постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що він не є автомобільним перевізником -суб'єктом господарювання та не надає послуги з перевезення вантажів на комерційній основі, а відтак, до нього не можуть бути застосовані фінансові санкції за порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Під час попереднього судового засідання у справі, суд виконавши всі процесуальні дії, передбачені ч. ч. 3, 4 ст. 111 КАС України за згодою сторін, перейшов до судового розгляду справи.
В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на те, що Постанова про застосування до позивача штрафних санкцій була винесена відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстав для задоволення позову, на її думку, немає.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_3 під час судового засідання повідомив суд, що 12.11.2008 року водій ОСОБА_4, який перебуває в трудових відносинах із суб'єктом господарювання ОСОБА_3, здійснював перевезення вантажу на автомобілі марки “ДАФ”, котрий належить ОСОБА_1. На думку третьої особи, підстав для застосування штрафних санкцій до перевізника за порушення вимог Закону України “Про автомобільний транспорт”, взагалі не було, тим більше до ОСОБА_1, оскільки, у водія були всі належно чином оформлені документи як того вимагає законодавство, а зокрема, свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця на ім'я ОСОБА_3та ліцензія на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування теж на ім'я ОСОБА_3, який відповідно до вимог діючого законодавства є перевізником. Проте, вказане працівниками Територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області до уваги не бралося.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
В результаті проведеної перевірки 12.11.2008 року державними інспекторами Територіального управління головавтотрансінспекції у Вінницькій області при огляді транспортного засобу “ДАФ”, державні номерні знакиНОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 встановлено відсутність у водія ліцензійної картки та відмітки рейсового медичного огляду у дорожньому листі, про що свідчить складений акт №110176.
На підставі вказаного Акту перевірки 08.12.2008 року начальником Територіального управління головавтотрансінспекції у Вінницькій області було винесено Постанову №067117 про застосування до ОСОБА_1 фінансових санкцій в сумі 1700 гривень, оскільки останнім як суб'єктом підприємницької діяльності (суб'єктом господарювання) надавалися послуги з вантажних перевезень без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено, що Постанова про застосування фінансових санкцій від 08.12.2008 року №067117 не відповідає обставинам встановленим в судовому засіданні.
Як вбачається з Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.11.2008 року, водій ОСОБА_4 надавав послуги з вантажних перевезень без оформлення відповідних документів, відповідальність за порушення яких передбачена ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Згідно зі ст.3 Закону України “Про автомобільний транспорт”(далі - Закон) цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
У ст.1 Закону наведено визначення послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, під якими розуміють перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до абзацу 18 частини першої 1 статті 1 цього Закону автомобільний перевізник -це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортним засобом.
Разом із тим, ст. 33 Закону передбачено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно із договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Аналізуючи положення Закону, судом встановлено, що під поняттям перевізника розуміється лише суб'єкт господарювання, який на комерційній основі здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортним засобом.
Як результат цього, випливає, що відповідальність, встановлена Законом України “Про автомобільний транспорт”, є господарсько-правовою, адже передбачає адміністративно-господарські санкції. Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції застосовуються лише до суб'єктів господарювання. Згідно зі статтею 55 цього кодексу суб'єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи та громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Ст.60 Закону передбачена відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.ст.39 та 48 цього Закону.
Таким чином, із зазначених вище положень вбачається, що обов'язковими складовими поняття “послуги з вантажних перевезень”являється наявність договірних умов із замовником таких послуг та її платний характер, а стосовно поняття “автомобільного перевізника”, то, враховуючи положення ст. 33 Закону, з ним пов'язується наявність особливого статусу - суб'єкта господарювання, належним чином оформленої у нього ліцензії, існування договірних умов.
Однак, дослідивши матеріали адміністративної справи, пояснення третьої сторони, судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_2 є лише власником автомобіля марки “ДАФ”, тобто він не є суб'єктом підприємницької діяльності (суб'єктом господарювання), не займається підприємницькою діяльністю -вантажними перевезеннями, а відтак немає документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, що і було зафіксовано в Акті від 12.11.2008 року №110176, і не зобов'язаний їх мати.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що до ОСОБА_1 у даному випадку не можливо застосовувати положення ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, тобто штрафні санкції за порушення вимог вищезазначеного Закону, оскільки останній не займався підприємницькою діяльністю і немає ніякого відношення до вантажних перевезень.
Натомість, вантажні перевезення 12.11.2008 року фактично здійснював ОСОБА_3 на автомобілі, який належить ОСОБА_1. Разом із тим, як досліджено з матеріалів адміністративної справи, вантажні перевезення ОСОБА_3здійснював на цілком законних підставах, про що свідчить наступне.
Так, судом встановлено, що на виконання вимог вищезазначеного Закону, для здійснення вантажних перевезень ОСОБА_3 зареєструвався як суб'єкт господарювання, що підтверджується свідоцтвом СеріїНОМЕР_3, згідно із яким 31.08.2005 року він був зареєстрований як фізична особа -підприємець.
Крім того, як того вимагають положення Закону України “Про автомобільний транспорт”, у позивача для здійснення вантажних перевезень наявна ліцензія Серії НОМЕР_4 видана 16.05.2006 року на строк з 22.09.2005 р. по 21.09.2010 р.ОСОБА_3 для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) дозволено здійснювати: внутрішні перевезення пасажирів, міжнародні перевезення пасажирів, внутрішні перевезення вантажів та міжнародні перевезення вантажів.
Також підтвердженням законності вантажних перевезень є використання ОСОБА_3 на законних підставах автомобіля марки “ДАФ”, який належить ОСОБА_1., про що свідчить тимчасовий реєстраційний талон (а.с.7), котрий видано 30.10.2008 року і дійсний до 30.10.2013 року.
Разом із тим, з вищезгаданого Акту від 12.11.2008 року №110176 вбачається, що водій, який здійснював перевезення вантажу, ОСОБА_4 не мав відмітки про медичний огляд в дорожньому листі. Проте, цей факт спростовується дослідженим в судому засідання дорожнім листом серії 10 ААЗ №856032 з відповідною відміткою від 11.11.2008 року.
Тобто, судом встановлено, що під час винесення Постанови про застосування фінансових санкцій від 08.12.2008 року №067117 відповідачем не було взято до уваги, що власник транспортного засобу “ДАФ”державні номерні знакиНОМЕР_1 ОСОБА_1 передав за дорученням (тимчасовий реєстраційний талон №003529) вказаний автомобіль громадянинуОСОБА_3, і останній як суб'єкт господарювання, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №747006 від 31.08.2005р., маючи відповідну ліцензію на здійснення вантажних перевезень серії АВ №042986 від 17.05.2006р., строк дії якої поширюється на період з 22.09.2005р. по 21.09.2010р., перебуваючи у трудових відносинах із своїм водієм ОСОБА_4, про що свідчить довідка ДПІ у м. Вінниці про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку серії М №845034 від 21 листопада 2008р., виписавши йому дорожній лист, використовував вищезгаданий автомобіль для здійснення перевезень на цілком законних та правомірних підставах.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що Постанова про накладення штрафу на ОСОБА_1як суб'єкта господарювання прийнята із грубими порушеннями основоположних принципів об'єктивності, повноти і всебічності під час дослідження обставин будь-якої справи та без урахування обставин, що мають суттєве значення для прийняття цього рішення, а це в свою чергу свідчить про те, що посадові особи Територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області, розглядаючи матеріали справи що стосується порушень законодавства про автомобільний транспорт, діяли формально та не професійно, не перевіряючи та не з'ясовуючи при цьому суттєвих обставин справи, не перевіривши які, не можливо взагалі говорити про винесення об'єктивного та законного рішення.
Таким чином, обставини викладені в вищезгаданих Акті та Постанові щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт свого підтвердження в ході судового засідання не знайшли.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, щодо відсутності підстав для застосування штрафних санкцій до ОСОБА_1 та до ОСОБА_3, а тому Постанова про застосування штрафних санкцій є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд вважає, що представником відповідача не було надано достатніх доказів щодо спростування позовних вимог відносно скасування Постанови від 08.12.2008 року про застосування фінансових санкцій, а тому позов підлягає задоволенню.
Разом із тим судом встановлено, що обставини викладені Акті також не відповідають обставинам встановленим в судовому засіданні, у зв'язку із чим можна зробити висновок що зазначений Акт складено із порушенням вимог чинного законодавства.
Проте, акт є лише документом, в якому фіксуються отримані під час перевірки фактичні дані, за результатами якої вживаються відповідні заходи, передбачені чинним законодавством. А тому, акт не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а його складання само по собі не порушує прав та інтересів позивача, а отже його скасування чи визнання протиправним не буде містити в собі ніяких правових наслідків, у зв'язку із цим суд вважає за доцільне визнати його таким, що складений з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати із Державного бюджету України. Квитанцією в матеріалах адміністративної справи (а.с.1) документально підтверджено судові витрати здійснені позивачем в розмірі 3,4 грн., а тому вони підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 166, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Позов задовольнити.
2. Визнати таким, що складений з порушенням вимог чинного законодавства Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.11.2008 року №110176.
3. Визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування фінансових санкцій від 08.12.2008 року №067117, винесену Територіальним управлінням головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області.
4. Винести окрему ухвалу на ім'я начальника Територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області з приводу недотримання Територіальним управлінням головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області вимог чинного законодавства.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 гривні 40 копійок.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 16.02.09
Суддя Сауляк Юрій Васильович