ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2015Справа №910/3829/14

За позовомЗаступника прокурора міста Києва

доКиївської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка»

провизнання незаконним і скасування рішення

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Бондарчук І.П. - посвідчення № 026128 від 13.05.2014;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Васюк П.П. - представник за довіреністю б/н від 21.01.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.03.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора міста Києва з вимогами до Київської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва» від 27.12.2007 № 1612/4445.

Обгрунтовуючи правові підстави звернення з позовом до суду у якості позивача, заступник прокурора міста Києва повідомив про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначивши, що із внесенням 23.02.2012 змін до Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин, яким є Державне агентство земельних ресурсів України, позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звертатись до суду із позовами, з огляду на що, керуючись ч.ч. 3, 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду із позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445.

Звертаючись з позовом до суду заступник прокурора міста Києва зазначив, що рішенням Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445 вирішено припинити Міністерству культури і мистецтв України право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973 № 2048 «Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого» та від 18.04.1977 № 559/19 «Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі», площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови та 0,28 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Однак, на думку заступника прокурора міста Києва, вказане рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка загальною площею 0,66 га, яка передана Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка», знаходиться в межах центрального історичного ареалу міста, в архітектурній та археологічній охоронних зонах, в межах Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», на території пам'ятки археології національного значення «Культурний шар города Ярослава» та віднесена до категорії земель історико-культурного призначення, у зв'язку з чим до порядку її відведення та забудови застосовуються вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до положень якого в архітектурних охоронних зонах дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами.

Також, позивач наголосив на тому, що при прийнятті Київською міською радою оспорюваного рішення не було вжито заходів щодо інформування Секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво, чим порушено ст. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, п. 172 Настанов, що регулюють виконання Конвенції про охорону всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та ст. 16 Закону України «Про міжнародні договори України».

Крім того, Заступника прокурора міста Києва зауважив, що відповідно до висновку Київської міської санепідстанції від 30.11.2007 № 2424, земельна ділянка на вул. Ярославів Вал, 40 не придатна для будівництва житлових та готельних приміщень, що свідчить про те, що проект землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки не погоджений санітарно-епідеміологічним органом, та зазначив, що, в порушення положень ст. ст. 234, 124 Земельного кодексу України, ст. 51 Закону України «Про землеустрій», ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», п. 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 391 від 03.12.2004, обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки на вул. Ярославів Вал у Шевченківському районі м. Києва уповноваженим органом не проведена.

При цьому, позивач зазначив, що оспорюване рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445 прийняте з порушенням вимог ст. 142 Земельного кодексу України, оскільки відсутня добровільна відмова попереднього землекористувача (Міністерства культури і мистецтв України) від права користування спірною земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 порушено провадження у справі № 910/3829/14, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка»; справу призначено до розгляду на 09.04.2014.

У судовому засіданні 09.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка» надало письмові пояснення по справі, в яких заперечило проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що проект землеустрою був розроблений землевпорядною організацією в порядку, передбаченому главою 4 Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867, та погоджений усіма органами, визначеними ст. 14 Регламенту, що підтверджується висновками Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київською міською санітарно-епідеміологічною станцією, Державного підприємства «Інститут генерального плану міста Києва» та іншими.

При цьому, третя особа зауважила, що позивачем не доведено суду, як саме інформування Секретаріату ЮНЕСКО могло вплинути на законність прийняття рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445, а посилання на норми Закону України «Про охорону культурної спадщини» є безпідставним, оскільки положеннями вказаного закону не регулюється порядок відведення земельних ділянок.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка» зазначило, що Висновок Київської міської санітарно-епідеміологічної станції № 2424 від 30.11.2007 є саме висновком про погодження відведення земельної ділянки, а не відмовою у його здійсненні, як стверджує позивач.

Також, третя особа зазначила, що посилання позивача на відсутність згоди попереднього землекористувача спростовується листом Міністерства культури та туризму України від 14.09.2004 № 4-6553/13, в якому зазначено, що Міністерство підтримує пропозицію Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого щодо здійснення інвестиційного проекту із залученням Товариства з обмеженою відповідальністю «Коніка» та передачі йому в установленому порядку частини земельної ділянки.

У судовому засіданні 09.04.2014 представник третьої особи подав заяву про застосування позовної давності, відповідно до якої просив суд відмовити в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, та подав клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 07.05.2014.

06.05.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої Заступник прокурора міста Києва просив суд визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради від «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва» від 27.12.2007 № 1612/4445; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коніка»; визнати відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Коніка» права користування земельною ділянкою, площею 5611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7193407 грн. 49 коп., та земельною ділянкою, площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1240994 грн. 20 коп., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка» відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 5611 кв.м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7193407 грн. 49 коп., та земельною ділянкою, площею 968 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1240994 грн. 20 коп., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва.

06.05.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Коніка».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 15.05.2014.

15.05.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Коніка» надійшли заперечення на заяву позивача про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 15.05.2014, розглянувши подані позивачем заяви про збільшення позовних вимог та залучення до участі у справі у якості відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коніка», суд відмовив в їх задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 28.05.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.07.2014.

21.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 21.07.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 30.07.2014.

30.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про застосування позовної давності та відзив на позовні вимоги, в якому Київська міська рада, зокрема, зазначила, що оскаржуване рішення було прийняте в порядку та у відповідності до положень чинного законодавства України. При цьому, відповідач зауважив, що посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка віднесена до земель історико-культурного призначення є безпідставним, оскільки станом на прийняття рішення від 27.12.2007 № 1612/4445 землі охоронних зон архітектурних пам'яток (до яких належить спірна земельна ділянка) не відносились до земель історико-культурного призначення, а тому і проект землеустрою щодо надання земельної ділянки не підлягає проведенню обов'язковій державній експертизі

У судовому засіданні 30.07.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 06.08.2014.

06.08.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких Заступник прокурора міста Києва наголосив на тому, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому її передача для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва є порушенням ст. 54 Земельного кодексу України, ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2.1 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920, підпункту 5.1 пункту 5 Додатку № 2 до Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920, п. 9 Додатку № 2 до Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002. При цьому, позивач зазначив, що спірна земельна ділянка не придатна для будівництва житлових та готельних приміщень, так як згідно ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» не передбачено будівництво житлових будинків з учбовими аудиторіями, театрами-студіями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2014, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору.

У судовому засіданні 15.09.2014 представник Київської міської ради подав додаткові пояснення по справі, в яких зауважив, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва отримав всі передбачені законодавством погодження, а тому позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва є безпідставними.

У судовому засіданні 15.09.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 29.09.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва задоволені повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 27.12.2007 р. № 1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 у справі № 910/3829/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 19.02.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 у справі № 910/3829/14 скасовано; матеріали справи № 910/3829/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу, справу № 910/3829/14 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 суддею Отрош І.М. прийнято справу № 910/3829/14 до провадження; розгляд справи призначено на 20.03.2015.

20.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення на позовні вимоги з урахуванням постанови Вищого господарського суду міста Києва від 19.02.2015, в яких позивач зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009, на яке посилався Вищий господарський суд України, стосується питання скасування актів органів місцевого самоврядування цими ж органами, в той час як питання щодо визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Київської міської ради наразі вирішується в судовому порядку.

Крім того, позивач зазначив, що із висновку державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53, який позивач долучив до матеріалів справи, вбачається, що вказана експертиза була проведена Головним управлінням земельних ресурсів у м. Києві, а не Державним комітетом України по земельних ресурсах, як це передбачено нормами законодавства України.

20.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка» надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва з огляду на те, що предметом позову є спірне рішення органу місцевого самоврядування, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, та який вичерпує свою дію шляхом його виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 10.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 20.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 24.04.2015.

У судовому засіданні 24.04.2015 позивач надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник третьої особи у судовому засіданні 24.04.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача у судове засідання 24.04.2015 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20184878 від 28.02.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У судовому засіданні 24.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Судом встановлено, що 27.12.2007 Київська міська рада прийняла рішення №1612/4445 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва", яким вирішено:

- припинити Міністерству культури і мистецтв України право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973р. №2048 "Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого" та від 18.04.1977р. №559/19 "Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі", площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 14.09.2004р. №4-6553/18);

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва;

- передати третій особі, за умови виконання п.4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,28 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- третій особі: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007р. №19-12948, Київської міської санепідстанції від 03.12.2007р. №10005, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 16.11.2007р. №05-08/9022, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.10.2007р. №22-2653/35; питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003р. №271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"; питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки; передбачити проектом будівництва житлового комплексу місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за одне машиномісце на кожну квартиру в цьому комплексі; передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20% загальної площі квартир в цьому офісно-житловому комплексі (крім службового житла) на підставі п.36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік"; у складі проекту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об'єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об'єкти охорони здоров'я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням офісно-житлового комплексу; сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цього офісно-житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі п.84 рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Згідно із загально-кадастровою інформацією на земельну ділянку 8000000000:88:175:0021 (дані за формою 6-зем), спірна земельна ділянка має шифр рядка 65 та графу 44 (81) (том справи - 2, аркуш справи - 7).

Відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №377 від 05.11.1998р. графа 81 вказує на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення (том справи - 2, аркуші справи - 8-11).

Аналогічні відомості вказано в Плані зонування земель (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 26.02.2013р.) (том справи - 1, аркуш справи - 240).

Згідно з п."г" ч.1 ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. ст. 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини". Згідно з названим Законом об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України земельна ділянка надається у користування за умови дотримання певної процедури, визначеної законом, що, зокрема, включає одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають.

Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.

В ст. ст. 1, 9 названого Закону передбачено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Обов'язковій експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Статтею 111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі № 910/3829/14, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову Київського апеляційного господарського суду в даній справі та направляючи справу на новий розгляд, наголосив на тому, що прийняте Київською міською радою рішення про передачу ТОВ "Коніка" в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Крім того, Вищий господарський суд наголосив на відсутності в матеріалах справи висновку державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 року № 309/10-53, на який посилається позивач як на підставу визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445, у зв'язку з тим, що експертиза була проведена неуповноваженим органом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст. 13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст. 142, 143 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти міської ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Судом встановлено, що 03.04.2008 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коніка» (орендар) укладено Договір оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’янченко Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 852.

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 № 1612/4445 за актом приймання-передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки.

Об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельні ділянки з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, - 5611 кв.м. та земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, - 968 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:88:175:0021 та 8000000000:91:169:0023 (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, його укладено на 15 років.

10.04.2008 актом приймання-передачі земельної ділянки Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Коніка» прийняло у своє володіння і користування земельні ділянки: місце розташування - вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, - 5611 кв.м. та земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, - 968 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:88:175:0021 та 8000000000:91:169:0023.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1612/4445 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва", яким вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва; передати третій особі, за умови виконання п.4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,28 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, - вичерпало свою дію внаслідок повного виконання.

Тобто, прийняте відповідачем рішення про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прийнятий органом місцевого самоврядування ненормативний акт, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельної ділянки в оренду), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з приписів вищевказаних статей, такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, та на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

При цьому, на виконання вказівок касаційної інстанції відповідно до статті 11-2 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2007 № 309/10-53 щодо експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Коніка» для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва», - складений Головним управлінням земельних ресурсів у місті Києві Державного агентства земельних ресурсів України.

Однак, відповідно до п. 4.1.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 391 від 03.12.2004, проведення обов'язкової державної експертизи (первинної, повторної та додаткової) проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (у тому числі тих, цільове призначення яких не змінюється) із земель історико-культурного призначення належить до відання Державного комітету України по земельних ресурсах.

Тобто, суд приходить до висновку, що обов'язкова державна експертиза проекту відведення змеленої ділянки по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва не була проведена уповноваженим органом.

Разом з тим, враховуючи те, що судом встановлено обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав та інтересів, факт непроведення обов'язкової державної експертизи проекту відведення змеленої ділянки по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва уповноваженим органом, не впливає на результат вирішення спору у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи і підстави позовних вимог, зазначені у позовній заяві, та відповідні заперечення відповідача та третьої особи не досліджуються судом у даному судовому розгляді з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту прав та інтересів. Відповідні доводи та заперечення щодо них можуть бути предметом розгляду (підставами позову), зокрема, при зверненні позивача з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного на підставі оспорюваного рішення, який і буде ефективним способом захисту, спрямованим на реальне відновлення порушених прав.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійсненні своїх повноважень.

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 29.04.2015

Суддя І.М. Отрош