АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/969/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Запорожець Л.М.

Провадження № 22-ц/789/378/15 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія - 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Шевчук Г. М., Ткач З. Є.,

при секретарі - Шмигельська І.З.

з участю сторін - прокурора Невлад А.В., представника МОУ Смілка В.І., представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону Федчишина О. на рішення Чортківського районного суду від 21 січня 2015 року по справі за позовом заступника прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України до Концерну "Військторгсервіс", ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року заступник прокурора Тернопільської області з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом про визнання недійсним договору купівлі- продажу комплексу об"єктів нерухомості, який складається з їдальні №6 під літерою "А", загальною площею 367,5 кв.м., кондитерського цеху під літерою "А" загальною площею 132,4 кв.м., сараїв під літерами "Б" та "В", що розташовані у АДРЕСА_1, укладеного 20 вересня 2008 року між Державним господарським об"єднанням "Концерн "Військторгсервіс" і ОСОБА_5 та просив застосувати наслідки недійсності договору, шляхом повернення майна в натурі Концерну "Військторгсервіс". Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний договір було укладено без дотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного нерухомого майна, а саме за відсутності дозволу Міністерства оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України, обов"язковість якого передбачено п. 6 Порядку відчуження об"єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 6 червня 2007 року. Також прокурор зазначив, що довіреність Міністра оборони України №220/2071 від 4 жовтня 2004 року, видана начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н. втратила свою чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а довіреність директора Концерну "Військторгсервіс", видана начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М., не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна. Вказав, що згода на відчуження майна приймається у формі розпорядчого акта і довіреність, на час дії якої було надано дозвіл, згодом, 17 лютого 2005 року, була повернута Міністерству оборони України.

Ухвалою Чортківського районного суду від 21 січня 2015 року п. 2 прохальної частини позовної заяви про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 20 вересня 2008 року шляхом повернення в натурі Концерну "Військторгсервіс" комплексу об"єктів нерухомості за заявою прокурора залишено без розгляду.

Рішенням Чортківського районного суду від 21 січня 2015 року у задоволенні позову заступника прокурора Тернопільської області з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задволити позовні вимоги. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дозвіл на відчуження нерухомого майна, виданий 12 листопада 2004 року начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіром П.Н. начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М. на час чинності довіреності Міністрства оборони україни від 4 жовтня 2004 року є належним доказом законності реалізації спірного майна. Вказав, що лист від 12 листопада 2004 року - це документ, виданий Головному управлінню торгівлі Тилу Міністерства оборони України і в будь-якому випадку не може бути згодою Міністерства оборони України. Крім цього, дозвіл видано у 2004 році, а реалізація спірного майна відбулась у 2008 році, а тому вважає, що дозвіл на відчуження майна повинен був бути поновленим і відповідність правочину вимогам закону має оцінюватись стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, в тому числі з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України №803 від 6 червня 2007 року "Про затвердження порядку відчуження об"єктів державної власності". Стороною позивача не пропущено строку позовної давності.

Представник прокуратури в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та зіслався на обставини, викладені в ній. Вважає, що внаслідок відкликання довіреності Міністерством оборони України дозвіл, який було видано у вигляді листа, а не розпорядчого документа, втратив чинність та відчуження майна відбулось поза строком дії доручення. Вказав, що не пропущено строку позовної давності, оскільки про зазначені обставини стало відомо під час проведення перевірки в квітні 2013 року.

Представник Мінстерства оборони України вважає рішення суду незаконним та пояснив, що власником спірного майна є держава в особі Мінстерства оборони України та воно перебувало в оперативному віданні його підприємств. Державне підприємство Мінстерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" входить до складу Концерну "Військторгсервіс" і відчуження майна здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном. Зазначив, що дозвіл на відчуження майна повинен був надаватись у вигляді розпорядчого акта Мінстерства оборони України - наказу, розпорядження чи директиви. Мінстерству оборони України стало відомо про те, що відчуження майна відбулось з порушенням чинного законодавства та без належного дозволу лише за наслідками проведеної прокуратурою перевірки, оскільки довідка перевірки КРУ у Львівській області від 3 квітня 2009 року не містила інформації про законність відчуження спірного майна. Вважає, що майно повинно бути повернуто Мінстерству оборони України як власнику.

Представник Концерну "Військторгсервіс" в судове засідання не з"явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності та пояснення по апеляційній скарзі, в якому зазначив, що спірне майно було продане незаконно за відсутності дозволу суб"єкта управління майном та погодження Фонду державного майна України.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що відчуження майна за спірним договором здійснювалось за наявності дозволу Мінстерства оборони України на його відчуження - листа-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. від 12 листопада 2004 року, який діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності від 4 жовтня 2004 року, виданої Міністром оборони України. Суд вірно дійшов висновку, що зазначений дозвіл на відчуження спірних приміщень був виданий за три роки до прийняття КМУ Порядку відчуження об"єктів державної власності, а відтак, відповідав вимогам діючого на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України, що підпорядковані Головному управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, на відчуження основних засобів, а також був виданий, коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України. При цьому, в даному дозволі строк дії не зазначений, а його чинність пов"язана із вчиненням конкретної дії та з настанням правових наслідків у вигляді реалізації спірного майна. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки головним управлінням КРУ проводились перевірки законності відчуження майна Концерну "Військторгсервіс", наслідки яких були відомі Міністерству оборони України, крім цього Міністерство оборони України проводило інвентаризацію майна і про відчуження спірного комплексу йому було відомо.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнала та пояснила, що її син тривалий час орендував спірне приміщення, а потім його викупив. Після викупу ними були вкладені значні кошти в ремонт, приміщення використовується як заклад харчування і ніхто претензій з 2008 року до них не мав.

Заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що Міністром оборони України 4 жовтня 2004 року видана довіреність №220/207, відповідно до умов якої Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України генерала армії України Кузьмука Олександра Івановича уповноважує начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України з усіма правами, наданими законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень суду з питань управління майном і діяльністю підприємств (установ військової торгівлі, що належать до сфери управління Міністерства оборони України).

Для виконання представницьких функцій та покладених повноважень, серед іншого, начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н. надано право на надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання. Термін дії доручення встановлено до 1 жовтня 2007 року.

Начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіром П.Н. 12 листопада 2004 року, на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 4 жовтня 2004 року №220/2071, надано дозвіл начальнику державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування": їдальні №6, загальною площею 367,5 кв.м., кондитерського цеху, загальною площею 132,4 кв.м., що розташовані у АДРЕСА_1.

Згідно наказу Міністерства оборони України №47 від 31 січня 2006 року "Про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України" Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізовано шляхом приєднання до Державного господарського об"єднання "Концерн "Військторгсервіс", яке стало правонаступником його усіх майнових прав та обов"язків.

12 вересня 2007 року Генеральний директор Концерну "Військторгсервіс" Пукір П.Н. надав довіреність начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М., якою уповноважив укладати договори щодо відчуження майна з дозволу органу управління майном та представляти його інтереси.

4 серпня 2008 року Управління торгівлі Західного оперативного командування уклало із Рівенською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" договір про надання послуг щодо проведення аукціону (прилюдних торгів) з продажу нежитлових приміщень "А-1", загальною площею 499,9 кв.м., розташованих у АДРЕСА_1.

Переможцем прилюдних торгів, проведених 6 вересня 2008 року з продажу зазначеного вище майна, став ОСОБА_5, з яким Свідерський Г.М., діючи від Концерну "Військторгсервіс", 20 вересня 2008 року уклав договір купівлі-продажу комплексу об"єктів нерухомості, що розташовані у АДРЕСА_1 та складається з їдальні №6 під літерою "А", загальною площею 367,5 кв.м., кондитерського цеху під літерою "А" загальною площею 132,4 кв.м., сараїв під літерами "Б" та "В".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір не суперечить законодавчим актам, оскільки відчуження майна за договором здійснювалось за наявності дозволу Міністерства оборони України на його відчуження, дозвіл був виданий до прийняття КМУ Порядку відчуження об"єктів державної власності, а тому погодження Фонду державного майна України не потрібно. Також суд виходив з того, що Міністерство оборони України не було стороною оспорюваного договору та зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду із зазначеним позовом.

Колегія суддів з цими висновками погоджується частково.

Судом встановлено, що предметом оспорювання прокурором та Міністерством оборони України є договір купівлі-продажу, який було укладено між Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_5

Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, було власністю держави, управління яким здійснювало Міністерство оборони України.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 лютого 2004 року власником комплексу: їдальні, кондитерського цеху, сараїв під літерами "Б" та "В" є держава, а балансоутримувачем - Державне підприємство Міністерства оборони України Управління торгівлі Західного оперативного командування. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави - власника майна в особі Міністерства оборони України, яке не було стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.

З пояснень представника прокуратури та представника Міністерства оборони України вбачається, що позов про визнання правочину недійсним пред"явлено з метою повернення майна державі, а саме Міністерству оборони України - органу, який здійснює управління цим майном.

Наведене свідчить про те, що захист права власності на майно Міністерство оборони України може здійсненити у спірних відносинах, що виникли, шляхом пред"явлення віндикаційного позову до добросовісного набувача.

Цей висновок відповідає роз"ясненням, викладеним в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Відповідно до п. 10 ч. 3 цієї постанови та ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребовувати майно у добросовісного набувача.

Отже, беручи до уваги те, що позивачем пред"явлено позов до добросовісного набувача про визнання договору, учасником якого він, позивач, не був, недійсним, суд вірно з цих підстав відмовив у задоволенні такого позову, оскільки позивач вибрав невірний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необхідним виключити як помилкове з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 203 ЦК України та відповідні обгрунтування до неї, як на підставу відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону Федчишина О. задовольнити частково.

Рішення Чортківського районного суду від 21 січня 2015 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення обгрунтування щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги. Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.В. Бершадська