ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015Справа №910/4811/15-г

Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

доДержавного підприємства «Укржитлосервіс»

простягнення 11355883 грн. 27 коп.

Представники сторін:

від позивача: Кучкова Ю.В. - представник за довіреністю № 91/2014/12/26-11 від 26.12.2014;

від відповідача: Хіміч Б.С. - представник за довіреністю б/н від 29.09.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Київенерго» з вимогами до Державного підприємства «Укржитлосервіс» про стягнення 11299493 грн. 09 коп., з яких 8991860 грн. 01 коп. основного боргу, 193993 грн. 03 коп. пені, 430291 грн. 61 коп. 3% річних та 1683348 грн. 44 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 не виконав взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію за період з 01.03.2012 до 01.01.2015 у розмірі 8991860 грн. 01 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 193993 грн. 03 коп. пені за період з з 01.07.2014 по 31.12.2014, 3 % річних у розмірі 430291 грн. 61 коп. за період з 01.03.2012 по 31.12.2014 та інфляційні втрати у розмірі 1683348 грн. 44 коп. за період з березня 2012 року по грудень 2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 порушено провадження у справі № 910/4811/15-г та справу призначено до розгляду на 23.03.2015.

17.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 8261860 грн. 01 коп., пеню у розмірі 193993 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 430291 грн. 61 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1683348 грн. 44 коп.

Обгрунтовуючи заяву про уточнення позовних вимог позивач вказав на часткову сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 730000 грн. 00 коп. під час розгляду справи, з огляду на що просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 730000 грн. 00 коп.

Однак, судом встановлено, що грошові кошти у розмірі 730000 грн. 00 коп. були сплачені відповідачем до звернення позивачем з даним позовом до суду (02.03.2015), що підтверджується наданою позивачем довідкою про надходження коштів за період з березня 2012 року по лютий 2015 року, з якої вбачається, що 29.01.2015 відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 180000 грн. 00 коп., а 30.01.2015 - грошові кошти у розмірі 550000 грн. 00 коп.

Зважаючи на те, що припинення провадження у справі можливе за умови, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, у суду відсутні підстави задовольнити заяву позивача в частині припинення провадження у справі щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 730000 грн. 00 коп.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи вищевикладене, суд розцінює заяву позивача про уточнення позовних вимог як заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, та розглядає спір про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 8261860 грн. 01 коп., пені у розмірі 193993 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 430291 грн. 61 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1683348 грн. 44 коп., що разом становить 10569493 грн. 09 коп.

23.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав частково обгрунтованими вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, однак просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 100 грн. 00 коп. та розстрочити виконання рішення суду в рівних частинах на один рік.

Крім того, 23.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розстрочення виконання рішення суду в рівних частинах на один рік.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 06.04.2015.

24.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача повторно надійшло клопотання про зменшення пені до 100 грн. 00 коп.

У судовому засіданні 06.04.2015 представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 8261860 грн. 00 коп., пеню у розмірі 193993 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 492870 грн. 27 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2399974 грн. 69 коп.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог як збільшення позовних вимог в частині 3% річних та інфляційних втрат і розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 8261860 грн. 01 коп., пені у розмірі 193993 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 492870 грн. 27 коп. та інфляційних втрат у розмірі 2399974 грн. 69 коп., що разом становить 11348698 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 20.04.2015.

16.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов контррозрахунок позовних вимог, відповідно до якого станом на 01.04.2015 сума основного боргу відповідача за Договором № 520303 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.2003 становить 6831860 грн. 01 коп., 3% - 469808 грн. 82 коп. та інфляційні втрати - 2387871 грн. 44 коп.

17.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача повторно надійшло клопотання про розстрочення виконання рішення у даній справі.

У судовому засіданні 20.04.2015 представник позивача подав доповнення до заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 8261860 грн. 00 коп. основного боргу, 201178 грн. 30 коп. пені, 492870 грн. 27 коп. 3% річних та 2399974 грн. 69 коп. інфляційних втрат.

Розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що вона є заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені; прийняв її до розгляду та розглядає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення з Державного підприємства «Укржитлосервіс» суми основного боргу у розмірі 8261860 грн. 01 коп., пені у розмірі 201178 грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 492870 грн. 27 коп. та інфляційних втрат у розмірі 2399974 грн. 69 коп., що разом становить 11355883 грн. 27 коп.

У судовому засідання 20.04.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в редакції заяви про збільшення позовних вимог підтримав у повному обсязі; проти задоволення заяви про зменшення пені та клопотання про розстрочення виконання рішення суду заперечив.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.04.2015 надав усні пояснення по суті спору; суму основного боргу визнав, заперечив проти задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат; просив суд зменшити розмір пені до 100 грн. 00 коп. та розстрочити виконання рішення.

У судовому засіданні 20.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2003 між Акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Державним підприємством «Укржитлосервіс» (абонент) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до cтатуту Публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів Акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013), Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI.

Положеннями розділу 8 Договору встановлено строк дії договору, а саме даний договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.2003. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.3.1 Договору, абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Пунктом 1 додатку № 3 до Договору визначено, що розрахунки зі споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245, за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ для опалення: 54,42 грн. (97,2%), 80,00 грн. (2,2%), 57,50 грн. (0,6%); для гарячого водопостачання: 54,42 грн. (98,5%), 80,00 грн. (1,3%), 57,50 грн. (0,2%).

Відповідно до п. 1 Додатку № 4 до Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Пунктом 2 Додатку № 4 до Договору визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділ тепло збуту № 5 за адресою: вул. Товарна, 1 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 Додатку № 4 до Договору, сплату за вказаними в п. 2 документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому у разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел Енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду; кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел Енергопостачальної організації та кількість годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу теплову енергію на умовах, передбачених укладеним між сторонами Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 у період з 01.03.2012 до 01.01.2015 на загальну суму 14721290 грн. 84 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм законодавства України не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої теплової енергії за період з 01.03.2012 до 01.01.2015, сплативши 5729430 грн. 83 коп., у зв'язку з чим в останнього станом на 01.01.2015 виникла заборгованість у розмірі 8991860 грн. 01 коп.

Факт, обсяги, вартість поставленої теплової енергії та факт здійснення відповідачем часткової оплати за вказаний період підтверджується доданими до позовної заяви належним чином засвідченими копіями відомостей обліку спожитої теплової енергії за період з 26.12.2011 по 25.12.2014, облікових карток за період з березня 2012 року по грудень 2014 року та довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію за період з березня 2012 року по грудень 2014 року за номером особового рахунку № 520303.

При цьому, відповідно до наданої позивачем довідки про надходження коштів за період з березня 2012 по лютий 2015 року вбачається, що 29.01.2015 відповідач сплатив 180000 грн. 00 коп. та 30.01.2015 - 550000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим його заборгованість за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 за період з 01.03.2012 до 01.01.2015 зменшилась до 8261860 грн. 01 коп., з огляду на що позивачем була подана заява про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 8261860 грн. 01 коп., яка прийнята судом до розгляду.

Часткова сплата відповідачем заборгованості на загальну суму 730000 грн. 00 коп. також підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями № 403 від 29.01.2015 на суму 180000 грн. 00 коп. та № 409 від 30.01.2015 на суму 550000 грн. 00 коп.

Разом з тим, судом встановлено, що 27.02.2015 відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 750000 грн. 00 коп., 25.03.2015 - 480000 грн. 00 коп. та 30.03.2015 - 200000 грн. 00 коп., що підтверджується наданими позивачем платіжним дорученням № 508 від 27.02.2015 на суму 750000 грн. 00 коп., № 683 від 25.03.2015 на суму 480000 грн. 00 коп. та № 695 від 30.03.2015 на суму 200000 грн. 00 коп.

Вказана сума часткової сплати боргу за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 була зарахована позивачем в оплату заборгованості за період з 01.01.2015 по 01.04.2015, що підтверджується довідкою про надходження коштів за період з березня 2012 року по березень 2015 року.

З огляду на те, що сплата грошових коштів у загальному розмірі 1430000 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем у період з 27.02.2015 по 30.03.2015, та позивачем була зарахована в рахунок погашення заборгованості, яка виникла в період з 01.01.2015 по 01.04.2015, суд дійшов висновку, що заборгованість Державного підприємства «Укржитлосервіс» за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 за період теплопостачання з 01.03.2012 до 01.01.2015 становить 8261860 грн. 01 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного підприємства «Укржитлосервіс» за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 за період з 01.03.2012 до 01.01.2015 у розмірі 8261860 грн. 01 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не була спростована, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення з Державного підприємства «Укржитлосервіс» суми основного боргу у розмірі 8261860 грн. 01 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003 за період з 01.03.2012 до 01.01.2015 позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 201178 грн. 30 коп. за загальний період нарахування з 26.10.2014 по 01.04.2015 (окремо щодо кожного простроченого платежу за жовтень, листопад та грудень 2014 року в межах шестимісячного періоду нарахування з урахуванням часткових оплат).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.5 Додатку № 4 до Договору, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного залишку боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, разом з тим, зважаючи на подане відповідачем клопотання про зменшення пені до 100 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на обґрунтованість пояснень відповідача щодо необхідності зменшення розміру пені, викладених у відзиві, а саме, що відповідач є збитковим державним підприємством, що підтверджується звітами про фінансові результати за 2011-2014 роки, та те, що відповідач не отримує різницю між затвердженим розміром цін/тарифів на комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на них, беручи до уваги, що відповідач хоч і неналежним чином, однак виконує зобов'язання за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520303 від 01.01.2003, а позивач не довів завдання йому збитків у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань відповідачем, суд вирішив зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з Державного підприємства «Укржитлосервіс», на 50% та стягнути з відповідача пеню у розмірі 100589 грн. 15 коп.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення з Державного підприємства «Укржитлосервіс» пені у розмірі 201178 грн. 30 коп. за загальний період з 26.10.2014 по 01.04.2015 підлягають частковому задоволенню у розмірі 100589 грн. 15 коп.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 492870 грн. 27 коп. за період з 26.03.2012 по 31.03.2015 та інфляційні втрати у розмірі 2399974 грн. 69 коп за період з березня 2012 року по січень 2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в частині стягнення з Державного підприємства «Укржитлосервіс» 3% річних у розмірі 492870 грн. 27 коп. за період з 26.03.2012 по 31.03.2015 та інфляційних втрат у розмірі 2399974 грн. 69 коп. за період з березня 2012 року по січень 2015 року підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 23.03.2015, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду в рівних частинах строком на один рік, посилаючись на кризову ситуацію в державі та умови воєнного часу, а також зазначив, що розстрочення виконання рішення суду є більш вірогідним та відповідач вчинить всі залежні від нього заходи щодо виконання рішення суду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд зазначає, що підставою для розстрочення виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Згідно з пунктом 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Положеннями пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Однак, відповідачем не обґрунтовано та не доведено суду належними доказами наявності обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду у термін, встановлений законодавством, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення у даній справі відповідно до графіку розстрочки у випадку задоволення судом клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду у рівних частинах строком на 1 рік.

Разом з тим суд зазначає, що відповідач не позбавлений права повторно звернутися до суду із клопотанням про розстрочку виконання рішення суду в будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання, надавши відповідні докази, в тому числі, щодо можливості фактичного виконання рішення суду у випадку задоволення клопотання про його розстрочку виконання.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Укржитлосервіс» (01133, м. Київ, бульвар Лесі України, буд. 24-А; ідентифікаційний код: 32207896) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 00131305) суму основного боргу у розмірі 8261860 (вісім мільйонів двісті шістдесят одна тисяча вісімсот шістдесят) грн. 01 коп., пеню у розмірі 100589 (сто тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 15 коп., 3% річних у розмірі 492870 (чотириста дев'яносто дві тисячі вісімсот сімдесят) грн. 27 коп., інфляційні втрати у розмірі 2399974 (два мільйони триста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 69 коп. та судовий збір у розмірі 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 27.04.2015

Суддя І.М. Отрош