ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015 р. Справа№ 914/1687/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.

при секретарі Куцик І.М.

розглянув матеріали справи за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм", м. Житомир

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми", с. Давидів, Пустомитівський район, Львівська область

про стягнення заборгованості на суму 359 191, 70 грн.

за участю представників:

від позивача: Поцелов А.О. - представник

від відповідача:Могильницький А.М. - представник

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 14.05.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" про стягнення 359 191,70 грн. заборгованості за договором поставки № 0033 від 20.08.2013 р., в тому числі: 330 896,16 грн. основного боргу з урахуванням курсової різниці, 23 087,64 грн. пені, 5 207,90 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.07.2014р. у справі № 914/1687/14 (суддя Кидисюк Р.А.), з урахуванням ухвали господарського суду Львівської області від 13.08.2014 р. про виправлення описки, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 р. позов задоволено частково, стягнуто з ТзОВ "Агролайф корми" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" 112 227,49 грн. основного боргу, 16 080,20 грн. пені, 5180,58 грн. - 3% річних, 5 803,16 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. у справі № 914/1687/14 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 р. та рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2014р. у справі № 914/1687/14 скасовано, справу № 914/1687/14 передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Ухвалою суду від 15.12.2014 р. (суддя Шпакович О.Ф.) справу № 914/1687/14 прийнято до розгляду та призначено її до судового розгляду на 03.02.2015 р.

Ухвалою суду від 03.02.2015 р. продовжено строк розгляду справи № 914/1687/14 на 15 днів.

Ухвалою від 03.02.2015 р. у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

25.02.2015 р. проведено повторний автоматизований розподіл справи № 914/1687/14 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шпакович О.Ф. За результатами автоматизованого розподілу справ, справу № 914/1687/14 передано на розгляд судді Гутьєвій В.В.

Ухвалою суду від 26.02.2015 р. справу № 914/1687/14 прийнято до розгляду та відкладено розгляд справи на 12.03.2015 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 12.03.2015 р. та 15.04.2015 р.

15.04.2015 р. у зв'язку із сплатою боржником значної частини боргу після подання до суду позовної заяви та порушення провадження у справі позивачем подано на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог (за вхідн. № 1534/15 від 15.04.2015 р.), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на суму 250 056,31 грн., з них: 219 913,29 грн. - основний борг з урахуванням курсової різниці, 22 971,72 грн. - нарахована пеня, 7 171,30 грн. - 3 % річних. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" судові витрати в розмірі 13 418,42 грн., з яких: 12 184,98 грн. - витрати з оплати судового збору та 1 233,44 грн. - витрати, пов'язані із забезпечення участі представника позивача в судові засідання господарських судів. Фактично вказаною заявою збільшено вимоги позивача в частині курсової різниці на суму 37 017,13 грн. (з 140 669,67 грн. у позовній заяві до 177 685,80 грн. у заяві про уточнення), в частині нарахування 3 % річних на 1963,40 грн. (з 5 207,90 грн. у позовній заяві до 7 171,30 грн. у заяві про уточнення) та у зв'язку з допущеною помилкою в нарахуванні пені зменшено вимоги на 115,92 грн. (з 23 087,64 грн. у позовній заяві до 22 971,72 грн. у заяві про уточнення), всього збільшено вимоги на 38 864,61 грн. У разі подання заяви про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» повинен сплатити недоплачену у зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Відтак підлягав доплаті судовий збір на суму 777,29 грн. Враховуючи, що позивачем частково було здійснено переплату судового збору за подання позовної заяви з врахуванням зменшення розміру судового збору відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», а також те, що відповідно до п. 2.8 вказаної постанови з врахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК України. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відтак, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" підлягає задоволенню, а справу № 914/1687/14 необхідно розглядати в межах уточнених позовних вимог з врахуванням здійснених відповідачем оплат в частині основного боргу.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві від 30.04.2014 р., заяві про уточнення позовних вимог від 22.01.2015 р., додаткових поясненнях від 10.02.2015 р., заяві про збільшення позовних вимог від 10.02.2015 р., додаткових поясненнях щодо суті позовних вимог від 23.02.2015 р., заяві про уточнення позовних вимог від 09.04.2015 р., а також усних поясненнях, наданих у судовому засіданні, посилаючись, зокрема, на те, що основний борг має бути сплачений відповідачем з врахуванням курсової різниці, оскільки сторони передбачили в договорі порядок визначення еквіваленту вартості товару у іноземній валюті за допомогою формули, передбаченої п.2.2 договору; постановою Вищого господарського суду України надані прямі вказівки щодо правомірності нарахування позивачем курсової різниці за договором, а відтак позовна вимога про стягнення основної заборгованості з урахуванням курсової різниці підлягає задоволенню; вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, відповідно до ч.1 ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив в частині стягнення курсової різниці та наполягав на зменшенні розміру пені на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву від 10.07.2014 р., в запереченні від 13.02.2015 р., в додаткових запереченнях щодо судового збору від 15.04.2015 р., в додаткових поясненнях від 26.02.2015 р., а також усних поясненнях, наданих у судовому засіданні, посилаючись, зокрема, на те, що висновок у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. у справі № 914/1687/14 щодо права сторін визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті стосується виключно системного аналізу законодавства, а не конкретної справи; посилання позивача на формулювання Вищого господарського суду України як на беззаперечну підставу для нарахування курсової різниці суперечить ч. 2 ст. 111-12 ГПК України; ні укладений між сторонами договір поставки, ні жодна із накладних не встановлюють еквіваленту вартості товару в іноземній валюті; позивачем підтверджено розмір основного боргу за даними бухгалтерського обліку згідно з актом звірки розрахунків на суму 42 227,49 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд встановив.

20.08.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" (позивач - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (відповідач - покупець) укладено договір поставки № 0033, за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався поставити узгодженими партіями відповідачу продукцію: кормові добавки - амінокислоти, вітаміни, ензими, пігменти та інше (товар), зазначені у додатках: додаткових угодах, специфікаціях, видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити кожну партію товару.

Відповідно до п. 2.1 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. загальна сума договору визначається сумою всіх видаткових накладних, згідно з якими постачальник постачав, а покупець отримував товар, відповідно до умов і протягом усього терміну дії цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. ціна товару розуміється на умовах: "Склад продавця"; ціна товару, а також всі інші суми, що підлягають виплаті постачальнику за цим договором, є базовими, визначеними на дату поставки. У разі збільшення курсу євро, встановленого НБУ по відношенню до національної валюти України, розрахунок за неоплачений товар (неоплачену частину товару) здійснюється покупцем за погодженням з постачальником на основі базових ставок, встановлених у видаткових накладних, за такою формулою: Х2=(Y2:Y1)хХ1, де: Х1 - базові ціни (вказані у видаткових накладних) у національній валюті України на дату відпуску товарів; Y1- курс євро до валюти України, встановлений НБУ на дату видаткової накладної; Y2 - курс євро до валюти України, встановлений НБУ на дату здійснення оплати покупцем; Х2 - підсумкова/загальна сума до оплати.

Відповідно до п. 3.3. договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. передача товару проводиться зі складу позивача в смт. Немішаєве Бородянського р-ну Київської обл. або за домовленістю. Перевезення продукції зі складу ТОВ "Укрполіскорм" на склад ТОВ "Агролайф корми", порядок оплати транспортних послуг перевізника, порядок відшкодування витрат по доставці товару визначається додатковим погодженням сторін. Для отримання товару покупець направляє свого представника з довіреністю встановленого зразка на право отримання товару або за узгодженням сторін іншим чином (п. 3.7. договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р.).

Згідно з п. 3.9 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. розрахунки здійснюються на наступних умовах: передплата 100 % або інші строки, за домовленістю сторін. Дата поставки товару визначається датою підпису накладної або за письмовим узгодженням сторін іншим чином.

В жовтні-листопаді 2013 р. відповідач отримав у позивача товар на загальну суму 576 227,49 грн. відповідно до: рахунку-фактури № СФ-0000183 від 16.10.2013 року на суму 501 227,49 грн., рахунку-фактури № СФ-0000195 від 05.11.2013 р. на суму 75 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: видатковою накладною № РН-0000172 від 16.10.2013 р. на суму 444 440,00 грн., видатковою накладною № РН-0000173 від 17.10.2013 р. на суму 56 787,49 грн., видатковою накладною № РН-0000181 від 05.11.2013 р. на суму 75 000,00 грн. (довіреності № 556/1 від 16.10.2013 р., № 607 від 05.11.2013 р.), товарно-транспортною накладною серія 02ААТ№ 007141/в від 17.10.2013 р. та товарно-транспортною накладною № 59998005525816 від 05.11.2013 р.

У зв'язку із несплатою вартості товару відповідачем, 27.11.2013 р. позивачем направлено претензію за вих. № 131127/2 з вимогою оплати заборгованості на суму 539 227,49 грн.

14.01.2014 р. відповідачем надіслано лист за вих. № 23 про визнання заборгованості в розмірі 402 227,49 грн. та гарантуванням оплати заборгованості до 15.02.2014 р., здійснюючи оплату в розмірі 80 000 грн. щотижня.

У зв'язку з частковою сплатою ТОВ "Агролайф корми" заборгованості за договором поставки № 0033 від 20.08.2013 р. в розмірі 386 000,00 грн., ТОВ "Укрполіскорм", пославшись на неналежне виконання відповідачем умов спірного договору щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар, звернувся 30.04.2014 р. з позовом до суду про стягнення 359 191,70 грн., з яких 330 896,16 грн. - основний борг, 23 087,64 грн. - пеня, 5 207,90 грн. - 3 % річних та судові витрати із сплати судового збору.

Сума основного боргу у розмірі 330 896,16 грн. складається відповідно до розрахунку позивача із заборгованості в частині вартості товару за ціною, вказаною у специфікаціях та накладних на суму 190 227,49 грн. та курсової різниці на суму 140 668,67 грн.

15.04.2015 р. у зв'язку із сплатою боржником значної частини боргу позивачем подано на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог (за вхідн. № 1534/15 від 15.04.2015 р.), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на суму 250 056,31 грн., з них: 219 913,29 грн. - основний борг з урахуванням курсової різниці (42 227,49 - основний борг та 177 685,80 грн. - курсова різниця), 22 971,72 грн. - пеня, 7 171,30 грн. - 3 % річних. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" судові витрати в розмірі 13 418,42 грн., з яких: 12 184,98 грн. - витрати з оплати судового збору та 1 233,44 грн. - витрати, пов'язані із забезпечення участі представника позивача в судові засідання господарських судів.

Як випливає із заяви про уточнення позовних вимог (за вхідн. № 1534/15 від 15.04.2015 р.) з моменту звернення позивача до господарського суду з позовом відповідач сплатив основний борг за цінами, визначеними в специфікаціях та видаткових накладних на суму 148 000,00 грн. Проте необхідно зазначити, що відповідно до наявних у справі доказів, а саме платіжного доручення № 1614 від 29.04.2014 р. сума 10 000,00 грн. основного боргу за поставлений товар була перерахована відповідачем позивачу до звернення з позовною заявою до суду, згідно із датою на поштовому штемпелі позов направлено до суду 30.04.2014 р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Як передбачено ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, отже, обов'язок дотримуватись погоджених у договорі умов в рівній мірі покладено як на відповідача, так і на позивача.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач повністю виконав зобов'язання відповідно до укладеного договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р., що підтверджується видатковими накладними, а саме: видаткова накладна № РН-0000172 від 16.10.2013 р. на суму 444 440,00 грн., видаткова накладна № РН-0000173 від 17.10.2013 р. на суму 56 787,49 грн., видаткова накладна № РН-0000181 від 05.11.2013р. на суму 75 000,00 грн., які долучені до матеріалів справи, підписані уповноваженими представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Відповідач не виконав своїх зобов'язань за укладеним договором поставки № 0033 від 20.08.2013 р., внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 42 227,49 грн. В судовому засіданні представник відповідача щодо основного боргу не заперечив. Крім того, заборгованість відповідача перед позивачем на суму 42 227,49 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний уповноваженими представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб та долучений до матеріалів справи (том 2, а. с. 72). Відтак, суд враховуючи норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення 42 227,49 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Позивач наполягає на стягненні з відповідача основного боргу із врахуванням курсової різниці на суму 177 685,80 грн. відповідно до п. 2.2 договору.

Як зазначено у п. 2.2 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. ціна товару розуміється на умовах "Склад продавця". Ціна товару, а також всі інші суми, що підлягають виплаті постачальнику за цим договором, є базовими, визначеними на дату поставки. У разі збільшення курсу євро, встановленого НБУ по відношенню до національної валюти України, розрахунок за неоплачений товар (неоплачену частину товару) здійснюється покупцем за погодженням з постачальником на основі базових ставок, встановлених у видаткових накладних, за такою формулою: Х2=(Y2:Y1)хХ1, де: Х1 - базові ціни (вказані у видаткових накладних) у національній валюті України на дату відпуску товарів; Y1- курс євро до валюти України, встановлений НБУ на дату видаткової накладної; Y2 - курс євро до валюти України, встановлений НБУ на дату здійснення оплати покупцем; Х2 - підсумкова/загальна сума до оплати. Відтак викладена у п. 2.2 договору норма щодо можливого порядку розрахунку за неоплачений товар не є імперативною нормою, вона може бути застосована за погодженням сторін. У договорі не встановлено обов'язку покупця проводити оплату за отриманий товар з врахуванням курсової різниці.

На усунення негативних наслідків інфляції спрямоване запроваджене в ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України правило, відповідно до якого сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цьому правилу відповідає положення ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Під іншим порядком у наведеній статті мається на увазі порядок і дата визначення курсу валюти.

Зобов'язання сплатити вартість продукції в гривнях в сумі, що визначається за офіційним курсом валюти (у даному випадку - євро) на відповідний момент часу, виникає виключно за умови визначення сторонами у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті. Норма ч. 2 ст. 533 ЦК України носить імперативний характер. Диспозиція названої правової норми, яка зобов'язує сплатити вартість продукції в гривнях в сумі, що визначається за офіційним курсом валюти (у даному випадку - євро) на відповідний момент часу, є умовною. Гіпотезою цієї правової норми (умовою, за наявності якої можливо керуватися цією правовою нормою) є факт визначення у зобов'язанні (у даному випадку - в договорі), грошового еквіваленту в іноземній валюті.

Грошовий еквівалент в іноземній валюті - це відповідник чужоземної валюти, одержаний перерахуванням суми національної валюти (гривні) в грошову масу у чужоземній валюті (у даному випадку - євро) за курсом Національного банку України.

Пунктом 2.1 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. загальна сума договору визначається сумою всіх видаткових накладних, згідно з якими постачальник постачав, а покупець отримував товар, відповідно до умов і протягом усього терміну дії цього договору. Пунктом 3.8 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. встановлено, що загальна сума даного договору складається із сумарної ціни товару, вказаної в рахунках-фактурах та специфікаціях/додатках до договору. Відповідач отримав у позивача товар на загальну суму 576 227,49 грн. відповідно до: рахунку-фактури № СФ-0000183 від 16.10.2013 року на суму 501 227,49 грн., рахунку-фактури № СФ-0000195 від 05.11.2013 р. на суму 75 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: видатковою накладною № РН-0000172 від 16.10.2013 р. на суму 444 440,00 грн., видатковою накладною № РН-0000173 від 17.10.2013 р. на суму 56 787,49 грн., видатковою накладною № РН-0000181 від 05.11.2013 р. на суму 75 000,00 грн. (довіреності № 556/1 від 16.10.2013 р., № 607 від 05.11.2013 р.), товарно-транспортною накладною серія 02ААТ№ 007141/в від 17.10.2013 р. та товарно-транспортною накладною № 59998005525816 від 05.11.2013 р. Відтак сума договору поставки становить 576 227,49 грн. та є вираженою виключно у гривнях та у договорі відсутній грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Зважаючи на викладене за відсутності у договорі поставки № 0033 від 20.08.2013 р. ціни (вартості товару), визначеної у валютному еквіваленті в абсолютній величині, застосування передбаченої в п. 2.2 договору формули перерахунку ціни з використанням курсу євро, суперечить нормам ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Щодо необхідності визначення саме у договорі у валютному еквіваленті ціни товару для застосування курсової різниці при розрахунку покупцем за отриманий товар вказано у постанові Верховного суду України від 07.10.2014 р. № 910/763/13 в якій зазначено, зокрема, що згідно із спеціальними умовами договору ціна предмету договору еквівалентна 340 000,00 доларів США, яка розрахована у гривні за офіційним курсом обміну валютна день укладення договору. Також при укладені змін до договору сторони встановили ціну предмету договору у розмірі еквівалентному 340 322 58,00 доларів США. Також договором передбачено, що періодичні платежі здійснюються у гривневому еквіваленті до визначеної у графіку платежів суми у доларах США. Верховний суд України у наведеній постанові дійшов висновку, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За текстом та змістом п. 2.2 договору поставки не містить норм щодо зобов'язань покупця сплатити вартість товару по курсу гривні до євро, встановленого НБУ на день здійснення розрахунку за отриманий товар, у ньому йдеться про порядок проведення розрахунку за формулою за умови погодження з постачальником. Часткова оплата вартості товару проводилась відповідачем без перерахунку до євро. При цьому ця оплата була прийнята позивачем. Крім того, в акті звірки розрахунків щодо виконання зобов'язань з оплати поставленого товару за договором сторони станом на 20.01.2015 р. підтверджують борг на суму 42 227,49 грн. без перерахунку гривні до євро.

Суд ухвалою від 16.02.2015 р. у справі № 914/1687/14 зобов'язував позивача надати (письмово) пояснення стосовно правових підстав зміни ціни товару (п.2.2 договору) після його поставки та надати (письмово) пояснення стосовно процедури погодження покупцем розрахунку за неоплачений товар із врахуванням курсової різниці (п.2.2 договору). Проте письмово такі пояснення позивачем не були надані. Як пояснив у судовому засіданні представник позивача таким погодженням можуть вважатися платіжні доручення про сплату суми боргу із врахуванням курсової різниці. Проте платіжні доручення про сплату боргу оформляються покупцем та не можуть бути слугувати доказом погодження постачальником проведення розрахунку на основі базових ставок за наведеною формулою Х2=(Y2:Y1)*Х1.

Як вбачається з укладеного договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. сторонами у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті не визначено, лише вказано за якою формулою здійснюється розрахунок за неоплачений товар (неоплачену частину товару), тобто визначений лише порядок його розрахунку.

Позивач посилається на те, що Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. у справі № 914/1687/14 надані прямі вказівки щодо правомірності нарахування позивачем курсової різниці за договором, а відтак позовна вимога про стягнення основної заборгованості з урахуванням курсової різниці підлягає задоволенню. Проте у наведеній постанові Вищого господарського суду зазначається, що сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань, а також мова йде про визначений договірними умовами сторін порядок розрахунку курсової різниці. В Постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. у справі № 914/1687/14 не йде мова про визначення в договорі грошового еквіваленту зобов'язання і встановлення обов'язку відповідача застосовувати грошовий еквівалент при здійсненні розрахунків за отриманий від позивача товар.

Відтак, враховуючи, що грошовий еквівалент сторонами в договорі не був визначений як щодо зобов'язання визначення вартості товару, так і щодо зобов'язання покупця оплатити цю вартість в національній валюті по курсу євро до гривні, за відсутності чого застосування передбаченої в п. 2.2 договору формули перерахунку ціни з використанням курсу євро суперечить нормам ч. 2 ст. 533 ЦК України, вимога позивача про стягнення з відповідача курсової різниці на суму 177 685,80 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено зобов'язання покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки № 0033 від 20.08.2013 р. Проте відповідач своїх зобов'язань щодо вчасної оплати вартості поставленого товару належно не виконав.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.4 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. встановлено, що покупець за прострочення сплати вартості товару сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки оплати, за кожен день прострочки від неоплаченої суми. Позивачем на підставі п. 5.4 договору поставки № 0033 від 20.08.2013 р. нараховано пеню в розмірі 22 971,72 грн.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені, який передбачений договором поставки № 0033 від 20.08.2013 р. відповідає вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за невиконання грошового зобов'язання на суму 22 971,72 грн. є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

13.02.2015 р. відповідач подав на адресу суду клопотання про зменшення розміру пені на 50%, посилаючись, зокрема, на те, що заявлена сума позову вдвічі перевищує реальний розмір заборгованості на дату подання позову та у п'ять разів перевищує на день подання цього клопотання, відповідач не ухиляється від сплати боргу і систематично частинами проводить його перерахування, а також просить врахувати, що він є сільськогосподарським товаровиробником, має місце значне зростання цін на сировину, паливо, енергоносії та несвоєчасність оплати від споживачів продукції, троє з яких знаходиться а Автономній Республіці Крим. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Проте викладені в клопотанні відповідача про зменшення розміру пені обставини не підтверджені будь-якими доказами, а також не додано доказів, що підтверджують скрутне матеріальне становище відповідача, отже не доведено наявність виняткового випадку. Відтак клопотання відповідача про зменшення пені підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На підставі наведеної норми позивач просить стягнути з відповідача 7 171,30 грн. - 3 % річних. Вимога позивача про стягнення з відповідача 7 171,30 грн. - 3 % річних є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши думку представника позивача та представника відповідача, cуд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення основного боргу на суму 42 227,49 грн., 22 971,72 грн. пені, 7 171,30 грн. - 3 % річних є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Суд покладає судові витрати пропорційно до задоволених вимог на відповідача в розмірі 8 218,59 грн. При розрахунку судових витрат, що покладаються на відповідача, суд виходив з наступного.

Згідно із п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» Законом передбачено (абзац третій частини другої статті 6) зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Відповідно до позовної заяви позивач зменшив суму судового збору із 7 183,84 грн. до 5 356,84 грн. (7 183,84 - 1 827,00 грн.), оскільки 10.02.2014 р. плат. дорученням № 93 сплачено судовий збір за подання позовної заяви та 10.02.2014 р. плат. дорученням № 89 сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, яка подана одночасно з позовною заявою. Проте позивачем помилково плат. дорученням № 93 від 10.02.2014 р. сплачено судовий збір на суму 5803,16 грн., тобто надмірно сплачено 446,32 грн.

Заявою про уточнення позовних вимог від 15.04.2015 р. позивачем збільшено вимоги в частині курсової різниці на суму 37 017,13 грн. (з 140 669,67 грн. у позовній заяві до 177 685,80 грн. у заяві про уточнення), в частині нарахування 3 % річних на 1963,40 грн. (з 5 207,90 грн. у позовній заяві до 7 171,30 грн. у заяві про уточнення) та у зв'язку з допущеною помилкою в нарахуванні пені зменшено вимоги на 115,92 грн. (з 23 087,64 грн. у позовній заяві до 22 971,72 грн. у заяві про уточнення), всього збільшено вимоги на 38 864,61 грн. У разі подання заяви про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» повинен сплатити недоплачену у зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Відтак підлягав доплаті судовий збір на суму 777,29 грн. Позивачем частково було здійснено переплату на суму 446,32 грн. судового збору за подання позовної заяви з врахуванням зменшення розміру судового збору. Відтак підлягав сплаті судовий збір в дохід Державного бюджету України за подання заяви про збільшення позовних вимог з врахуванням вказаної переплати на суму 330.97 грн. Враховуючи, що збільшені позовні вимоги задоволені судом в частині стягнення пені, підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України: з позивача - 291,71 грн., з відповідача - 39,26 грн.

При визначені суми судового збору, який підлягає пропорційному розподілу відповідно до задоволених вимог, суд враховує, що подаючи позов позивач не врахував сплачену відповідачем до звернення з позовом до суду (30.04.2014 р.) суму основного боргу 10 000,00 грн., яка була перерахована відповідачем платіжним дорученням № 1614 від 29.04.2014 р.

Відповідно до п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. у справі № 914/1687/14 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрполіскорм» задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 р. та рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2014 р. у справі № 914/1687/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі. Відповідно до п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» Законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду виходячи саме з оспорюваної суми. При цьому оспорюваною є та сума, із стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу; ця сума може співпадати з ціною позову (якщо рішення оскаржується в повному обсязі) або не співпадати (якщо рішення оскаржується в певній частині майнових вимог). Як випливає із заяви позивача про уточнення вимог касаційної скарги від 19.11.2014 р., оспорюванню сумою в касаційній інстанції є 140 668,67 грн. основного боргу, 6891,02 грн. пені та вимога щодо припинення провадження в частині стягнення 53 000,00 грн. основного боргу, про що зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. у справі № 914/1687/14. Відтак підлягав сплаті за подання як апеляційної так і касаційної скарг судовий збір у розмірі 2005,59 грн.

Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір на суму 8 218,59 грн.

В частині покладення на відповідача витрат на суму 1 233,44 грн. - вартості проїзду представника позивача до Львова залізницею для участі у судових засіданнях Господарського суду Львівської області: 02.07.2014 р. - вартість проїзду 495,61 грн., 10.07.2014 р. - вартість проїзду 452,92 грн. та участі у судових засіданнях Львівського апеляційного господарського суду: 01.09.2014 р. - вартість проїзду 284,91 грн. вимоги позивача підлягають відхиленню, оскільки участь представника у наведених судових засіданнях не визнавалась обов'язковою. Відповідно до абзацу другого п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85, 111-12, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (81151, Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів, вул. Львівська, 2а; код ЄДРПОУ 36874925) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" (10002, м. Житомир, вул. Жуйка, 3; код ЄДРПОУ 35905571) 42 227,49 грн. основного боргу, 22 971,72 грн. пені, 7 171,30 грн. - 3 % річних та 8 218,59 грн. - судового збору.

3. В задоволенні решти вимог - відмовити.

4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (81151, Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів, вул. Львівська, 2а; код ЄДРПОУ 36874925) про зменшення розміру пені відмовити.

5. Стягнути з позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" (10002, м. Житомир, вул. Жуйка, 3; код ЄДРПОУ 35905571) в дохід Державного бюджету України 291,71 грн. судового збору.

6. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (81151, Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів, вул. Львівська, 2а; код ЄДРПОУ 36874925) в дохід Державного бюджету України 39,26 грн. судового збору.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

У судовому засіданні 22.04.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 27.04. 2015 р.

Суддя Гутьєва В.В.