КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-12015/08 Головуючий у І інстанції: Литвиненко О.Л.
Суддя-доповідач:Коваль М.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 лютого 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Коваля М.П., суддів Бабенка К.А. та Бараненка І.І., при секретарі Ліжевській Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Баришівського районного суду Київської області від 6 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними, стягнення недоотриманої щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2007 року ОСОБА_1. (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому, зокрема, просила стягнути з управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області (далі -відповідач) недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2007 роки, посилаючись на те, що вона отримала допомогу на оздоровлення в значно нижчому розмірі, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Баришівського районного суду Київської області від 6 листопада 2007 року заявлений позов задоволено частково: визнано дії управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік протиправними та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної допомоги. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в частині незадоволених позовних вимог постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2001-2005 роки не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, а за 2006 рік - у зв'язку з безпідставністю заявленої вимоги.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів встановлено, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням категорії 1 серія НОМЕР_1). Позивач перебуває на обліку в Баришівському управлінні праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації. Їй щорічно виплачується допомога на здоровлення, зокрема в 2001-2004 роках згідно постанови КМ України №836 від 26.07.1996 року виплачувалася допомога: інвалідам 2-ї групи в сумі 26 грвень70 коп., а з 2005 року на підставі Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 120 грн.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2 групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, дійсно, повинен був здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу за 2004-2005 роки виходячи з її розміру, встановленого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановами Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача наполягав на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити в задоволенні позову на цій підставі.
Отже, враховуючи, що інших строків для звернення до адміністративного суду з таким позовом ані Кодексом адміністративного судочинства України, ані іншими законами України не передбачено, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пропущення позивачем без поважних причин річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005 роки.
Що ж стосується вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, то, на думку колегії суддів, відповідач правомірно керувався п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким було зупинено на 2006 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Баришівського районного суду Київської області від 6 листопада 2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді: