ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015Справа №910/4528/15-г

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомЗаступника прокурора міста Києва

до1. Київської міської ради 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагра"

провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутності прав

Представники:

від позивача:Скляр Д.Ю. - посвідчення ¹ 029382 від 01.10.2014

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2:Шрамов Є.Ю. - представник за довіреністю від 05.06.2015; Урвант Ф.Г. - представник за довіреністю від 17.04.2015; Абдулаєв В.Г. - директор (наказ № 1 від 01.11.2013);

за участі фізичних осіб: ОСОБА_5

ОСОБА_6 (через представника)

ОСОБА_7

ОСОБА_8

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.02.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора міста Києва з вимогами до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагра" про визнання незаконним та скасування рішення від 23.10.2013 № 419/9907, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га на АДРЕСА_2 та про визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагра" права користування земельною ділянкою площею 0,1521 га (кадастровий номер НОМЕР_1).

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що рішення Київської міської ради «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Вагра» земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_2» від 23.10.2013 № 419/9907 прийнято з порушенням норм статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, що тягне наслідком його незаконність, та недійсність договору оренди земельної ділянки, укладеного на підставі зазначеного рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2015 порушено провадження у справі № 910/4528/15-г, розгляд справи призначений на 24.03.2015.

23.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

23.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та заява про вжиття заходів забезпечення позову.

24.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

24.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 виправлено допущені в пунктах 3-5 ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/4528/15-г від 27.02.2015 описки, відкладено розгляд справи на 20.04.2015, а також частково задоволено заяву Заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 виправлено допущену в пунктах 2 та 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 у справі № 910/4528/15-г описки.

31.01.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

14.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ОСОБА_9 надійшла заява про вступ до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

14.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ОСОБА_6 надійшла заява про вступ до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

14.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від ОСОБА_8 надійшла заява про вступ до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

17.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли письмові пояснення по суті справи.

20.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Телевізійної Служби Новин каналу «Студія 1+1» надійшло клопотання про надання дозволу бути присутніми та вести відеозйомку у залі суду.

У судове засідання 20.04.2015 з'явились представники позивача та відповідача-2, та надали пояснення по суті справи.

У судовому засіданні 20.04.2015 буди присутні фізичні особи ОСОБА_6 (через представника), ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, які підтримали подані через відділ діловодства суду клопотання про вступ до справи в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Судом було відмовлено в задоволенні зазначених клопотань у зв'язку з необґрунтованістю.

У судовому засіданні 20.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з пунктом 4 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями) (частина 5 стаття 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012 № 7.

У відповідності до статті 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У силу норм статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Частина 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 419/9907 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Вагра» земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_2», відповідно до статей 93, 120, 123, 124 Земельного кодексу України та розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Товариству з обмеженою відповідальністю «Вагра» передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1521 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_2 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

На підставі зазначеного рішення, 13.03.2014 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагра» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1100.

Відповідно до пункту 2.1 договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 0,1521 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставі і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частина 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 № 826/8679/14 за позовом Громадського об'єднання «Український суспільно - правовий рух: Демократія через право» до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вагра», Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування рішення від 23.10.2013 № 419/9907, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Вагра» земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_2» від 23.10.2013 року № 419/9907.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вищевикладене, вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Вагра» земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_2» від 23.10.2013 № 419/9907, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки від 13.03.2015, укладений між відповідачами на підставі рішення Київської міської ради «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Вагра» земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на АДРЕСА_2» від 23.10.2013 року № 419/9907, яке визнано судом незаконним та скасовано, тому зазначений договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.03.2014, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагра», та визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагра" права користування земельною ділянкою площею 0,1521 га (кадастровий номер НОМЕР_1).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» стосовно того, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.

Згідно статті 68 Господарського процесуального кодексу України, питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Керуючись ст. 43, ст. 49, ст. 68, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 13.03.2014, укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагра» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 38/19, кв. 36, ідентифікаційний код 24373355), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1100, зареєстрований Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 25.03.2014 за № МЗК-1-00195.

3. Визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 38/19, кв. 36, ідентифікаційний код 24373355) права користування земельною ділянкою площею 0,1521 га (кадастровий номер НОМЕР_1) на АДРЕСА_2.

4. Стягнути з Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагра» (03056, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 38/19, кв. 36, ідентифікаційний код 24373355) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

8. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 у даній справі.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 27.04.2015

Суддя Н.Б. Плотницька