Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 280/2134/14-ц

Провадження № 2/280/112/15

РІШЕННЯ

Іменем України

22 квітня 2015 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої – судді Янчук В.В.,

при секретарі – Кумечко С.М.,

за участі сторін:

позивача- Окушка П.О.,

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коростишів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що йому на праві приватної власності належав будинок № 1 , що розташований по вул. Л.Українки , в с. Мамрин, Коростишівського району. Будучи людиною похилого віку (90 років), інвалідом 1-групи, потребуючи сторонньої допомоги домовився із одним з своїх синів – ОСОБА_2 про те, що останній буде здійснювати за ним та його дружиною ( матір’ю відповідача) догляд та надавати їм допомогу протягом всього життя, за що після смерті саме він отримає житловий будинок та земельну ділянку. Відповідач та його дружина спочатку належним чином доглядали за ними, прибирали в будинку, готували їсти, прали одяг. Будучи необізнаним у правових тонкощах та правової природи договорів, він оформив на відповідача договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, при чому був впевнений, що такий договір укладається на виконання домовленостей між ними і є договором довічного утримання. Протягом останніх років, вже після укладення договору дарування, ставлення відповідача змінилось в гіршу сторону. Він фактично припинив догляд за ними, почав ображати, заборонив ходити до них іншим людям, не давав ні з ким спілкуватись. Наприкінці 2012 року стан здоров’я позивача погіршився, потрібно було постійно купувати ліки, переодягати його, купувати продукти харчування, прибирати в будинку. Оскільки відповідач самоусунувся від надання допомоги він попросив дочку ОСОБА_5 приїздити до нього та допомагати, допомагали також і сусіди.

З 09.11.2012 р. позивач був взятий на облік в територіальний центр соціального обслуговування, як такий, що перебуває у складній життєвій ситуації, потребує сторонньої допомоги. Через невиконання своїх зобов’язань доглядати позивача до смерті, які відповідач надавав на момент вчинення правочину вирішив розірвати договір довічного утримання. Однак коли звернувся до нотаріуса, то виявив, що фактично був підписаний договір дарування єдиного будинковолодіння, який в свою чергу не передбачає будь-яких умов по догляду за позивачем та надання йому допомоги. Договір дарування був укладений внаслідок помилки, оскільки в дійсності позивач мав на увазі договір довічного утримання. В силу похилого віку, недостатньої обізнаності, запевнянь відповідача про те, що буде належним чином доглядати, уклав договір дарування при умові, що відповідач догляне за ним та дружиною до смерті , а тому договір дарування підписав під впливом помилки. Позивач мав на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування будинку та земельної ділянки. Позивач та його дружина, внаслідок укладення договору дарування під впливом помилки позбавлені єдиного житла, що має істотне значення.

Позивач просив визнати недійсним договір дарування від 14.09.2005 р. житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою вул. Л. Українки, с. Мамрин, Коростишівського району, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі № 4050.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві. Додатково суду пояснила, що позивач мав на меті укладання договору довічного утримання, оскільки є інвалідом І групи, у силу похилого віку та за станом здоров’я потребує сторонньої допомоги та догляду.

В судовому засіданні 27.02.2015 р. позивач ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві. В подальшому вказав, що на момент укладення договору він не потребував допомоги, будинок сину подарував «просто так», з дружиною все було узгоджено. Його син ОСОБА_2 робив ремонт в будинку: поставив пластикові вікна, добудував кімнату, користується городом, допомагав йому – рубав дрова, давав овочі з городу. Вказав, що відносно сина заяв до міліції не подавав, ні усних ні письмових, останній не забороняв спілкуватись з іншими людьми, не ображав його. Останніх три роки став себе гірше почувати та на даний час потребує сторонньої допомоги.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 щодо позовних вимог заперечили в повному обсязі, в їх задоволенні просили відмовити за безпідставністю, суду показали, що в 2005 році батько (позивач) подарував йому будинок та земельну ділянку. Ініціатором укладання договору дарування був батько, під час укладення договору будь - яких умов не визначалось та не встановлювалось. В будинку відповідач зробив ремонт, добудував його, частину будинку відчужив племіннику ОСОБА_7 Батькам створили всі умови для проживання. Як і до укладення договору так і після нього він допомагає батькам без будь - якого договору, виконує лише свій моральний обов’язок по відношенню до батьків. Після смерті брата Анатолія в 2009 році вся родина зібралась та стали вирішувати хто буде доглядати батьків та вирішили, що братова ОСОБА_8 буде здійснювати за ними догляд. З того часу виникли суперечки в родині, а саме сестра ОСОБА_5 та її сім’я почали налаштовувати проти нього батьків, тривалий вплив сестри на батьків став причиною погіршення відносин між ним та батьками.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона є дочкою позивача та рідною сестрою відповідача. Під час розмови про дарування будинку та його укладення між батьком та братом вона присутня не була. Про договір дарування вона дізналась в 2013 р., вважала його договором довічного утримання, копію договору отримала в сільській раді. ЇЇ брат спочатку допомагав батькам, а після того, як батьки перестали давати гроші відповідачу – він їм не допомагає. На даний час батько хоче розірвати договір дарування. В батька погіршилось здоров’я, з кінця вересня він не може сам себе доглянути, а вона привозить продукти харчування, купує ліки. В даний час брат до будинку не заходить. ЇЇ син ОСОБА_7 купив частину будинку в брата.

Будучи опитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показав, що позивач є його дідом. Вказав, що його дід просив розірвати договір дарування так як хоче скласти заповіт. Чув, що його дядько – ОСОБА_2 мав доглянути діда до смерті, а після смерті мав отримати будинок та земельну ділянку. На даний час дядько з дідом не спілкується. Він купив у дядька частину будинку та земельної ділянки, добудував його та на даний час проживає в тій частині. Перші роки його дядько допомагав діду, поки останній давав гроші. Років 3-4 здоров’я діда погіршилось. ОСОБА_7 все привозить діду з бабою, за це вони дають йому гроші.

Будучи опитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона є дружиною ОСОБА_7 На сьогоднішній день баба з дідом ( позивач) потребують допомоги, а їх син ОСОБА_2 не хоче її надавати. Вона теж допомагає бабі з дідом.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показала, що знає, що бабу з дідом мав доглядати ОСОБА_2, він і доглядав їх приблизно до 2012 р., домовленостей між ними не було. З 2012 р. дід не може себе обслуговувати. Яка була розмова між дідом та ОСОБА_2 їй не відомо. Зі слів діда вона знає, що ОСОБА_2 мав доглядати діда і йому залишиться будинок. ОСОБА_2 в будинку не живе , за дідом догляд не здійснює.

Будучи опитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду показала, що вона є дружиною відповідача. Близько 10 років тому її свекор ( позивач) подарував будинок та земельну ділянку її чоловіку – ОСОБА_2 Будь - якої домовленості про догляд між батьками та їх сином не було. Весь час вони допомагали батькам. В будинку перекрили дах, здійснили добудову, допомагали вести господарство, створили всі умови для батьків. Батькам також допомагав ще один їх син ОСОБА_12, який помер в 2009 р. Також в її чоловіка був рідний брат, інвалід І-її групи, якого вони доглядали на прохання батьків. З листопада 2014 р. вони перестали ходити до батьків, щоб не провокувати конфлікт з ОСОБА_5

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, на засадах змагальності та в межах позовних вимог приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, ст.ст. 10 та 60 ЦПК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту права, яке вважає порушеним та зобов'язаний довести обставини, на які посилається, правову та фактичну підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 14.09.2005 року ОСОБА_13 передав у власність (подарував) ОСОБА_2 належний йому на праві власності житловий будинок № 1, що по вул. Л. Українки в с. Мамрин, Коростишівського району з відповідними господарськими спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0,2766 га, що знаходиться там же. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.5).

Відповідно до письмової заяви від 14.09.2005 р. ОСОБА_8 ( дружина позивача) остання дала свою згоду на дарування вказаного житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 ( а.с. 97).

Згідно з ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9, правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до ст. 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Проаналізувавши зміст позовної заяви та зміст наданих сторонами, свідками пояснень в судовому засіданні в їх сукупності з письмовими доказами суд приходить до висновку про відсутність належних, достатніх та допустимих доказів того, що позивач вчинив договір дарування під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Так будучи опитаним в судовому засіданні позивач ОСОБА_4 вказав, що будинок сину подарував «просто так», на час дарування догляду не потребував. А тому посилання в позовній заяві щодо впливу похилого віку ОСОБА_4 стану здоров'я, необізнаності на його волевиявлення при укладенні договору не мають доказового підтвердження. Так, на час укладення договору дарування позивач мав 80 років, однак статус інваліда І-її групи отримав лише 14.02.2007 р., що підтверджується копією посвідчення серії Б № 374749 ( а.с.4), на обліку в територіальному центрі соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) Коростишівського району перебуває лише з 09.11.2012 р. , даних щодо стану здоров’я позивача на час підписання договору дарування суду не надано ( а.с.21).

У тексті договору дарування не міститься застережень (умов) щодо зобов'язання ОСОБА_2 надавати довічне утримання.

Щодо акта депутата Харитонівської сільської ради від 20.10.2014 р. ( а.с 34), повідомлення Коростишівського РВ УМВС України в Житомирській області від 30.01.2015 р. № П-9/ ОЛ - Д , та висновку за результатами перевірки по зверненню ОСОБА_9 ( а.с. 35) щодо неправомірних дій ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_4, то суд дані докази до уваги не приймає, оскільки в судовому засіданні позивача ОСОБА_4 їх спростував та вказав, що його син ОСОБА_2 будь - яких неправомірних дій відносно нього не вчиняв, до міліції не звертався.

Відповідно до ст. 63, ст. 212 ЦПК України, за якими показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відображаючи у рішенні результати .

Так свідки ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не мають відомостей щодо обставин, які стосуються безпосередньо укладення оспореного договору. Тобто, такі показання не мають значення для справи.

Крім того сторони в судовому засіданні та свідки пояснили, що ОСОБА_2 надавав батькам допомогу та здійснював догляд, що спростовує необхідність укладення позивачем договору довічного утримання, окрім того правочин вчинений не зі сторонньою особою, а з рідним сином позивача, що не дає суду підстав для сумнівів у дійсності намірів позивача в момент укладення оспорюваного договору, а також дає підстави дійти висновку про те, що позивач розумів природу правочину на час його укладання.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, дослідивши всі обставини у справі та оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними. Позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували їх позовні вимоги та спростовували заперечення відповідача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Суд керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 209, 218 ЦПК України, ст. 203, 229, 717 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Коростишівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення .

Головуюча Янчук В.В.