ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 квітня 2015 року Чернігів Справа № 825/1110/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Воєдило Л.П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Лотоцького А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського обласного військового комісаріату, Корюківського районного військового комісаріату про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату (далі - Чернігівський ОВК), Корюківського районного військового комісаріату (ділі - Корюківський РВК) в якому просить суд: визнати неправомірною відмову Чернігівського ОВК у виплаті винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції; зобов'язати Чернігівський ОВК та Корюківський РВК виплатити ОСОБА_3 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 383 від 12 червня 2014 року «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 10.03.2015 він звернувся до Чернігівського ОВК із заявою про виплату йому винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції. Позивачем були подані всі необхідні документи, що підтверджували даний факт, проте 16.03.2015 ОСОБА_3 отримав відмову Чернігівського ОВК у виплаті вказаної винагороди. Позивач, вважаючи відмову неправомірною, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник Чернігівського ОВК в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач звернувся за виплатою винагороди за безпосередню участь в АТО до Чернігівського ОВК в березні 2015 року та не надав відповідних наказів, які передбачені п. 3 розділу II Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 02 лютого 2015 року № 49. Представник відповідача вказує на те, що оскільки позивач не надав відомості, підтверджені належними документами, про те, коли він вибув з військової частини В 4680 м. Яворів Львівської області та прибув у розпорядження керівника сектору «А», з якого та по який період приймав безпосередню участь в АТО, Чернігівському ОВК не відомий період за який необхідно нараховувати винагороду за безпосередню участь в АТО, а у зв'язку з тим, що позивачем самовільно залишено місце служби, що підтверджується наказом керівника сектору «А», права на отримання винагороди позивач немає.

Представник Корюківського РВК в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив та заперечень на позов не подав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Наказом військового комісара Корюківського РВК від 18.03.2014 №21 ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації та призначений на посаду «командир відділення охорони Корюківського РВК» (а.с.11).

Відповідно до витягу з наказу військового комісара Корюківського РВК № 296 від 18.08.2014 та посвідчення про відрядження №119 від 18.08.2014, ОСОБА_3 було відправлено у відрядження до військової частини пп В 4680, яка знаходиться у м. Яворів, Львівської області, для тимчасового доукомплектування посад другої батальйонної тактичної групи вказаної військової частини (а.с.12, 13).

Згідно витягу з наказу командира військової частини-польової пошти В4680 від 15.09.2014 №91 ОСОБА_3 прибув у розпорядження командира 2 батальйонної тактичної групи та з 11 вересня розпочав участь в антитерористичній операції (а.с.14).

Відповідно до наказу командира військової частини-польової пошти В4680 від 08.11.2014 №148 ОСОБА_3 слід вважати таким, що з 30 жовтня 2014 року припинив участь в антитерористичній операції та вибув у свою частину (а.с.15).

10.03.2015 позивач звернувся до Чернігівського ОВК із заявою про виплату йому винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції (а.с.7).

Листом від 16.03.2015 №1687 Чернігівським ОВК було відмовлено ОСОБА_3 у вказаній виплаті. Відмова мотивована тим, що винагорода за безпосередню участь в АТО за 2014 рік виплачується згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2014 №158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» за місцем служби військовослужбовця на підставі наказу керівника установи з зазначенням періоду, за який здійснюється виплата. Підставою для видання наказу є клопотання (рішення) штабу АТО про залучення особового складу до безпосередньої участі в АТО.

Позивачу вказано, що в його випадку це мають бути накази керівників секторів про прибуття у службове відрядження до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань та вибуття зі службового відрядження до місця постійної дислокації.

Згідно наказу керівника сектору «А» від 29.10.2014 №98 відрядження ОСОБА_3 було припинено у зв'язку з самовільним залишенням місця служби, а тому дата вибуття з сектору до місця постійної дислокації даним наказом не визначена.

Також позивачу було запропоновано звернутись до керівника сектору щодо надання довідки про строк безпосередньої участі в АТО (а.с.8).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормативно-правовими актами чинними на момент їх виникнення.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Так, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 №158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» військовослужбовцям у 2014 році виплачувалась винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях.

Вказана постанова регулює розмір та порядок перерозподілу видатків державного бюджету для виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови (діючої на момент виникнення спірних правовідносин) за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

У 2015 році винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях виплачується на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій».

Пунктом 1 наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» (діючого на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено виплачувати військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою починаючи з 01 травня 2014 року винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

Місячне грошове забезпечення для розрахунку цієї винагороди обчислювати, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі у зазначених операціях і заходах.

Відповідно до пункту 2 наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 №383 «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» (діючої на момент виникнення спірних правовідносин) винагорода має виплачуватись за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)).

Відповідно до п. 3 розділу II Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 02.02.2015 №49 винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у п. 1 цього порядку, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до витягу з наказу керівника сектору «А» від 11.09.2014 №47 ОСОБА_3 вважається таким, що прибув у службове відрядження до складу сил та засобів сектора «А», що залучаються та беруть участь в антитерористичній операції та території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань у складі 24 окремої механізованої бригади (військова частина польова пошта А4680 м. Яворів) (а.с.23).

Відповідно до витягу з наказу керівника сектору «А» від 29.10.2014 №98 29 жовтня 2014 року припинено службове відрядження ОСОБА_3 до складу сил та засобів сектора «А», як такого, що залучався та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції та території Донецької та Луганської областей, у зв'язку з самовільним залишенням місця служби.

Отже, з вказаних наказів вбачається, що ОСОБА_3 брав безпосередню участь в антитерористичній операції в період з 11.09.2014 по 29.10.2014, включно, тому має право на отримання винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 №158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» та наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», діючих на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд не бере до уваги посилання представника Чернігівського ОВК на те, що позивач не має права на отримання винагороди, у зв'язку з тим, що ним самовільно залишено місце служби, оскільки ні постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 №158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету», ні наказ Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», діючі на момент виникнення спірних правовідносин, не містять у собі вказаних обмежень. Інших обґрунтувань представник відповідача суду не надав.

За таких обставин та з урахуванням того, що ОСОБА_3 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 №158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» та наказу Міністерства оборони України від 12.06.2014 № 383 «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» має право на отримання винагороди, суд дійшов висновку про протиправність відмови у її виплаті, що оформлена листом Чернігівського ОВК від 16.03.2015 №1687, та необхідності зобов'язання відповідачів виплатити ОСОБА_3 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 правомірні та підлягають задоволенню.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірною відмову Чернігівського обласного військового комісаріату у виплаті ОСОБА_3 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат та Корюківський районний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_3 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 383 від 12 червня 2014 року «Про виплату винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя підпис В.І. Д'яков

З оригіналом згідно.

Суддя В.І. Д'яков