АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 755/29834/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Виниченко Л.М.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4429/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.

при секретарі - Круглику В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором та позовом третьої особи ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернувся в червні 2014 року.

Зазначав, що 08.06.2012 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №ФКЛ/080612/1, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 565 000,00 грн. зі сплатою 19% річних за користування кредитними коштами зі строком повернення 05.06.2014 року. У зв'язку з неналежним виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 28.01.2015 року в розмірі 900 117,87 грн.

В січні 2015 року із зустрічною позовною заявою до суду звернулась ОСОБА_4, яка зазначала, що під час укладення кредитного договору вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Згідно умов договору банк відкрив позичальнику кредитну лінію з максимальною сумою 565 000 грн. Оскільки даний договір виходить за межі дрібного побутового, а вона не надавала згоди на його укладання, просила визнати недійсним спірний правочин з посиланням на ст. ст. 60, 61, 65 СК України та ст. ст. 203, 215 ЦК України, з посиланням на те, що укладення кредитного договору поставило її сім'ю у вкрай невигідне становище, призвело до погіршення матеріального становища, суперечить її інтересам та порушує її права.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2015 року позов ПАТ "Апекс-Банк" до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ "Апекс-Банк", третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 08.06.2012 року між ПАТ "Апекс-Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №ФКЛ/080612/1, відповідно до умов банк надав позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію на поточні потреби з лімітом кредитування в сумі 165 000 грн., зі сплатою 19 % річних за користування кредитними коштами, строком повернення кредиту до 05.06.2014 року.

17.04.2013 року між сторонами укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №ФКЛ/080612/1 від 08.06.2012 року, яким сторони погодили ліміт кредитування в розмірі 565 000,00 грн.

10.02.2014 року між сторонами укладено додатковий договір №2 до кредитного договору №ФКЛ/080612/1 від 08.06.2012 року, відповідно до якого сторони погодили, що проценти за користування кредитом в січні 2014 року сплачуються на рахунок №22082002100032 в ПАТ "Апекс-Банк".

Як вбачається з заяв на видачу готівки позичальником, за вказаним кредитним договором, були отримані від позивача наступні грошові кошти: 08.06.2012 року - 73 000 грн., 14.06.20102 року - 16 270 грн., 26.06.2012 року - 16 000 грн., 13.07.2012 року - 59 730 грн., 17.04.2013 року - 366 615 грн. та 08.05.2013 року - 33 000 грн., а всього на загальну суму 564 615 грн.

Згідно п. 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов'язується забезпечити повернення кредиту згідно умов кредитного договору, але не пізніше 05.06.2014 року, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в сумах та в строки відповідно до умов п. 1.2 цього договору, сплатити комісійну винагороду в сумі та в строки, передбачені п. 1.3 цього договору, сплачувати інші платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобо'язань по даному договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення (з дати виникнення простроченої заборгованості по дату погашення простроченої заборгованості включаючи дату погашення).

Згідно п. 4.2 кредитного договору, при несвоєчасному погашенні кредиту, процентів за користування кредитом, комісій позичальник сплачує банку штраф в розмірі 5 % від суми непогашеного боргу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов"язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого позивачем, відповідно до умов кредитного договору, станом на 28.01.2015 року нарахована заборгованість на загальну суму 900 117,87 грн., яка включає заборгованість: по кредиту у розмірі 564 615,00 грн., по процентам - 79 357,84 грн., пеню за період з 11.06.2014 року по 11.12.2014 року за прострочення сплати кредиту - 207 778,32 грн. та за прострочення сплати процентів за період з 11.06.2014 року по 28.01.2015 р. у розмірі 16 535,57 грн. і штраф, відповідно п. 4.2 кредитного договору, за період з 11.06.2014 року по 13.01.2015 року, за несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сумі 31 831,14 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з позичальника зазначеної суми кредитної заборгованості, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним.

Суд вірно зазначив, що посилання позивача за зустрічним позовом на положення СК України є безпідставними, оскільки відповідно до норми ст. 65 СК України згода другого з подружжя необхідна саме при розпорядженні майном, що є спільною сумісною власністю подружжя, а оспорюваний кредитний договір не є договором щодо розпорядження спільним сумісним майном подружжя і на час його укладення позичальник не розпоряджався спільним сумісним майном подружжя.

Кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обо'язків для другого подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України.

Дана позиція викладена в п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року.

Крім того в матеріалах справи наявна письмова згода ОСОБА_3 від 08.06.2013 року на укладення кредитного договору у розмірі 165 000 грн. її чоловіком ОСОБА_3 в формі кредитної лінії з терміном повернення кредиту 05.06.2014 року, зі сплатою процентів з розрахунку 19 % річних та із зазначенням інших умов договору в сумі і на умовах на його розсуд, а також на укладення будь-яких додаткових договорів до вищевказаного кредитного договору у сумі та на умовах на розсуд ОСОБА_3 У цій же письмовій згоді ОСОБА_4 зазначила, що вказаний договір укладається її чоловіком в інтересах сім"ї , його укладення відповідає їхньому спільному волевиявленню, зміст ст. ст. 60-65 Сімейного кодексу їй відомий.

Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що про укладення даного кредитного договору ОСОБА_4 стало відомо нещодавно і згоди на його укладення вона не надавала, з огляду на ст. 10, 60 ЦПК України, є необґрунтованими та таким що не ґрунтуються на обставинах справи.

Доводи про те, що наданий банком розрахунок заборгованості по кредиту є необґрунтованим, не заслуговують на увагу, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів відповідач суду не надав і в чому саме неправильність розрахунку пояснити не зміг.

Твердження апелянта про порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» також є безпідставними, так як при укладанні кредитного договору позичальник був ознайомлений з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, строками і комісіями, процентами за користування кредитом, штрафами, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та інше.

Згідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підпис позичальника на кредитному договорі та додаткових угодах до нього свідчить про те, що він був належним чином ознайомлений з усією необхідною інформацією і погодився прийняти на себе права та обов'язки, передбачені зазначеним правочином.

Нормами ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позичальник також не скористався своїм правом, передбаченим п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо можливості відкликання згоди на укладення кредитного договору протягом 14 календарних днів, з моменту отримання примірника укладеного договору з доданим до нього графіком погашення платежів, без пояснення причин.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на подвійну відповідальність позичальника при одночасному стягненні пені та штрафу на підставі п.4.1, 4.2 кредитного договору, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції ,у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Даний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України у справі № 6-116цс13, який є обов'язковим для всіх судів України, відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, фактично повторюють заперечення відповідача, які були досліджені в суді першої інстанції, з яких було зроблено висновки суду, з якими погодилась колегія суддів, а тому вони не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: