ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. справа №907/685/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Михалюк О.В.

Мельник Г.І.

при секретарі: Гарматі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино Мукачівського району

на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2015р. (суддя Йосипчук О.С.)

у справі №907/685/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино Мукачівського району

про стягнення заборгованості на суму 693 312,71 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Луцик М.Б. по довіреності №23-12/14-74 від 23.12.2014р.

від відповідача (апелянта): не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.02.2015р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино Мукачівського району на користь ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль" суму 693 312,71грн. боргу за договором фінансового лізингу №LC4050-07/10 від 02.08.2010р. та суму 13 866,26грн. на відшкодування судових витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино Мукачівського району, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивач поданими до суду доказами підтвердив факт існування між сторонами правовідносин по договору фінансового лізингу, однак не довів, а суд першої інстанції не дослідив факту існування заборгованості по лізингових платежах. На думку скаржника, господарський суд в порушення норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та позбавив останнього права укласти мирову угоду і достроково припинити спір. Також апелянт зазначив, що частково сплатив існуючу заборгованість, однак не встиг подати відповідні докази до суду першої інстанції.

Позивач обґрунтований відзив не надав, однак у судових засіданнях 25.03.2015р. та 22.04.2015р. представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

20.04.2015р. на адресу суду від відповідача (скаржника) надійшло клопотання б/н б/д, в якому останній просить суд призначити судову почеркознавчу експертизу підпису Кравціва Р.П., який поставлено на договорі фінансового лізингу від 02.08.2010р., укладеного між сторонами. У вказаному клопотанні апелянт зазначає, що у задоволенні аналогічного клопотання йому було відмовлено у господарському суді м.Києва по справі №910/17120/14 про визнання зазначеного вище договору фінансового лізингу недійсним.

21.04.2015р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, для з'ясування документальної обґрунтованості існуючої заборгованості за договором фінансового лізингу з 01.06.2013р. по 02.06.2014р. У вказаному клопотанні апелянт зазначає, що у матеріалах справи відсутні реальні докази існування заборгованості, а у оскаржуваному рішенні встановлено факт існування спірних правовідносин, однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості за договором. Тому, на думку апелянта, наявність існування заборгованості не може бути доведена іншими засобами доказування, ніж як призначення судом економічної експертизи.

У судовому засіданні 22.04.2015р. представник позивача заперечив проти задоволення клопотань апелянта про призначення по справі судових експертиз, оскільки, на його думку, відповідач намагається затягнути судовий процес щодо стягнення заборгованості за спірним договором. Позивач зазначив, що дійсність договору фінансового лізингу досліджувалась господарським судом м.Києва, і відповідно до рішення господарського суду, залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду, вказаний договір є дійсним. Існуюча заборгованість по зазначеному договору повністю підтверджується рахунками - фактурами за спірний період, які наявні в матеріалах справи, а також, позивач вказав, що відповідач (апелянт) частково сплатив суму заборгованості до подачі позову до суду, що, в свою чергу, підтверджує визнання відповідачем (апелянтом) існуючої заборгованості.

Відповідно ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", м.Київ та ТОВ ВТП "Гофротара-Закарпаття", с.Павшино Мукачівського району було укладено договір фінансового лізингу №LC4050-07/10 від 02.08.2010р. з додатками №1, №2 та №4 (далі по тексту - договір).

Згідно п.1.1 договору позивач (Лізингодавець) зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначена у Специфікації (додаток №2 до договору), а саме: лінію для виробництва 3-х шарового гофрокартону моделі WJ100-1400-В-1, серійний номер: 1764, 2008 року випуску, у кількості 1 одиниці, загальною вартістю 1 352 010,94грн., а відповідач (Лізингоодержувач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу предмет лізингу - лінію для виробництва 3-х шарового гофрокартону, що підтверджується актом прийому-передачі предмета лізингу від 02.08.2010р., який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання по вказаному вище договору фінансового лізингу №LC4050-07/10 від 02.08.2010р. та передав відповідачу предмет лізингу, а відповідач прийняв зазначене майно, що підтверджується матеріалами справи.

Розділом 4 договору та Загальними умовами фінансового лізингу передбачено порядок нарахування та сплати відповідачем зазначених лізингових платежів (додаток №4 до договору фінансового лізингу №LC4050-07/10 від 02.08.2010р.).

Відповідно до п.п.1.1 та 4.1 договору лізингоодержувач зобов'язується сплачувати відсотки за фінансування та поточні лізингові платежі.

У пункті 5 Загальних умов фінансового лізингу зазначено, що відповідач (Лізингоодержувач) зобов'язується сплачувати лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку позивача (Лізингодавця), направленого на вказану в договорі електронну адресу відповідача або за допомогою факсимільного зв'язку. У разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до Лізингодавця та отримати вказаний рахунок самостійно. В цьому випадку Лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця.

Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок Лізингодавця.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач із заявами або листами про неотримання рахунків на оплату лізингових платежів до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" не звертався.

Відповідно до умов договору позивач виставив для оплати відповідачу рахунки про сплату лізингових платежів за користування майном, переданим у лізинг, за період з 01.06.2013р. по 02.06.2014р. на загальну суму 693 312,71грн., що містяться у матеріалах справи. Однак, в супереч вимогам закону та умовам вказаного договору, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на суму 693 312,71грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт несплати відповідачем лізингових платежів за період з 01.06.2013р. по 02.06.2014р. підтверджується договором фінансового лізингу, графіком розрахунку заборгованості (додаток №1 до договору фінансового лізингу), рахунками-фактурами за вказаний період, та відповідачем не спростований належними письмовими доказами.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема з господарського договору.

З умов зазначеного договору вбачається, що за своєю правовою природою він є договором лізингу.

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 Кодексу та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Фінансовий лізинг означає операцію з купівлі-продажу предмета лізингу лізингодавцем безпосередньо у продавця/лізингоодержувача, та подальша передача предмета лізингу лізингоодержувачу в користування на строк ( який у будь-якому випадку не повинен бути менше 1 календарного року) та на умовах, погоджених у договорі фінансового лізингу, з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу у власність згідно з цим або окремо укладеним сторонами договором купівлі-продажу, якщо це необхідно, після закінчення строку лізингу та після виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Укарїни) зазначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 251 ЦК України зазначає, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу на суму 693 312,71грн. є підставними, оскільки позивач довів наявність заборгованості за договором фінансового лізингу, що підтверджується виставленими відповідачу рахунками-фактури, терміни оплати лізингових платежів, які обумовлені сторонами в договорі фінансового лізингу минули, а доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

Відтак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Закрпатської області правильно застосував норми матеріального права, дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ, оскільки позивачем повною мірою доведені ті обставини справи, на які він посилався в підтвердження своїх позовних вимог.

Щодо заявлених апелянтом клопотань про призначення судових експертиз, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне

Згідно зі ст.41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз», судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Відповідно до приписів ст.ст.99, 101 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. При цьому апеляційний господарський суд переглядаючи рішення в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, дійсним договором фінансового лізингу, укладеного між сторонами по справі, передбачено, що лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується сплачувати відсотки за фінансування та поточні лізингові платежі, також лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку позивача (лізингодавця), направленого на вказану в договорі електронну адресу відповідача або за допомогою факсимільного зв'язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати вказаний рахунок самостійно. У цьому випадку лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця. В свою чергу, апелянт частково сплатив суму заборгованості за вказаним договором, чим підтвердив існування правовідносин по вказаному договору та факт часткового виконання умов договору, також відповідачем не спростовувався факт отримання, виставлених позивачем рахунків-фактур.

Дослідження і надання оцінки договору фінансового лізингу №LC4050-07/10 від 02.08.2010р. було предметом розгляду у справі №910/17120/14 у господарському суді м.Києва. Рішення по вказаній справі від 23.10.2014р. залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2015р.

У своїй постанові Вищий господарський суд зазначив наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов договору №LC4050-07/10 відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове володіння та користування предмет лізингу - лінію для виробництва 3-х шарового гофрокартону, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 02.08.2010р., видатковою накладною №РЛ-0000175 від 02.08.2010р. та довіреністю №192/1 від 02.08.2010р.

За банківською випискою по рахунку за контрагентом ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття", код ЄДРПОУ 32513926, на виконання умов договору, сплачувало лізингові платежі (відшкодування частини вартості предмету лізингу та комісію), додаткові витрати та штрафні санкції за спірним договором №LC4050-07/10; останню оплату проведено 13.05.2014р. Факт отримання предмету лізингу у тимчасове володіння, використання даного обладнання у господарській діяльності та проведення оплати лізингових платежів ТОВ "Виробничо-торгівельне підприємство "Гофротара-Закарпаття" не заперечувався та не спростований належними та допустимими доказами. На підставі викладеного, Вищий господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що виконання умов спірного договору свідчить про його схвалення.

Відповідно до ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного, враховуючи, що в матеріалах справи наявні всі належні і допустимі по справі документи і докази, які підтверджують факт наявності існуючої заборгованості за договором фінансового лізингу, а ті обставини, які встановлені у справі №910/17120/14 не потребують доказування, а також те, що апелянтом не доведено відсутності можливості подати відповідні клопотання підчас розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що такі клопотання не підлягають задоволенню і не вбачає дійсної необхідності у застосуванні спеціальних знань для встановлення наявності заборгованості у даній справі.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на часткову оплату існуючої заборгованості протягом розгляду справи в суді першої інстанції, не були ним доведені належними доказами в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино Мукачівського району підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2015р. по справі №907/685/14 залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельне підприємство «Гофротара-Закарпаття», с.Павшино Мукачівського району - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.02.2015р. по справі №907/685/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 22.04.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.В. Михалюк

Г.І. Мельник