Справа №2-190/2011 20.04.2015 20.04.2015 20.04.2015

Провадження №22-ц/784/754/15

Провадження №22-ц/784/754/15 Головуючий суду першої інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

20 квітня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю:

- представника позивача Безушко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2014 року, ухвалене у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк» або Банк) до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

У березні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 22 жовтня 2007 року уклав з відповідачем кредитний договір № 11235678000, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредитні кошти на споживчі цілі - придбання земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, в розмірі 91 000 дол. США на строк до 22 жовтня 2022 року зі сплатою 12,4 % річних за користування кредитом.

Наряду з цим, сторони передбачили, що порушення позичальником виписаних умов, дає право банку нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також вимагати від позичальника дострокового виконання кредитного зобов'язання.

У той же день позичальник придбала земельну ділянку та з метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання на підставі укладеного між нею і банком договору іпотеки передала банку в іпотеку вказану земельну ділянку.

Внаслідок неналежного невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором станом на 26 лютого 2009 року заборгованість за кредитом складала 93 373, 28 дол. США, що є еквівалентом 718 975 грн. 01 коп., з яких, заборгованість за кредитом 88 881,22 дол. США, що еквівалентно 684 385 грн. 39 коп., заборгованість за процентами 4 362,77 дол. США, що еквівалентно 33 593 грн. 33 коп., пеня 129,39 дол. США, що еквівалентно 996 грн. 29 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив достроково стягнути вказану кредитну заборгованість.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що заяву про видачу готівки вона не підписувала і коштів за кредитним договором не отримувала, кредит не оплачувала.

Справа переглядалась судами неодноразово.

-2-

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2014 року позов Банку задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача - ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу, банк посилаючись на необґрунтованість доводів, просив відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України та пунктів 5.5, 8.3. умов кредитного договору, позикодавець має право вимагати дострокового повернення усієї частини кредитних коштів та відсотків, що залишилися у разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики, та пені.

Як вбачається із матеріалів справи, між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 22 жовтня 2007 року укладено кредитний договір № 11235678000, за умовами якого остання отримала 91 000 дол. США на придбання земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, на строк до 22 жовтня 2022 року зі сплатою 12,4 % річних за користування кредитом.

Сторони в договорі передбачили, що порушення позичальником виписаних умов, дає право банку нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з п. 1.5 цього договору сторони домовились, що кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № 26203149791300 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (т. 1 а.с.6-20).

22 жовтня 2007 року банк зарахував на вказаний поточний рахунок позичальника обумовлену кредитним договором грошову суму та на підставі заяви на видачу готівки № 57 з поточного рахунку позичальника банк видав 91 000 дол. США (т.1 а.с. 58, 124).

У той же день, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Барсковим А.В., позичальник придбала земельну ділянку площею 0,1500 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 та з метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання на підставі нотаріально посвідченого та укладеного між нею і банком договору іпотеки передала банку в іпотеку вказану земельну ділянку.

В суді відповідач заперечувала те, що вона підписувала заяву на видачу готівки, отримувала кредитні кошти та оплачувала кредит.

-3-

Згідно з висновком експертизи № 741 від 15 червня 2010 року, призначеної постановою старшого слідчого ОВС СУ УБОЗ УМВС України в Миколаївській області від 14 червня 2010 року під час провадження у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, підпис у заяві про видачу готівки № 57 від 22 жовтня 2007 року в графі «Підпис отримувача» виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою, з наслідуванням підпису - оригіналу ОСОБА_4.(т.1 а.с.80-86).

Такий висновок експертизи у цивільній справі є належним та допустимим письмовим доказом відповідно до положень ст. ст. 59, 64 ЦПК України.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 4 ст. 213 ЦК України, якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Як встановлено, в один день з укладенням кредитного договору, та видачею готівки, відповідач, за цільовим використанням кредиту, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, придбала вказану у кредитному договорі земельну ділянку та з метою забезпечення виконання свого зобов'язання по поверненню в повному обсязі отриманих по кредитному договору коштів, на підставі укладеного між нею і банком нотаріально посвідченого договору іпотеки передала банку в іпотеку цю земельну ділянку, оцінивши її з банком у розмірі 616 065 грн. (т. 1 а.с.21-24, т. 2 а.с.43-44).

Відповідач не заперечувала проти того, що підписала кредитний договір, договір купівлі-продажу земельної ділянки, договір іпотеки і договір відкриття поточного рахунку та в судовому порядку їх не оспорювала.

Іншого на підтвердження своїх заперечень, відповідач суду не надала, хоча, згідно ст. 60 ЦПК України, це є її обов'язком.

За такого, висновок суду про правомірність вищевказаних договорів, згідно положень ст. 204 ЦК України, є вірним. А посилання в апеляційній скарзі представника відповідача про об'єктивну неможливість укладення вищевказаних договорів в один день та придбання земельної ділянки не за кредитні кошти, є припущенням.

Більш того, в період з жовтня 2007 року до вересня 2008 року на виконання умов кредитного договору було сплачено банку 12 606 дол. США, що підтверджується випискою із особового рахунку позичальника. Іншого матеріали справи не містять.

За таких обставин, на думку колегії суддів, послідовними і взаємопов'язаними доказами у справі встановлено, що ОСОБА_4 бажаючи придбати земельну ділянку, з цією метою уклала з банком кредитний договір, купила її і передала в іпотеку банку, та на виконання умов кредитного договору частково сплатила кошти.

Отже, сам по собі вищезазначений висновок експертизи від 15 червня 2010 року, як письмовий доказ у цивільній справі, не є беззаперечним та достатнім доказом, що свідчить про неотримання позичальником кредиту та безпідставність вимог банку щодо його повернення позичальником.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, вся заборгованість станом на 26 лютого 2009 року, яку позивач просив стягнути достроково, становила 93 373, 28 дол. США, що є еквівалентом 718 975 грн. 01 коп., зокрема: заборгованість за кредитом 88 881,22 дол. США, що еквівалентно 684 385 грн. 39 коп., заборгованість за процентами 4 362,77 дол. США, що еквівалентно 33 593 грн. 33 коп., пеня 129,39 дол. США, що еквівалентно 996 грн. 29 коп.

-4-

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, встановив правовідносини між сторонами та обґрунтовано на підставі ст. ст. 526, 625, 1050, 1054 ЦК України дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. У зв'язку з чим, обґрунтовано ухвалив рішення про задоволення позову.

Посилання в апеляційній скарзі представника відповідача на те, що кредитний договір є неукладеним, є необґрунтованими, оскільки згідно ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, що підтверджується матеріалами справи, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладання.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі, висновків суду не спростовують і не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому правових підстав до задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: