Справа № 22-25\07                                             Головуючий в 1-й інст.- Герасимчук М.К.

Доповідач - Ковалевич С.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 січня 2007р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі

головуючого- судді Буцяка 3.1.

суддів Ковалевича СП., Шимківа С.С

при секретарі Івановій І.С розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 31 липня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, служби громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Рівненського MB УМВС України про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння та свідоцтва про право на спадщину, зняття з реєстраційного обліку.

Перевіривши докази у справі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Рівненського міського суду від 31 липня 2006р. ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, служби громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Рівненського MB УМВС України про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння та свідоцтва про право на спадщину, зняття з реєстраційного обліку.

В апеляційній скарзі на вказане рішення ОСОБА_1 посилається на його незаконність через порушення судом матеріальних норм. Вказує, що вона перебувала з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних стосунках та разом проживали з 1975р. Спірний будинок АДРЕСА_1 в дійсності будувала вона та її син, який на даний час також вже помер. Вказаних обставин суд першої інстанції до уваги не прийняв, а тому на її думку постановив незаконне рішення.

Покликаючись на викладене, просила рішення суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок АДРЕСА_1 був збудований ОСОБА_6, який хоч і перебував під час будівництва у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_1, проте шлюб з ОСОБА_2 не розривав, а тому вона, відповідно до вимог закону і являється разом з дітьми єдиною спадкоємницею на це будинковолодіння.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону, а тому постановлене рішення , відповідно до правил ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб в 1960р. та від шлюбу мають двоє дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Не розриваючи шлюб з ОСОБА_2, ОСОБА_6 в 1975 залишив сім»ю та став проживати у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_1. Він перейшов проживати до останньої в гуртожиток АДРЕСА_2, проживав з нею одною сім»єю та спільно вели домашнє господарство.

Для покращення житлових умов, в 1978р. ОСОБА_6 отримав земельну ділянку під індивідуальне будівництво будинку АДРЕСА_1, який був збудований та прийнятий в експлуатацію в 1983р.

Оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 проживали одною сім»єю, за усною домовленістю між ними, для потреб у житлі їх сім»ї, участь у будівництві приймали ОСОБА_6, ОСОБА_1 та син останньої від першого шлюбу ОСОБА_7- 1955 р. народження.

Про участь ОСОБА_1 в будівництві вказаного будинку свідчать накладні на отримання нею будівельних матеріалів та квитанції про їх оплату , що знаходяться в матеріалах справи. Ці обставини та те, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_7 також своєю фізичною працею приймали участь у будівництві будинку підтвердили в судовому засіданні свідки по справі ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

ОСОБА_2 та її діти участі у будівництві спірного будинку не приймали і цю обставину вони самі не заперечують.

За наведених обставин спірне будинковолодіння, у відповідності до ч.І ст. 17 Закону України «Про власність» стало спільною сумісною власністю в рівних долях ОСОБА_6 та ОСОБА_1.

ОСОБА_6 помер в 1995р., а син позивачки ОСОБА_7 в 2003р. Після смерті ОСОБА_6 і до цього часу в спірному будинку продовжує проживати ОСОБА_1.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів приходить до висновку про те, що власницею 1\2 будинковолодіння є ОСОБА_1 а іншою 1\2 частиною будинковолодіння в рівних долях як спадкоємці є ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

У зв»язку з цим свідоцтво про право власності на 1\2 будинковолодіння, видане ОСОБА_2 14 грудня 1995р. ( а.с. 20) підлягає скасуванню.

Оскільки ОСОБА_1 взнала про отримання відповідачами свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане домоволодіння перед звернення до суду, процесуального строку на їх оскарження на переконання колегії суддів вона не пропустила.

На підставі наведеного, керуючись ст. 17 Закону України «Про власність», ст. ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 31 липня 2006р.. скасувати.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1\2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2 14 грудня 1995р. і посвідчене Другою Рівненською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером НОМЕР_2.

Визнати за ОСОБА_1 права власності на 1\2 домоволодіння АДРЕСА_1.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на 1\2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчене Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 14 грудня 1995р. за реєстровим номером НОМЕР_1 та у задоволенні вимог про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 з будинковолодіння АДРЕСА_1  відмовити за безпідставністю вимог.

Рішення суду набуває чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двох місяців в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий