Справа № 344/4690/13-ц

Провадження № 2/344/86/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача-позивача ОСОБА_3, відповідача-позивача ОСОБА_4, представника відповідачів-позивачів ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки і піклування м.Івано-Франківська, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, надання позивачу право здійснення необхідних повноважень при реалізації предмета іпотеки, виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9, які зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби; стягнення судових витрат по справі та зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в сумі 1 401 116.95 грн., надання позивачу право здійснення необхідних повноважень при реалізації предмета іпотеки, виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України та повернення понесених судових витрат по справі.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали зустрічну позовну заяву до ЗАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду 17.06.2013 р. об'єднано в одне провадження позовні вимоги за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, надання позивачу право здійснення необхідних повноважень при реалізації предмета іпотеки, примусове виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України, повернення понесених судових витрат по справі та вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ЗАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1.

07.10.2013 року та 14.10.2013р. представником ПАТ КБ «Приватбанк» було уточнено позовні вимоги, в .ч. і коло відповідачів, а саме: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17.07.2008 р. в розмірі 1 401 116.95 грн., звернути стягнення на чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.11.2006 року Івано-Франківським міським управлінням ЖКГ, що зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ 25.12.2006р. за №4672/61, загальною площею 161.6 м.кв., житловою площею 86.7 м.кв., підвальне приміщення пл..34 м.кв., шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину, з проведенням дій щодо коригування технічної документації нерухомості, її перепланування і перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, з можливістю здійснення всіх дій пов'язаних з продажем; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9, які зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби; стягнення судових витрат.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07.10.2013 року до участі в справі залучено орган опіки та піклування м.Івано-Франківська для надання висновку та висловлення думки щодо звернення стягнення на майно, виселення осіб з предмета іпотеки та визнання недійсним договір іпотеки.

Ухвалою суду від 20.11.2013 року до участі у справі за первісним позовом в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

Представник позивача-відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити первісний позов, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, а також просила застосувати строк позовної давності щодо даного спору, який пропущено позивачами за зустрічним позовом без поважних причин.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_5 позов ПАТ КБ «Приватбанк» не визнали, просили в задоволенні його вимог відмовити, щодо зустрічного позову, то просили його задовольнити, з підстав зазначених в зустрічній позовній заяві.

ОСОБА_4 вважає позов ПАТ КБ «Приватбанк» необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає, щодо зустрічного позову, то просив його задовольнити з підстав зазначених в зустрічній позовній заяві.

Представник органу опіки та піклування усно висловила заперечення щодо первісного позову, просила суд врахувати інтереси неповнолітнього на той час ОСОБА_4.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підлягає до задоволення частково, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» слід відмовити, виходячи наступного.

Судом встановлено, що 17.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитну угоду №229К про надання кредитних коштів траншами на загальну суму 484000 грн., терміном повернення боргу за всіма траншами до 17.07.2015 року на умовах визначених договорами про видачу траншів (а.с.18-23 т.1).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитною угодою, а також всіх договорів про видачу траншу, 17.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого була чотирьохкімнатна квартира з підвальним приміщенням за АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.11.2006 року Івано-Франківським міським управлінням ЖКГ, що зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ 25.12.2006р. за №4672/61, загальною площею 161.6 м.кв., житловою площею 86.7 м.кв., вартістю визначеною сторонами в сумі 1 126 287 грн., договір посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р.М. за №3479 (а.с.24-27 т.1).

17.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_4 було укладено договір про видачу траншу №229К/1, який є невід'ємною частиною кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, на суму траншу 242000 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 20% (п.4.1), а при порушенні будь-яких зобов'язань - 50% річних (п.4.3), зі сплатою коштів 20 числа кожного поточного місяця (п.4.4) та іншими зобов'язаннями (а.с.76-77 т.1).

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та представник ОСОБА_5 вказали суду на те, що даний договір містить неточності, а тому не може слугувати належним доказом на його укладення, а саме, на 2-ій сторінці договору (верхня частина) зазначена інша дата укладення, однак суд відхиляє дані доводи, оскільки на 1-му аркуші даного договору зазначено вірно дату укладання - 17.07.2008 року, яка повторюється в пунктах 1.1, 1.3, 2.1, 3, 4, 5, 6 даного договору, окрім того сторони не заперечили про факт надання таких коштів банком та отримання їх позичальником. А тому, така разова опечатка дати укладення договору на 2-й сторінці не може слугувати підставою визнання даного договору недійсним.

05.08.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про видачу траншу №229К/2, який є невід'ємною частиною кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, на суму траншу 242000 грн. (а.с.78-79 т.1). Отже загальна сума отримання кредитних коштів становить 484000 грн. Дані кошти ОСОБА_4 отримав в повному обсязі, що не заперечується сторонами, а також підтверджено постановою представника СДСБЕЗ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 20.04.2011 року про відмову в порушення кримінальної справи (а.с.114-117 т.1).

Згідно ст..14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору, в даному випадку - кредитної угоди 17.07.2008 року та двох договорів про видачу траншу - 17.07.2008 року та 05.08.2008 року.

Проте, свої зобов'язання за договором позичальник ОСОБА_4 належним чином не виконував, та станом на 05.03.2013 року виникла заборгованість в загальному розмірі - 1 401 116.95 грн., з яких: 460 329.1 грн. заборгованість за кредитом, 594 938.93 відсотки за користування кредитними коштами, 278 890.97 грн. пені, 66 957.95 грн. штрафу (а.с. 9-12 т.1). Зазначена обставина належними доказами не спростована.

Однак, при нарахуванні штрафу (процентної складової), що передбачено п.6.6 кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року, ПАТ КБ «Приватбанк» не враховано те, що згідно ст..549 ЦК України неустойкою є як штраф так і пеня, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Виходячи з цього нарахування штрафних санкцій за невиконання зобов'язання позичальника, та виходячи з боргу по тілу кредиту та відсотках є вірним, однак включення банком в суму заборгованості і пені, яка є також одним з видів неустойки, і нарахування з цієї суми боргу пені також ще неустойку - штрафні санкції, є невірним, тому штраф як процентна складова повинна становити не 66707.95 грн., а 52763.4 грн. (5% від суми боргу тіла кредиту та відсотків).

Окрім того, пеня в сумі 278 890.97 грн. нарахована позивачем за первісним позовом за період з 22.09.2008 р. по 05.03.2013р.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Строк позовної давності між позичальником та кредитором передбачалося кредитною угодою (п.6.5 договору обумовлено пеню в розмірі 0.2% облікової ставки НБУ від вчасно неперахованої суми, що нараховується протягом 30 днів з моменту виникнення зобов'язання), а п.6.8 договору термін позовної давності встановлювався сторонами тривалістю 5 років.

А тому, судом визначено іншу ніж зазначено позовними вимогами загальну суму заборгованості ОСОБА_4 за кредитною угодою від 17.07.2008 року №229К в розмірі 1 387 172.4 грн.

Посилання сторони відповідача на наявність досудового розслідування щодо виправлень в кредитному договорі зі сторони кредитора, не можуть слугувати підставою іншого нарахування боргу, оскільки такий факт під час розгляду цивільної справи не встановлено, а в разі в подальшому встановлення судом такого факту, рішення суду вправі переглядатися за нововиявленими обставинами.

Згідно зі ст..611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст..33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно ч. 3 даної статті звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися, зокрема, на підставі рішення суду, що також обумовлено і п.22 договору іпотеки від 17.07.2008 року.

Ч.1 ст.35 цього Закону передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення про підстави та реалізацію предмета іпотеки містяться й у п.16.7, 16.10, 18.13, 23 договору іпотеки, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 В тому випадку і п.22, 27 договору передбачав звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом в т.ч. продажу будь-якій особі та будь-яким способом.

Попередньо, 04.04.2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» скористався правом на стягнення заборгованості по кредитній угоді шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстрованим №617 (а.с.70 т.1), за рахунок коштів пропонувалось задовольнити вимоги стягувача на заборгованість в сумі 728 001.57 грн., строком проведення стягнення з 21.04.2010 р. по 10.03.2011 р., з пред'явленням виконавчого напису до ДВС протягом року з дня вчинення.

ОСОБА_4 звернувся з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання виконавчого напису від 04.04.2011 року №617 таким, що не підлягає виконанню та скасування його, однак рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.02.2013 року у задоволенні позову відмовлено, яке набрало законної сили 23.04.2013р. (а.с.71-73 т.1).

Оскільки, даний виконавчий напис не був пред'явлений до виконання, то відповідно стягнення по даному виконавчому написі не проводилося, іншого сторонами до суду не надано.

Відповідно кошти з боржника не стягнуто, отже борг перед банком не погашено, що підтверджено і на час прийняття рішення суду в судовому засіданні представником позивач та не спростовано відповідачем.

Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.9) право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Оспорюючи за зустрічним позовом договір іпотеки від 17.07.2008 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звертали увагу суду на те, що при укладенні договору не отримано згоду іншого подружжя іпотекодавця, тобто ОСОБА_4, він не знав про укладення даного договору іпотеки, чим порушено його право спільної власності на майно, а також не враховано інтересів неповнолітніх дітей (дочка з онуком, син), а також згода орану опіки та піклування на час укладання оспорюваного договору іпотеки була відсутня. Проте суд відхиляє дані доводи виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 17.07.2008 року укладалися з ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «Приватбанк», два договори іпотеки на одну і ту ж квартиру по двох кредитних угодах, позичальником по одному з яких був ОСОБА_4, а по другому його дружина ОСОБА_3

Для отримання кредиту ОСОБА_3, її чоловік ОСОБА_4 надав згоду на передачу в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1 з підвальним приміщенням, що посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р.М. за №3475 (а.с.109 т.1).

Для отримання кредиту ОСОБА_4, він дав згоду ОСОБА_3 виступити його майновим поручителем та передати повторно в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1 з підвальним приміщенням, що посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р.М. за №3476 (а.с.110 т.1). Тому, не відповідають докази позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що така згода відсутня. При цьому, доводи їх представника про те, що реєстровий номер заяви посвідченої нотаріально (№3476) не відповідає реєстровому договорі іпотеки (№3479), посвідченого цього ж дня цим же нотаріусом, не заслуговують на увагу суду.

В договорі іпотеки від 17.07.2008 року пунктом 12,12.5, 12.9 вказано, що ОСОБА_3 засвідчує, що предмет іпотеки є особистою власністю іпотекодавця, при укладенні цього договору враховано інтереси дітей та інших членів сім'ї і осіб, які мають право користування даним предметом іпотеки, особи які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки дали згоду на їх виселення. Пунктом 18.12 також передбачалося не реєструвати будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.

Отже, іпотекодавець укладаючи даний договір іпотеки не вказала факт того, що в квартирі на час укладання договору були зареєстровані, окрім власника ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 (зареєстрований з 22.01.1998р.), ще і повнолітня дочка ОСОБА_7 (з 26.08.2005р.) та син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 27.02.2007р.), останньому на час укладення договору іпотеки виповнилось 17 років та 7 місяців, тобто мав статус неповнолітнього (а.с.65-68 т.1). Тобто, суд прийшов до висновку, що дії іпотекодавця не були добросовісні під час укладення оспорюваного договору, а в силу ч. 3 ст. 6 Закону №898-ІV обов'язок попередження про всі відомі права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, у тому числі про права дітей, лежить саме на іпотекодавцях. При цьому, його права як неповнолітнього на час укладення такого договору, дійсно порушувались. У відповідності до цієї ж статті 6, іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавців - батьків, які свідомо приховали факт існування прав дітей на передане в іпотеку житло, дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування завданих збитків.

Пунктом 44 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказує на те, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Як судом встановлено, без згоди банку, як іпотекодержателя, 05.08.2011 року в предмет іпотеки під час дії іпотеки був зареєстрований малолітній ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 в порушення вищезазначеного вже пункту 18.12 договору іпотеки (а.с.69 т.1). Такий факт реєстрації в предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя, не відповідає умовам договору іпотеки, а тому інтереси дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 не є порушеними, оскільки на момент укладання спірного договору іпотеки його право на дане житло - не виникло.

Що стосується факту реєстрації на час укладення договору квартири неповнолітнього сина ОСОБА_8, то оголосивши би ОСОБА_3 нотаріусу та банку факт реєстрації неповнолітньої дитини в квартирі, вчинялися б належні дії щодо отримання згоди органу опіки та піклування на укладення такого договору, виходячи з інтересів сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому, як вже зазначено вище його права як неповнолітнього на час укладення такого договору, дійсно порушувались.

Однак, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» щодо зустрічного позову просив суд застосувати строк позовної давності, так як договір укладено 17.07.2008 року, а оскарження даного договору подано до суду зустрічним позовом 14.06.2013 року, то суд відмовляє в зустрічному позові на підставі заявленої заяви та пропущеного строку позовної давності. Натомість іпотекодавець ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 (позичальник) знаючи про укладення такого договору іпотеки з часу його укладення, не зверталися про оскарження даного договору та не навели суду жодної підстави пропущення строку з 18.07.2011 року на оскарження, тобто оскарження договору відбулося за зустрічним позовом протягом 5 років з часу його укладення.

За вимогами ст..256,257 ЦК України загальна позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, за ст..261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття, тобто в даному спорі з 01.12.2008р..

Як слідує зі ст.. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 18.12.2009р. №14, встановивши що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Звідси вбачається, що суд має встановити першочергово підставність чи безпідставність позовних вимог, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском позовної давності, а у випадку недоведеності позову суд повинен відмовити у його задоволенні саме з цих підстав, і не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Однак, пропущену позовну давність сторона ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не просили поновити, поважності причин пропуску не зазначили, неповнолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, який досяг повноліття 01.12.2008 року до суду із захистом свого порушеного права до 01.12.2011 року (в трьохрічний строк) не звертався, а відповідач подав заяву щодо застосування такого строку судом.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому. При цьому суд зазначає, що передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним.

Ця ж сама норма передбачена п.2.3.9 кредитної угоди №229К від 17.07.2008 року та п.16.7, 16.10 договору іпотеки.

Оцінюючи обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що внаслідок невиконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань щодо сплати кредиту, ПАТ КБ «Приватбанк» має право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредиту.

Відповідно до ст..39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду повинен бути зазначений спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ч. 1 ст.38 цього Закону.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме продати предмет іпотеки - чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.11.2006 року Івано-Франківським міським управлінням ЖКГ, що зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ 25.12.2006р. за №4672/61, загальною площею 161.6 м.кв., житловою площею 86.7 м.кв., підвальне приміщення пл..34 м.кв., від імені ПАТ КБ «Приватбанк» будь якій особі-покупцеві за ціною, визначеною шляхом проведення експертної оцінки суб'єктом оціночної діяльності на момент продажу, оскільки такий порядок найбільш повно враховує інтереси сторін. Приймаючи до уваги, що такий порядок звернення стягнення нерухомого майна закону не суперечить, суд приходить до висновку про те, що ця вимога позивача до відповідачів за первісним позовом з уточненнями підлягає задоволенню.

Враховуючи вимоги ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», суд зазначає, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій щодо реалізації майна.

Згідно роз'яснень даної постанови (п.42), резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Що стосується позовної вимоги на примусове виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9, які зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 з житлового приміщення, то суд приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV.

Пункт 43 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказує на те, що згідно з ч.4 ст. 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

У зв'язку з порушенням строків сплати кредиту та відсотків користування ним, ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав ще 26.12.2012 року позичальнику ОСОБА_4 і іпотекодавцю ОСОБА_3 повідомлення про усунення порушень, а саме наявної заборгованості в сумі 618335.76грн. (дана сума є значно меншою від заявленої суми позову) в 30-денний строк по сплаті кредиту, вразі невиконання попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також вимогу на виселення з предмету іпотеки (а.с.13-14 т.1), направлені поштовим заказним листом 09.01.2013 року (а.с.15-16 т.1). Однак, дана вимога направлена двом особам - позичальнику та іпотекодавцю та не адресувалась іншим особам, які зареєстровані в даному приміщенні (факт отримання даної вимоги адресатами позивачем не надано суду). Тому, не вважається належним повідомленням ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9 щодо попередження про добровільне виселення, щодо яких є позовні вимоги про виселення. Окрім того, зареєстровані особи в житловому приміщенні можуть і не втрати в подальшому таке право проживання, в разі якщо при відчуженні предмета іпотеки покупцем виступить сам власник житлового приміщення. А тому, суд приходить до висновку, що вимога про виселення до задоволення не підлягає як передчасна.

Не підлягають до задоволення і вимоги про зняття з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби з квартири АДРЕСА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9, оскільки вимоги про покладення зобов'язання провести зняття з реєстрації є передчасними, тому що відповідно до вимог статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

За таких обставин та доказів, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підлягає до задоволення частково, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідачів також слід стягнути на користь ПАТ КБ «Приватбанк» понесені ним судові витрати в сумі 3441 грн. судового збору.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11, 14,15, 16, 256, 257, 261, 267, 526, 530, 589-592, 610-612, 1050, 1054 ЦК України, ст..33-40 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, надання позивачу право здійснення необхідних повноважень при реалізації предмета іпотеки, виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнього ОСОБА_9, які зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби; стягнення судових витрат по справі - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою від 17.07.2008 р. №229К в розмірі 1 387 172.40 (один мільйон триста вісімдесят сім тисяч сто сімдесят дві гривні 40 копійок) грн., звернути стягнення на чотирьохкімнатну квартиру з підвальним приміщенням АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 16.11.2006 року Івано-Франківським міським управлінням ЖКГ, що зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ 25.12.2006р. за №4672/61, загальною площею 161.6 м.кв., житловою площею 86.7 м.кв., підвальне приміщення пл..34 м.кв., шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за ціною, визначеною шляхом проведення експертної оцінки суб'єктом оціночної діяльності на момент продажу, з наданням позивачу права здійснення всіх дій пов'язаних з продажем.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, жительку АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя АДРЕСА_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, жительку АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - невідомий, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - невідомийна користь ПАТ КБ «Приватбанк», м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, понесені ним судові витрати в сумі 3441 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали зустрічну позовну заяву до ЗАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 23 квітня 2015 року.

Суддя: Польська М.В.