КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-10659/09 Головуючий 1-ої інстанції - Ярмола О.Я.
Суддя-доповідач - Літвіна Н.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді Літвіної Н.М.
Суддів: Маслія В.І
Дурицької О.М.
при секретарі Поліщук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1. звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради з позовом про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 1 880,00 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1. до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що дія статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинялася відповідно до ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а тому позивач права на отримання вказаних сум у розмірі відповідно до мінімальної заробітної плати не мав. Однак, це не є скасування гарантованих Конституцією прав і свобод. Крім того, позивачем пропущено річний строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану постанову місцевого суду, і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1. є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС виплачується в розмірі п»яти мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Судом першої інстанції встановлено розмір недоотриманої грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік в сумі 1 880,00 грн.
Відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати у період виплати допомоги за 2006 рік становить 400,00 грн.
Зміст Закону України «Про Державний бюджет України», яким встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми абзацу першого частини 3 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом, залишився зміст права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення. Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок про правомірність дій відповідача.
Між тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущено річний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення допомоги на оздоровлення за 2006 рік.
Відповідно до ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є , зокрема, правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2007 року -задовольнити частково.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2007 року - змінити в мотивувальній частині.
Постанова набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді