ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2014 р. Справа № 804/16115/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 7914,87 грн.,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2014 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 7912, 50 грн. та пені в сумі 2, 37 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не працевлаштував 1 інваліда, а тому відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно - господарські санкції у розмірі 7912, 50 грн. та пеню у розмірі 2, 37 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2014 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду на 24.10.2014.

У судове засідання 24.10.2014 позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином. До суду надійшло клопотання позивача від 24.10.2014 (вх. № 69979/14) про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання 24.10.2014 не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачеві 11.10.2014, яке міститься в матеріалах справи. Будь - яких клопотань, письмових заперечень на позов до суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату,час та місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою № 10-ПІ, затвердженого наказом Міністерства праці України від 10 лютого 2007 року № 42, з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.

Згідно рядка № 01 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок № 02) становить 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок № 03) становить 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника (рядок № 5) у відповідача становить 15825,00 грн.

З огляду на те, що відповідачем не було працевлаштовано 1 інваліда позивачем було нараховано Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7912, 50 грн. (15825,00 грн. : 2) та пеню у розмірі 2,37 грн. У зв'язку з несплатою в добровільному порядку вищенаведених сум адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу положень статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 18- 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Разом з тим, суд відзначає, що обов'язок суб'єкта господарювання полягає не лише у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці, а і у наданні інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів, що прямо передбачено ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до листа Жовтневого районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 25.06.2014 № 1593, встановлено, що відповідачем у 2013 році подано звіти за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для працевлаштування інвалідів у липні (1 вакансія), серпні (1 вакансія), жовтні (1 вакансія). Протягом 2013 року до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 особи з групою інвалідності, які були зареєстровані в Жовтневому центрі зайнятості, направлені не були.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач нерегулярно інформував центр зайнятості про наявність у нього вакансій для працевлаштування інвалідів.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про бездіяльність відповідача щодо інформування державних органів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, відтак зазначене свідчить про невжиття заходів, спрямованих на виконання нормативу, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Таким чином, вимоги ст. ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем не виконані.

Відповідно до звіту Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за формою № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2013 рік, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 15825,00 грн.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році у розмірі 7912, 50 грн. до 15.04.2014.

Доказів сплати самостійно адміністративно-господарських санкцій в розмірі 7912,50 грн. відповідачем до суду на час розгляду справи не надано.

Враховуючи вищенаведене, позовна вимога Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно - господарських санкцій в сумі 7912,50 грн. підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України (постанови від 17.09.2013 у справі № 21-227а13, від 11.02.2014 у справі № 21-485а13), рішення якого, відповідно до ст. 244 -2 КАС України, є обов'язковими для виконання усіма судами України.

Щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2,37 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки.

Отже, облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в тому числі - за рішенням суду.

Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 223 від 15.05.2007 (далі - Порядок), встановлено механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Пунктом 2.2 Порядку визначено, що пеня - це штрафна санкція, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно сплаченої адміністративно-господарської санкції, передбаченої Законом за кожний календарний день прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 3.4 Порядку нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

Нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу (п. 3.6 Порядку).

Аналіз вищенаведених норм права дає можливість дійти висновку, що обов'язковими умовами нарахування пені є факт погашення суми борги чи його частини із простроченням терміну сплати.

Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством відповідача здійснена не була, тому нарахування пені в розмірі 2,37 грн. є передчасним, а вимога про її стягнення такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені в сумі 7914, 87 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції у розмірі 7912 (сім тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Царікова