Справа №22-1624/06                                     головуючий у 1 інстанції: Микуляк П.П.

Категорія - 5                                                                           доповідач: Чужа Ю.Г.

УХВАЛА

іменем України

20 грудня 2006 року                                                                               м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого Чужі Ю.Г., суддів: Куцина М.М., Власова С.О. , при секретарі Попович А.І., з участю відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року, -

встановила:

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 та першої Ужгородської державної нотаріальної контори про визнання права спільної сумісної власності та 1/2 частину квартири та усунення перешкод в користуванні квартирою.

Вимоги мотивувала тим, що з вересня 1995 року перебувала в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За час спільного проживання, а саме 28 лютого 1996 року, вона (позивачка) разом з ОСОБА_3 набули нерухоме майно у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Інша частина квартири належить відповідачці.

Оскільки частина квартири була придбана за час спільного проживання, ця частина (1/2) належить їй та покійному на праві спільної сумісної власності.

Після смерті чоловіка відповідачка та її родичі стали чинити їй та її родичам перешкоди в користуванні квартирою. Зокрема, дідусь відповідачки, застосовуючи фізичну силу, змусив бабусю позивачки покинути квартиру, а першого березня цього року був змінений замок на вхідних дверях квартири.

Посилаючись на дані обставини позивачка просила постановити рішення, яким визнати за нею та покійним ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на половину спірної квартири. Визнати за позивачкою право приватної власності на 1/4 частину квартири та зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди у користуванні квартирою.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 декілька разів змінювала та збільшувала вимоги і остаточні її позовні вимоги зводилися до а) визнання за нею та покійним ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири; б) визнання за нею права приватної власності на 1/2 частину квартири як частку в спільній сумісній власності подружжя;  в) визнання права власності в порядку спадкування на 1/4 частину квартири; г) зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні квартирою.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Будучи незгідною з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог та зазначається, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення відповідача, обговоривши доводи апеляції та вивчивши матеріали справи колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що частина, приватизованої у 1996 році покійним ОСОБА_3 та його дочкою ОСОБА_2, квартири не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а право на спадкування за померлим ОСОБА_3 позивачці не належить.

Колегія суддів вважає, що з таким висновком суду слід погодитися, оскільки він ґрунтується на законі та матеріалах справи.

Згідно свідоцтва про право власності на житло виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 28 лютого 1996 року (а.с.7) квартира АДРЕСА_1 належить покійному ОСОБА_3 та члену його сім'ї ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в порядку приватизації.

Відповідно до змісту ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", в редакції від 22.02.1994 року, приватизація - це відчуження квартир та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і.т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян шляхом безоплатної передачі громадянам квартир з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї й додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Оскільки квартира, в тому числі і половина належна ОСОБА_3, передана власникам безоплатно, вона не може бути визнана майном набутим подружжям за час шлюбу. Згідно змісту ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв на час приватизації квартири, права і обов'язки подружжя породжував лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану, а час виникнення прав і обов'язків подружжя визначався моментом реєстрації шлюбу.

Належними доказами, зокрема, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2006 року (а.с.25-26), встановлено, що позивачка з покійним ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі не перебували, а проживала з ним однією сім'єю. Таке проживання, згідно ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України 2002 року, є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя лише з 1 січня 2004 року тобто з моменту набрання СК України чинності.

По справі також встановлено, що ОСОБА_3 25.06.2005 року помер не залишивши за собою заповіту (а.с.8).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України (далі ЦК) спадкоємці за законом одержують право спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередніх черг.

Відповідачка по справі ОСОБА_2 є дочкою спадкодавця і згідно ст. 1261 ЦК є спадкоємцем першої черги, а позивачка, як особа, яка проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК) є спадкоємцем четвертої черги.

Наявність спадкоємця першої черги (дочки покійного) позбавило позивачку права на спадкування за ОСОБА_3.

Що стосується вимоги позивачки про усунення перешкод в користуванні квартирою слід зазначити, що така вимога є похідною від вимоги про встановлення права власності на частину квартири. Оскільки перша вимога до задоволення не підлягає, не може бути задоволена і похідна вимога.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду справи.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 209, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: