ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

Суддя-доповідачКоротких О.А.,

суддів:Кривенди О.В., Панталієнка П.В., -

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області про визнання неправомірними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень,

в с т а н о в и л а:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 грудня 2014 року постанову Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 лютого 2013 року та ухвалу Винницького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року про відмову у задоволенні позову, залишив без змін.

Не погодившись із такою ухвалою Вищого адміністративного суду України, позивач подав заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), що, на думку заявника, підтверджується рішеннями касаційного суду від 12 травня 2011 року (№ К-41527/10), 19 липня 2012 року (№ К/9991/79343/11), 22 січня 2013 року та 22 жовтня та 11 грудня 2014 року (№№ К/800/9017/13, К/999/1/45115/12 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України, посилаючись на статті ЗК зазначив, що земельна ділянка, яку просив виділити позивач згідно з карти землекористування та карти меж, відноситься до земель запасу сільської ради сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту. Крім того, згідно генерального плану села житлової забудови за місцем розташування земельної ділянки, яку просив виділити позивач, немає.

Разом із тим у рішеннях суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 12 травня 2011 року та 22 жовтня 2014 року виходив із того, що міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. В ухвалі від 19 липня 2012 року зазначено, що зміна цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва здійснюється за проектами відведення земельної ділянки, а тому касаційний суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про скасування рішення сільської ради. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність землі сільськогосподарського, а не оздоровчого призначення. В ухвалі від 11 грудня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про зобов'язання Чорноморської селищної ради повторно розглянути на своєму засіданні питання про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва, оскільки відмова селищної ради у наданні такого дозволу з посиланням на відсутність кадастрового номера та розташування цієї земельної ділянки у парковій зоні селища не підтверджена матеріалами справи.

Таким чином, рішення касаційного суду, додані на обґрунтування заяви, ухвалені цим судом за інших фактичних обставин справ, а отже не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Оскільки заява ОСОБА_4 є необґрунтованою, у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску справи за позовом ОСОБА_4 до Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області про визнання неправомірними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 грудня 2014 року.

Суддя-доповідач О.А. Коротких

Судді: О.В. Кривенда

П.В. Панталієнко